Хуритська мова

Хурритська мова

Хуритська — це ерґативна, аглютинативна мова, яка разом із урартською складає Хурито-урартську родину мов. Існує кілька гіпотез про дальшу спорідненість, але вони не доведені. Зокрема, знаходять спорідненість хуритської з кавказькими (нахсько-дагестанськими) мовами[1].

Найдавніші пам'ятки мови — імена і топоніми з кінця 3 тисячоліття до н. е. Перші тексти відносяться до правління царя Тішатала з Уркеша (поч. 2 тисячоліття до н. е.). Численні епічні фрагменти, заклинання, пророцтва та листи археологи знайшли при розкопці міст Хаттуса, Марі, Туттуль, Вавилон, Угарит тощо. Найважливішим для розуміння мови став «лист Мітанні», що був знайдений в Амарні (Єгипет). Хуритський цар Тушратта написав його фараону Аменхотепу III.

У XIII столітті до н. е. хетти із заходу, а Ассирія з півдня усе далі просувалися углиб Мітанні, котра зрештою була поділена між цими двома царствами. У XII столітті до н. е. народи моря повністю припинили існування хуритського народу — з цього часу зникають усі написи хуритською (а також низка інших писемних мов — хетська, угаритська). З цього часу хуритська засвідчена лише в іменах і топонімах, які зустрічалися в аккадських чи урартських текстах. Скільки часу хуритська продовжувала лишатися розмовною мовою, невідомо.

• Хуритський клинопис
• Хуритська література

• Speiser, E. A. (1941). Introduction to Hurrian. New Haven: Pub. by the American schools of Oriental research under the Jane Dows Nies publication fund.
• Wegner, I.. Hurritisch, eine Einführung, Harassowitz (2000), ISBN 3-447-04262-1.