Балюк Марко Миколайович
Марко Миколайович Балюк (24 березня 1909, Липки — 1980, Київ) — радянський військовик, генерал-майор, депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань (1951—1959 роки) від Київської областї УРСР.
| Марко Миколайович Балюк | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження |
24 березня 1909 Липки | ||||||||
| Смерть |
1980 Київ | ||||||||
| Поховання | Лук'янівський військовий цвинтар | ||||||||
| Країна |
 СРСР | ||||||||
| Приналежність |
 Радянська армія | ||||||||
| Вид збройних сил | сухопутні війська | ||||||||
| Рід військ | ПУР | ||||||||
| Роки служби | 1931 — ???? | ||||||||
| Партія | КПРС | ||||||||
| Звання |
 Генерал-майор | ||||||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
Біографія
Народився у 1909 році в селі Липках (нині Попільнянського району Житомирської області). Українець.
1931 року призваний на службу до РСЧА. У передвоєнні роки був стройовим командиром в наземній артилерії.
Брав участь у німецько-радянській війні. З червня 1943 року знаходився в діючих частинах на фронтах. Спочатку в званні підполковника займав посаду члена Військової Ради оперативної групи гвардійських мінометних частин Центрального фронту. Під час бойових операцій, що проводяться частинами 13-ї, 48-ї, 60-ї, 65-ї і 70-ї армій, особисто перебував на передовій і керував діями гвардійських мінометних частин.
Пізніше гвардії полковник Марко Балюк служив заступником по політичній частині командира — начальника політвідділу 10-го артилерійського корпусу прориву Резерву Головного Командування 1-го Українського фронту. Брав участь в боях за визволення Польщі, в тому числі особливо відзначився під час боїв в районі Сандомира і форсування Одеру, за що 27 січня 1945 командиром корпусу гвардії генерал-лейтенантом Кожуховим був представлений до ордена Леніна, однак вище командування знизило статус нагороди до ордена Червоного Прапора.
Після закінчення війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1953 році йому було присвоєно військове звання гвардії генерал-майора. Обирався депутатом Верховної Ради Української РСР 3-го і 4-го скликань (1951—1959 роки). Служив на високих партійно-політичних посадах у частинах протиповітряної оборони Радянської Армії. У січні 1957 року призначений на посаду заступника начальника Військової радіотехнічної академії імені Маршала Л. О. Говорова по політичній частині.
Після звільнення в запас проживав в Києві. Помер в 1980 році, похований на Лук'янівському військовому кладовищі Києва.
Нагороди
Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани» та кількома медалями.