Банківська таємниця

Ба́нківська таємни́ця — інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, є:

• відомості про банківські рахунки клієнтів;
• операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
• фінансово-економічний стан клієнтів;
• системи охорони банку та клієнтів;
• інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;
• відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;[1]

Банкам забороняється надавати інформацію про клієнтів інших банків, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

У той же час Закон визначає порядок розкриття банківської таємниці, що здійснюється:

• на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
• на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
• на письмову вимогу численних державних органів стосовно операцій визначених фізичних або юридичних осіб (чи окремих операцій).

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України[2].