Банківська таємниця

Ба́нківська таємни́ця інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, є:

  • відомості про банківські рахунки клієнтів;
  • операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
  • фінансово-економічний стан клієнтів;
  • системи охорони банку та клієнтів;
  • інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;
  • відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;[1]

Банкам забороняється надавати інформацію про клієнтів інших банків, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

У той же час Закон визначає порядок розкриття банківської таємниці, що здійснюється:

  • на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
  • на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
  • на письмову вимогу численних державних органів стосовно операцій визначених фізичних або юридичних осіб (чи окремих операцій).

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України[2].

Примітки

Посилання

Література

  • Охорона банківської таємниці : навч. посіб. / А. І. Марущак. – Луганськ : Янтар, 2013. – 262 с. – ISBN 966-678-432-5.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.