Баранов Валерій Олексійович

Ждановський металургійний інститут (1974–1979), інженер-механік, «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти»; Дніпропетровська філія Національної академії державного управління при Президентові України (2001), магістр державного управління, «Державне управління».

• З січня 1980 — інженер-технолог експериментального цеху заводу «Південгідромаш».
• З вересня 1981 — секретар комітету комсомолу машинобудівного технікуму, з грудня 1981 — другий секретар, з листопада 1982 — перший секретар Бердянського міськкому ЛКСМУ.
• Працював технологом на заводі «Південгідромаш».
• З грудня 1986 — заступник начальника, начальник механоскладального цеху заводу «Південгідромаш».
• З жовтня 1988 — завідувач оргвідділу, з жовтня 1990 — другий секретар Бердянського міськкому КПУ.
• З листопада 1991 — генеральний директор виробничої фірми «Аванта».
• Квітень 1998 — листопад 2007 — Бердянський міський голова.

Був заступником представника України в Палаті місцевих влад Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи на 2006–2007 роки (з травня 2006); членом правління, віце-президентом з питань енергоефективності Асоціації міст України та громад; членом Консультативно-дорадчої ради з питань законодавчого забезпечення місцевого самоврядування та регіонального розвитку при Голові Верховної Ради України.

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 67 у списку. На час виборів: Бердянський міський голова, член Народної партії[3].

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Блоку Литвина, № 6 у списку. На час виборів: Бердянський міський голова, член Народної партії. Член фракції «Блок Литвина» (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (грудень 2007 — листопад 2010), голова Комітету з питань бюджету (з листопада 2010).

10 серпня 2012 року в другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови[4][5].

Росіянин; батько Олексій Микитович (1925–1996); мати Галина Іванівна (1925) — пенсіонерка; дружина Наталя Ігорівна (1956) — домогосподарка; дочка Марина (1977) — приватний підприємець; дочка Оля (1998) — ліцеїстка.

Захоплення: більярд.

Нагорода «Золотий дельфін» (номінація «Міський, районний керівник року»). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (грудень 2000)[6]. Орден «За заслуги» III (грудень 2000)[7], II (червень 2007)[8], I ступенів (червень 2011)[9].

• Сайт Верховної Ради України
• Відкрита Україна