Рада Європи

Ра́да Євро́пи (англ. Council of Europe, фр. Conseil de l’Europe) — міжнародна організація 47 держав-членів у європейському просторі.

Council of Europe
Рада Європи
Абревіатура CoE
Гімн Гімн Європи
Тип Інституція Європейського Союзу
Засновано 5 травня 1949
Правовий статус регіональна міжнародна урядова організація
Галузь НДДКР[1] і international governmental or non-governmental organizationsd[1]
Країна  Франція
Штаб-квартира Страсбург, Франція
Місце діяльності Європа
Членство 47 країн
Офіційні мови англійська, французька
Офіс голови генеральний секретар Ради Європи
Генеральний секретар Марія Пейчинович-Бурич
Генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич
Голова ПАРЄ Рік Дамс
Президент Комітету міністрів Едмонд Панаріті
Президент Конгресу Гервіг фон Стаа
Дочірня(і)
організація(ї)		 Європейський суд з прав людини
European Commission for the Efficiency of Justiced
Бюджет 496 000 000 €[2]
Членів 47 країна
Вебсайт coe.int
 Рада Європи у Вікісховищі
Вид Палацу Європи з повітря
Зала пленарних засідань Палацу Європи у Страсбурзі

Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян.

Рада Європи розглядає питання, що мають важливе значення для його членів, у тому числі питання попередження злочинності, зловживання наркотиками, охорони довкілля, біоетики та міграції. Рада Європи розробила понад 160 міжнародних договорів, угод і конвенцій, які замінили буквально десятки тисяч двосторонніх договорів між різними європейськими державами.

Один з найбільших успіхів Ради це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на французько-німецькому кордоні. Спочатку засідання Ради відбувалися в Університетському Палаці Страсбургу, у 1977 році для засідань Ради на околиці міста був зведений Палац Європи.

Заснування

Рада Європи була заснована після промови Вінстона Черчилля в університеті Цюриху 19 вересня 1946 року незабаром по завершенні Другої Світової Війни, в котрій він закликав до створення «сполучених держав Європи» на зразок Сполучених Держав Америки. Рада була офіційно заснована 5 травня 1949 року Лондонською Угодою, підписаною десятьма країнами-засновниками. Цей договір зараз відомий як Статут Ради Європи. Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.

Структура

Комітет міністрів

Консультативна асамблея

Європейський суд з прав людини

Європейський суд з прав людини не входить до складу органів Ради Європи, а лише діє при ній. ЄСПЛ було утворено шляхом прийняття Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Дорадчі органи

Венеційська комісія

Дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права. Офіційна назва: «Європейська комісія за демократію через право».

Конгрес місцевої та регіональної влади Європи

Консультативний орган, що представляє місцеві та регіональні влади. Делегація кожної країни в Конгресі складається із однакової частини представників регіонів та органів місцевого самоврядування.

Офіційні мови

Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька мови, але під час сесій Парламентської асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорень може здійснюватись переклад також на інші мови.

Країни-члени
Діаграма участі країн у міжнародних договорах і наднаціональних європейських організаціях.п • с • р
Країни—засновники Ради Європи
 Бельгія  Ірландія  Нідерланди
Данія  Італія Норвегія
 Франція  Люксембург  Швеція
 Велика Британія
Інші члени Ради Європи
(вказаний рік вступу)
1949  Туреччина 1990  Угорщина 1995  Молдова
Греція¹ 1991  Польща  Україна
1950  Ісландія 1992  Болгарія 1996  Хорватія
1951  Німеччина 1993  Естонія
1956  Австрія  Литва 1999  Грузія
1961  Кіпр  Румунія 2001  Вірменія
1963  Швейцарія  Словаччина  Азербайджан
1965  Мальта Словенія 2002  Боснія і Герцеговина
1976  Португалія  Чехія
1977  Іспанія 1994  Андорра 2003  Сербія²
1978  Ліхтенштейн 1995  Албанія 2004  Монако
1988  Сан-Марино Латвія 2007  Чорногорія
1989  Фінляндія Північна Македонія
¹ виключена у період 1967-74; ² як правонаступниця Сербії і Чорногорії
Mitgliedstaaten des Europarates
Кандидати до вступу Статус парламентського спостерігача Статус спостерігача міністерського комітету
 Білорусь (1993)  Ізраїль (1957)  Ватикан (1970)
 Канада (1997) Японія (1996)
 Мексика (1999)  Канада (1996)
 США (1996)
 Мексика (1999)

Цілі

Пункт 1(a) Статуту твердить:

Мета Ради Європи — досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу.

Рада зосереджується на наступних областях:

  • Захист демократії і верховенства права
  • Захист прав людини, зокрема:
    • Соціальні права
    • Лінгвістичні права меншин
  • Поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності;
  • Вирішення проблем, що з ними стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацію, ксенофобію, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність
  • Заохочення стабільності демократії шляхом реформ.

Набуття членства Україною
Ювілейна монета НБУ присвячена 60-річчю Ради Європи (реверс)

Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992 р. 16 вересня 1992 р. Верховній Раді України було надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) що дозволило депутатам Верховної Ради України брати участь в роботі асамблеї.

Резолюцією (92) 29 від 23 вересня 1992 р. Комітет міністрів Ради Європи доручив ПАРЄ підготувати висновок стосовно ступеня готовності України до вступу до РЄ відповідно до положень Статутної Резолюції (51) 30 А.

На урядовому рівні основною формою співпраці стала участь представників України в робочих органах Комітету міністрів РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства. У вересні 1995 р. Україна приєдналась до шести Конвенцій РЄ у галузі боротьби зі злочинністю. 15 вересня 1995 р. Україною була підписана Рамкова конвенція про захист національних меншин. В цей період РЄ, зокрема Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційською комісією), було проведено правову експертизу проєктів окремих статей нової Конституції України, проєктів Сімейного та Адміністративного кодексів України, проєкту Закону України про місцеві ради народних депутатів.

15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ на базі Української Правничої Фундації. З нагоди офіційного відкриття Центру в Україні перебував Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис.

26 вересня 1995 р. під час своєї вересневої частини сесії 1995 р. ПАРЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПА РЄ N 190 (1995). Зазначений висновок ПА РЄ містить в собі низку зобов'язань нашої країни щодо впровадження в національне законодавство норм та стандартів РЄ. Україні було надано 12 місць в Асамблеї. В роботі цієї сесії ПА РЄ взяла участь делегація Верховної Ради України на чолі з Головою Верховної Ради України.

Визначною подією з точки зору завершення складної і тривалої процедури вступу України до РЄ стало засідання Комітету міністрів РЄ, яке відбулося 19 жовтня 1995 р. На підставі винесеного 26 вересня 1995 р. ПАРЄ висновку Комітет міністрів Ради Європи одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом організації і приєднатися до її Статуту. 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

9 листопада 1995 р. відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ, в якій взяла участь делегація України на чолі з Прем'єр-міністром України. Того ж числа Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської Комісії Ганс ван ден Брук (Hans van den Broek) підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

Джерела

Література
  • Б. І. Гуменюк. Рада Європи // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • І. Мінгазутдінов. Рада Європи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.616 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання
  1. 20th Century Press Archives — 1908.
  2. https://www.coe.int/fr/web/about-us/budget
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.