Барбово

Барбово (колишні назви нім. Barthausen, угор. Bárdháza, укр. Бородівка) село у Мукачівській міській громаді Мукачівського району Закарпатської області України.

село Барбово
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Громада Мукачівська міська громада
Основні дані
Населення 948
Площа 2,092 км²
Густота населення 453,15 осіб/км²
Поштовий індекс 89677
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°20′25″ пн. ш. 22°46′09″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
127 м
Місцева влада
Адреса ради 89676, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Макарьово, вул. Духновича, 36
Карта
Барбово
Барбово
Мапа

Історія

Назва Bárdháza має угорське походження, яке належить до латинського Bartholomeus або Bertalan. Барт скоротився з особистого імені, до якого асоціюється іменник, пов'язаний з особистим іменем власника.

В околицях села в 1950 році знайдено бронзовий скарб раннього залізного віку, що складався з 21 предмета.

Селище вже існувало в 1272 році, воно також мало свій дерев'яний храм, але згодом до нього почали поселятися австрійські та німецькі поселенці, в 1773 році. Село належало до маєтку родини графа Шенборна-Буххейма.

1474: Bardhaza (CSÁNKI 1: 413), 1530: Barthhaza (Conscr. Port.), 1533: Barth hazza (uo.), 1542: Barthhaza (uo.), 1570: Barthaza (uo.), 1773: Bártháza, Barbova (LexLoc. 55), 1808: Bartháza, Barthausen, Barbowá, Barbisty (LIPSZKY: Rep. 38), 1851: Bártháza, Barbowo (FÉNYES 1: 98), 1877: Bartháza, Bárbova (Hnt.), 1913: Bárdháza (Hnt.), 1944: Bárdháza, Барбово (Hnt.), 1983: Бородовка (ZO), 1995: Барбово

Його межа простягалася до болота Серне. Його мешканці торгували щипавками польовими та болотними, і черепахами, що виловлювали в Чорному Мочарі.

Між 1944 і 1945 роками 118 чоловіків і 35 жінок були депортовані до трудових таборів.

У період Австро-Угорської імперії — село Мукачівського округу Березького комітату. Офіційна назва — Бардгаза (угор. Bárdháza). Село мало свою печатку з зображенням селянина з сокирою, що рубає дрова; вгорі — шестикутна зірка (зразок печатки був офіційно затверджений Міністерством внутрішніх справ Угорщини 1904 року).

Храми

Римо-католицький храм святої Анни був збудований у 1834 році.

Храм Св. Духа - 1842 р.

У XVI та XVII ст. село мало своїх священиків. У 1692 р. згадують церкву з прилеглою ділянкою. В 1733 р. в селі була дерев'яна церква св. Марії з одним малим дзвоном, а в 1748 — з двома дзвонами. В 1797 р. жило тут 268 греко-католиків, а на початок XX ст. — 485.

Теперішня мурована церква, яку давніше присвятили Покрові пр. богородиці і датують за шематизмом 1915 р., є традиційною базилікою, увінчаною вежею з бароковим завершенням над головним входом. Північну стіну нави зміцнено низькими контрфорсами. Останнє малювання інтер'єру виконав Юрій Балог з Мукачева в 1995 р. Кам'яний хрест перед головним фасадом поставила група вірників у 1903 р. Поряд могила священика Іоана Долинича.

На типовій каркасній дерев'яній дзвіниці, яка несе три дзвони, прибито дощечку з ініціалами І. Г. (очевидно, це автор дзвіниці) та роком спорудження — 1923. Найдавніший дзвін відлито за пароха Івана Чопея в 1794. Нині церква православна, а друга мурована римо-католицька церква належить місцевим німцям.

Карел Чапек і Барбово


У селі Барбово похований головний герой твору Карела Чапека «Гордубал». Ка́рел Ча́пек (чеськ. Karel Čapek; 9 січня 1890 — 25 грудня 1938) — найвідоміший чеський письменник, фантаст.

У 1931 році в селі сталася кривава подія - працьовитий чеський селянин Юрай Гордубал 8 років перебував на заробітках в США; заробивши там чимало грошей, він повертається додому, на американському автомобілі, в село Барбово. За час його відсутності дружина Поланя стала зраджувати йому з його наймитом Штефаном Манею. Гордубал, однак, робить вигляд що нічого не помічає і до всіх ставиться доброзичливо, що ще більше лякає і дружину, і Штефана. Одного разу вночі Штефан заколює Гордубала. Слідство з'ясовує: убитий був тяжко хворий, і теоретично міг померти тієї ж ночі - але своєю смертю, тепер же Штефану доведеться йти до в'язниці.

У жовтні 1932 верховний суд в Брно розглянув у другій інстанції справу про вбивство закарпатського селянина Юрая Гардубея його односельцем Василем Маняком за попередньою змовою з дружиною Юрая Поланею Гардубейовою. 14 жовтня 1932 року газета «Лідове новіни», співробітником якої був Карел Чапек, опублікувала звіт журналіста і письменника Бедржиха Голомбек про процес під заголовком «Підкарпатська трагедія». Звіт послужив Чапеку поштовхом до створення роману. Вже 27 листопада 1932 року він почав друкуватися з продовженням в цій же газеті. Публікація була закінчена 21 січня 1933 року. У тому ж році він вийшов окремою книгою у видавництві Франтішека Борового. В середині 1930-х років «Гордубал» був переведений на кілька іноземних мов.

Задум твору автор розкрив в неопублікованому листі «До одного читача», яке було знайдено в паперах письменника чеським літературознавцем Мирославом Галік.

У філософській трилогії «Hordubаl» («Гордубал 1933) Карел Чапек порушує проблеми езистенції «звичайної» людини, її самоідентифікації, пошуків сенсу життя на порозі смерті та відповідальності кожної людини за долю того, хто поруч. Гордубал – прізвище головного героя твору, написаного автором за мотивами реальної історії верховинського селянина та матеріалів судового розслідування справи про його вбивство. Юрай Гордубал після восьми років важкої праці на заробітках у Америці повертається додому, однак з’ясовується, що дружина Поланя не чекала на нього, донька Гафійка забула, як він виглядає, а у побудованій на його гроші новій хаті хазяйнує наймит Штефан. Від своїх товаришів герой довідується, що дружина зраджувала його з наймитом. Історія завершується трагічною загибеллю героя і винесенням вироку невірній дружині та її коханцю. При судовому засіданні зійдеться ціле село, щоб судити не просто злочин, але гріх.

Лейтмотивом у романі – самотність героя, його чужість серед чужих (американський період життя героя) і серед своїх (повернення у рідне село); відчайдушне прагнення бути почутим, віднайти любов та прихильність дружини, доньки, односельчан, зайняти власне місце у своєму домі і у своєму світі, подолати неприязнь та відчуження, які його оточують. Образ Гордубала розкривається поліфонічно, контрастно: шляхом зіставлення внутрішнього монологу, потоку свідомості героя у першій частині роману (погляд на себе самого) з поглядами і судженнями про нього інших (сусідів, жандармів, судових виконавців, дружини, наймита тощо) у наступних двох частинах твору. Створюючи глибокий психологічний портрет українського заробітчанина Юрая Гордубала, автор намагається відчути, пізнати, зрозуміти представника іншого світу, культурної традиції, соціального статусу, етнічної приналежності як звичайної людини, особистості – у цьому гуманістична наповненість образу, його цінність і безумовний морально-етичний статус.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1209 осіб, з яких 569 чоловіків та 640 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 948 осіб.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

МоваВідсоток
українська 96,94 %
німецька 1,69 %
російська 0,84 %
білоруська 0,21 %
угорська 0,21 %
молдовська 0,11 %

Туристичні місця

- в 1950 році знайдено бронзовий скарб раннього залізного віку, що складався з 21 предмета.

-  болото Серне

- мешканці торгували щипавками польовими та болотними черепахами, що виловлювали в Чорному Мочарі.

- перші поселенці прийшли з Нижньої Австрії, точніше з Валдфіртелу.

- храм святої Анни був збудований у 1834 році.

- Храм Св. Духа - 1842 р.

- похований головний герой твору Карела Чапека «Гордубал».

- Чорний хрест

- легенда про барбівського болотяника

- графська дорога

- турмаршрут "7 озер"

Місцеві легенди

Болотяник, що жив на болоті заманював вогниками нічних перехожих до себе аби мати хороше товариство. Ця істота дуже схожа на чоловіка з довгими руками. Тільки його тіло вкрито густою сірою шерстю, а нижче спини у нього хвіст з гачком.

Блуд, лісовий дух з усіх сил намагався завести людей, які йшли по гриби чи ягоди, у глибочінь лісу звідки ніяк не можна вибратися, або ж напускав тумани, щоб зовсім збити з пантелику.

З лісів до села інколи приходили «песиголовці», істоти які нагадували людину. У них одна сторона людської подоби, а друга — собаки. Приходили вони в село їсти свіжовипечений хліб, тому найчастіше заходили до тієї оселі, де жінка пекла хліб, на запах. Вигрібали з печі запашні паляниці і з'їдали. Потім починали страшно кричати людським голосом: «Маріко», «Гафіко»! Люди з переляку вибігали з хат і ховалися в лісових хащах. Сучасні фольклористи вважають, що в легендах про «песиголовців» відбилися реалії вторгнення монголів на Закарпаття у ХІІІ столітті.

У всіх своїх бідах жителі Барбова звинувачували істот, які жили в болотах і лісах. І вирішили вони в правителів попросити допомогу, щоб захистити та відвернути напасть надприродних істот села. Тоді і було подаровано Барбову величезний Чорний хрест, який би відвертав від села чорні сили. За часів, коли руйнували церкви, хрест хотіли знести, але тільки-но хтось пробув доторкнутися до нього, щоб зруйнувати, тому виконавцю зразу ставало погано, а пізніше її нібито переслідував вдень і вночі дух молодика, який втік від болотяника і сховався за хрест, але зі страху там і помер. Вночі він кричить, плаче, ніби випереджує і застерігає барбівчан від чорних сил.

Відомі люди

Василь Гомоннай (1920, Барбово – 2004, Ужгород) — педагог, професор, доктор педагогічних наук.

За його керівництва розширено систему середньої освіти, створено нові школи-інтернати, розгорнуто позашкільну освіту, мережу вечірніх шкіл Закарпатської області. Під його керівництвом було підготовлено і захищено 23 кандидатські дисертації, створена школа з історії педагогіки.


Жупан Йосип (22 червня 1904  Барбово  — 1987 Мукачево) —  письменник. Працював учителем, директором школи, директором Мукачівського історико-краєзнавчого музею, також на видавничій роботі. Автор підручників для національних меншин.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.