Барський машинобудівний завод

1923 Бар перебував в умовах московської окупації та активної партизанської боротьби проти комуністів, але водночас він став центром Барського району, що дало новий імпульс для розвитку старовинного населеного пункту[1].

Під час інвестицій Москви в індустріалізацію у 1930-х роках на базі механічних майстерень створений Барський машинобудівний завод, який освоїв випуск запасних частин, деталей (а потім і агрегатів) для підприємств харчової промисловості. Також, в місті була побудована електростанція (1936 введена в експлуатацію, після чого промислові підприємства були електрифіковані)[1].

1934 на заводі відкрито школи техмінімуму і майстрів, що забезпечило підвищення кваліфікації робітників і зростання продуктивності праці. Десятки робітників стали на папері раціоналізаторами.

В цілому, завод став найбільшим промисловим підприємством міста (в 1939 році чисельність робітників становила 340 осіб), при ньому був відкритий заводський медпункт і побудований заводський клуб[1].

В ході Другої світової війни 16 липня 1941 року Бар був визволений від комуністичної влади, але перед приходом німецьких військ диверсійні групи НКВД СССР варварськи зруйнували машинобудівний завод[1].

25 березня 1944 у Бар знову прийшли сталіністи, і вже в цьому році ними ж зруйнований завод почали відновлювати. Після того, як була відновлена міська електростанція, яка забезпечувала його електроенергією та кілька інших підприємств міста, окремі цехи машинобудівного заводу також відновили роботу і ще до закінчення 1944 року розпочали ремонт танків і автомашин для РККА[1].

Крім того, в 1944 році був відновлений заводський клуб машинобудівного заводу, що був також спалений комуністами перед втечею із міста[1].

Планові показники четвертого п'ятирічного плану відновлення і розвитку народного господарства СРСР (1945—1950) колектив заводу нібито виконав достроково, за чотири роки і п'ять місяців, що погано позначилося на якості продукції. І вже в 1947 році 127 працівників заводу стали такими собі «стахановцями» - фейковими лідерами виробництва.[1].

Надалі, БМЗ став підприємством «союзного» значення, і до початку 1965 чисельність робітників заводу збільшилася до 1,5 тис. чоловік. 1963 при заводі відкрито вечірній технікум[1].

За роки восьмої п'ятирічки (1966—1970) завод освоїв серійне виробництво 11 нових машин і збільшив обсяг виробництва в 1,7 раз. В цей же час при заводському клубі БМЗ відкритий університет культури[1].

Станом на початок 1972 року завод випускав машини і обладнання для підприємств харчової промисловості, які використовувалися всередині України і експортувалися в Болгарію, Індію, Монголію, Судан, Чехословаччину та інші країни[1].

В цілому завод входив до числа провідних підприємств міста[2][1][3][4][5], на його балансі знаходилися об'єкти соціальної інфраструктури.

Після проголошення незалежності України, в умовах економічної кризи становище підприємства ускладнилося. Було прийняте рішення про розширення асортименту продукції, яка випускається і в подальшому завод освоїв випуск твердопаливних, газових і електричних опалювальних котлів, оскільки попередня продукція була нікому не потрібна.

У травні 1995 року Кабінет міністрів України затвердив рішення про приватизацію заводу[6].

Надалі, державне підприємство перетворено на відкрите акціонерне товариство, а згодом — реорганізовано на закрите акціонерне товариство.