Бартоломе де лас Касас

Лас Касас народився в Севільї, як було встановлено в 1970-і роки, в 1484 році, хоча традиційно вказувався 1474 рік. Його батько, Педро де Лас Касас, купець, походив від однієї з сімей, що мігрували з Франції і заснували місто Севілью; прізвище також писалося «Касаус» (Casaus)[7] На думку одного біографа, лас Касас походив з зверненої сім'ї, тобто сім'ї євреїв, звернених у християнство[8], хоча інші дослідники вважають лас Касас древніми християнами, які мігрували з Франції[7].

Зі своїм батьком Педро емігрував на карибський острів Еспаньйола в 1502 році. Через вісім років став священиком і працював місіонером в племені араваков (таїно) на Кубі в 1512 році. 30 листопада 1511 року він почув проповідь домініканця, який звинувачував конкістадорів в негуманному ставленні до корінних жителів. Цей день став поворотним у житті Бартоломе — він починає боротьбу за права індіанців. Розпочатій ним в 1520—1521 роках спробі створити більш справедливе колоніальне суспільство в Венесуелі перешкодили сусіди-колонізатори, які змогли організувати повстання корінного населення проти нього. У 1522 році він вступив в домініканський орден.

Помер в Мадриді в 1566 році. У 2000 році Католицька церква почала процес по його беатифікації.

Лас Касас, який розділяв гуманістичні переконання Франсиско де Віторія, прославився завдяки захисту інтересів корінних американців, культуру яких, особливо в карибських країнах, він описує досить докладно. У його описах «касиків» (вожді або князі), «бохіков» (шамани або священнослужителі), «ні-таино» (знати) і «набір» (прості люди) чітко проглядається структура феодального суспільства.

У його книзі «Найкоротша реляція про руйнування Індій» (ісп. Brevísima relación de la destrucción de las Indias), опублікованій в 1552 році, наводиться яскравий опис звірств, що творяться конкістадорами в Америці — зокрема, на Антильських островах, в Центральній Америці та на територіях, які сьогодні відносяться до Мексики — серед яких багато подій, свідком яких він був, а також деякі події, які він відтворює зі слів очевидців.[9]

В одній зі своїх останніх книг, написаній перед самою смертю, De thesauris in Peru, він пристрасно відстоює права корінних жителів Перу проти звернення в рабство корінного населення ранньої іспанської конкісти. Книга також ставить під сумнів право власності Іспанії на скарби з викупу, сплаченого за звільнення Атауальпи (правителя інків), а також на цінності, знайдені і взяті в місцях поховань корінного населення.

Представлений королю Іспанії Пилипу II, лас Касас пояснив, що підтримував варварські дії, коли вперше з'явився у Новому Світі, але незабаром переконався, ці жахливі діяння з часом приведуть до краху самої Іспанії як божественне відплата. На думку лас Касаса, обов'язок іспанців — не мордування індіанців, а звернення їх до християнства, і тоді вони стануть відданими підданими Іспанії. Щоб позбавити їх від тягаря рабства, лас Касас запропонував замість них привозити в Америку негрів з Африки, хоча згодом змінив свою думку, коли побачив вплив рабства на негрів. Багато в чому завдяки його зусиллям в 1542 році були прийняті Нові закони на захист індіанців у колоніях.

Лас Касас також написав монументальну працю «Історія Індій» (ісп. Historia de las Indias) і був редактором опублікованого суднового журналу Христофора Колумба. Він відіграв значну роль, під час своїх неодноразових поїздок до Іспанії, під тимчасову відміну правил «енкомьенда» (ісп. Encomienda), які встановили фактичний рабська праця в іспанській Америці. Лас Касас повернувся в Іспанію і згодом зміг підняти великий диспут 1550 в Вальядоліді між Лас Касасом і прихильником колонізаторів, Хуаном Гінеса де Сепульведа (Juan Ginés de Sepúlveda).

Хоча взяла гору енкомьенда, яка була вигідна вищим верствам іспанських колонізаторів, праці Лас Касаса не пропали даром. Вони були переведені і перевидані по всій Європі. Його опубліковані звіти стали ядром чорної легенди про звірства іспанських колонізаторів. Вони мали істотний вплив на уявлення Монтеня про Новому світі і сприяли складанню в європейській літературі образу індіанця як благородного дикуна.