Бастрикін Олександр Іванович

Олександр Іванович Бастрикін (рос. Алекса́ндр Ива́нович Бастры́кин, нар. 27 серпня 1953, Псков, Псковська область, РРФСР, СРСР) російський державний діяч, юрист. Голова Слідчого комітету Російської Федерації з 15 січня 2011 року.[1] Генерал юстиції Російської Федерації (2016). Доктор юридичних наук (1987), професор (1990). Заслужений юрист Російської Федерації.

Олександр Іванович Бастрикін
Олександр Іванович Бастрикін
Голова Слідчого комітету Російської Федерації
Нині на посаді
На посаді з 15 січня 2011
Президент Дмитро Медведєв
Володимир Путін
Попередник посада заснована
Народився 27 серпня 1953(1953-08-27) (68 років)
Псков, Псковська область, РРФСР, СРСР
Відомий як політик
Місце роботи юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Слідчий комітет Російської Федерації
Країна Росія і СРСР
Освіта юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Санкт-Петербурзький державний університет
Політична партія Безпартійний
Професія юрист
Звання Генерал юстиції Російської Федерації
Нагороди
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

У 1970 році Бастрикін закінчив 27 середню школу з поглибленим вивченням російської мови, літератури та історії.

У 1975 році закінчив юридичний факультет Ленінградського державного університету.

В юнацькі роки Бастрикін протягом восьми років займався класичним танцем у Народному театрі балету Палацу культури імені Першої п'ятирічки. Поряд з цим захоплювався волейболом, грав на гітарі в студентському вокально-інструментальному ансамблі юридичного факультету ЛДУ.

У 1975—1978 роках служив в органах внутрішніх справ Ленінграда — інспектором карного розшуку, слідчим.

Працюючи міліції, вступив до лав КПРС.

З партії не виходив аж до припинення її діяльності в 1991 році.

У 1979—1980 роках аспірант юридичного факультету ЛДУ по кафедрі кримінального процесу і криміналістики.

У 1980 році захистив на Вченій раді юридичного факультету ЛДУ кандидатську дисертацію по темі: «Проблеми розслідування кримінальних справ».

У 1987 році там же захистив докторську дисертацію Взаємодію внутрішньодержавного та міжнародного права у сфері радянського кримінального судочинства.

У 1980—1988 роках — викладач юридичного факультету ЛДУ по кафедрі кримінального процесу і криміналістики. Викладацьку діяльність в університеті поєднував із громадсько-політичною роботою.

У 1980—1982 роках — секретар комітету ВЛКСМ ЛДУ, член партійного комітету ЛДУ[2].

У 1982—1983 роках — секретар Ленінградського міськкому ВЛКСМ.

У 1983—1985 роках — секретар Ленінградського обкому ВЛКСМ. Курирував роботу відділів агітації і пропаганди, культури, військово-патріотичного виховання молоді, Ленінградського міського комсомольського оперативного загону, питання взаємодії з комсомольськими організаціями Ленінградського військового округу, Ленінградської військово-морської бази, внутрішніх і прикордонних військ, правоохоронних органів Ленінграда і Ленінградської області. Був народним депутатом Дзержинської районної ради народних депутатів Ленінграда і Ломоносівського ради народних депутатів Ленінградської області.

У 1985—1986 роках — старший викладач юридичного факультету ЛДУ, вів основний курс лекцій і практичних занять з криміналістики, читав спецкурс «Розшук, дізнання, слідство».

У 1986—1988 роках — заступник секретаря парткому КПРС.

У 1988—1991 роках — директор інституту удосконалення кваліфікації слідчих працівників при Прокуратурі СРСР в Ленінграді, завідувач кафедри слідчої тактики.

Жовтень 1991 року — січень 1992 року — тимчасово не працював[3].

1992 — завідувач кафедри права.

1992—1995 роках — ректор і професор Санкт-Петербурзького юридичного інституту.

У 1995 році — завідувач кафедрою, професор кафедри транспортного права Санкт-Петербурзького державного університету водних комунікацій.

У 1996—1998 роках — помічник командувача військами округу з правової роботи — начальник правового управління Північно-Західного округу внутрішніх військ МВС Росії. Одночасно вів викладацьку роботу в Санкт-Петербурзької Академії МВС Росії і Санкт-Петербурзькому училищі внутрішніх військ МВС Росії.

У 1998—2001 роках — директор Північно-Західного відділення Російської правової академії Міністерства юстиції Російської Федерації, Голова Вченої ради, завідувач кафедри теорії держави і права.

У 2001—2006 роках очолював Головне управління Міністерства юстиції Російської Федерації Північно-Західному федеральному округу, продовжуючи викладацьку роботу у Російської правової академії Мін'юсту Росії.

З 12 червня 2006 року — начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації в Центральному федеральному окрузі.

6 жовтня 2006 року на 183-му засіданні Ради Федерації РФ Бастрикін був затверджений на посаді заступника Генерального прокурора РФ.[4][5]. На посаді заступника Генерального прокурора РФ курирував питання дотримання законності в органах попереднього слідства.

22 червня 2007 року — затверджений заступником генпрокурора РФ[6].

З 7 вересня 2007 року Бастрикін приступив до виконання обов'язків на новій посаді. З посади Першого заступника Генерального прокурора РФ він звільнений не був.

15 січня 2011 року[7] призначений Головою Слідчого комітету Російської Федерації.

Член Президії Ради при Президенті РФ з протидії корупції.

Голова Слідчого комітету РФ

Бастрикін на нараді, Кемерово, 27 березня 2018 року

З 15 січня 2011 року — Голова Слідчого комітету РФ.

У 2008 році Бастрикін особисто очолив розслідування вбивства прокурора Саратовської області. Ретельно підготовлене замовне вбивство було розкрито в гранично короткий строк — протягом трьох тижнів.[8]

У серпні 2008 року особисто очолив роботу слідчої групи Слідчого комітету в складі 250 слідчих на території Південної Осетії з розслідування фактів збройної агресії Грузії проти Південної Осетії. Підсумком розслідування стали понад 500 томів кримінальної справи, переданих Росією в Міжнародний Суд у Гаазі.

22 травня 2009 року Бастрикін виступив з різкими заявами на міжвідомчій нараді з питань боротьби із злочинністю.

У 2010 році керував розслідуванням масового вбивства в станиці Кущевська Краснодарського краю.

15 січня 2011 року Слідчий комітет РФ став самостійним органом в Росії.

Керував діяльністю слідчої бригади СК РФ по розслідуванню злочинної діяльності Барсукова-Кумаріна, засудженого 18 серпня 2016 року до 23 років позбавлення волі.

У 2014 році ініціював кримінальне переслідування вищих посадових осіб Міністерства оборони та внутрішніх справ України, а також військовослужбовців української армії за «вчинення тяжких злочинів проти мирного населення Південного Сходу України. Зазначеним особам пред'явлено обвинувачення у вчинення військових злочинів і геноциду», вони оголошені в міжнародний розшук.

Ввів в повсякденну практику щомісячні особисті прийоми громадян Головою Слідчого комітету РФ у Москві та інших регіонах Росії, відкрив у регіонах приймальні Голови СК РФ.

За ініціативою Бастрикіна в 2016 році утворено Раду керівників слідчих органів СК Росії для обговорення актуальних проблем діяльності територіальних підрозділів СК РФ, а також Рада молодих слідчих Слідчого комітету РФ для обговорення і вирішення нагальних проблем у їх діяльності.

З'явився ініціатором створення Кадетського корпусу Слідчого комітету РФ імені Олександра Невського в Москві, а також кадетських класів у різних регіонах країни.

За її ініціативою створені й успішно функціонують Московська і Санкт-Петербурзька Академія Слідчого комітету РФ. 1 вересня 2017 року передбачається відкриття в Санкт-Петербурзі другого кадетського корпусу Слідчого комітету Росії.

У липні 2017 року, Бастрикіним прийнято рішення про створення в Слідчому комітету Криміналістичного центру.

Нагороди

Державні нагороди

  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2008).
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною II ступеня» (2012).
  • Орден Олександра Невського — за активну законотворчу діяльність, заслуги у зміцненні законності і правопорядку, багаторічну сумлінну працю (2013)[9].
  • Орден Пошани (2014).
  • Орден Пошани (так звана «Південна Осетія», (Грузія) 2009)
  • Орден Дружби (Вірменія, 2016)
  • Орден «За заслуги»
  • Почесна грамота Президента Російської Федерації (2009)
  • Почесна грамота Голови Ради Федерації Федеральних Зборів РФ
  • Почесна грамота Державної Думи Федеральних Зборів РФ
  • 11 січня 2007 року присвоєно звання «Заслужений юрист РФ»[10].

Громадські нагороди

  • Орден Петра Великого I ступеня «За видатні заслуги і великий особистий внесок у розвиток і зміцнення Держави Російської»
  • Знак Честі «Срібний хрест» Георгіївського Союзу
  • Лауреат Премії Асоціація юристів Росії|Асоціації юристів Росії(2011)
  • Почесна грамота Регіональної громадської організації «Ліга ветеранів служби по боротьбі з організованою злочинністю».
  • Диплом Російсько-Слов'янського руху «Російський марш-слов'янське віче» — за особистий внесок у справу відродження національної самосвідомості, духовно-моральних підвалин російського народу.

Звання

  • Почесний працівник юстиції Росії.
  • Почесний працівник прокуратури РФ.
  • Почесний працівник Слідчого комітету при Прокуратурі РФ.
  • Почесний співробітник Слідчого комітету РФ.

Чини

Примітки

  1. Зустріч з Головою Слідчого комітету Росії Олександром Бастрикіним. Президент России (рос.). Процитовано 15 січня 2011.
  2. Голова Слідчого Комітету Олександр Бастрикін Іванович // Офіційна біографія на сайті слідчого комітету
  3. Перший заступник Генерального прокурора — Голова Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації // Офіційний сайт Генеральної прокуратури Російської Федерації. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 8 серпня 2018.
  4. Щоденник засідання. 183 засідання Ради Федерації 06.10.2006"
  5. Постанова Ради Федерації ФС РФ від 6 жовтня 2006 року № 297-СФ"
  6. Постанова Ради Федерації ФС РФ від 22 червня 2007 року № 250-СФ «Про призначення Бастрикіна Олександра Івановича на посаду Першого заступника Генерального прокурора Російської Федерації — Голови Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації»
  7. Указ Президента РФ від 14.01.2011 № 39 "Про Голову Слідчого комітету Російської Федерації[недоступне посилання з лютого 2019]
  8. Андрій Куликов. [rg.ru > sulet/3254 Вбивство прокурора розкрито] // Російська газета : газета.  2008. — Березень.
  9. Указ Президента Російської Федерації від 13 вересня 2013 р. № 718 «Про нагородження державними нагородами Російської Федерації» Архівовано 2013-09-21 у Wayback Machine.
  10. Указ Президента Російської Федерації від 11 січня 2007 року № 16 «Про нагородження державними нагородами Російської Федерації працівників органів прокуратури Російської Федерації»[недоступне посилання з лютого 2019]
  11. Указ Президента Російської Федерації від 25 липня 2002 року № 781 «Про присвоєння класних чинів федеральним державним службовцям органів юстиції Російської Федерації» Архівовано 2015-07-13 у Wayback Machine.
  12. Указ Президента Російської Федерації від 8 грудня 2006 року № 1373 «Про присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури Російської Федерації» Архівовано 2015-07-13 у Wayback Machine.
  13. Указ Президента Російської Федерації від 20.02.2016 № 73 «Про присвоєння військових звань вищих офіцерів, спеціальних звань вищого начальницького складу та вищих спеціальних звань»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.