Бацбійці

Бацбійці також Цоватушебі (груз. წოვათუშები, ბაცი, ბაცბი, бац. бацав (однина), ба́цбі (множина)) — корінний кавказький етнос у Грузії, що належали до народів нахської мовної груп, етнографічна група грузин. Традиційно не дотримувалися звичаїв та законів вайнахів (чеченців та інгушів)[2], завжди вважали себе грузинами[3]. За віросповіданням — православні. Чисельність станом на 2017 рік — 3000 осіб[1].

Бацбійці
бац. ба́цав
груз. ბაცბები, წოვათუშები
Бацбійське весілля у селі Земо-Алвані. Світлина кінця XIX ст.
Кількість 3000 (2017)[1]
Ареал Ахметський муніципалітет, мгаре Кахетія
Мова бабційська, грузинська
Релігія православні (Грузинська православна церква)

Етнонім

Самоназва бацав, бацбі, у Грузії відомі як цоватушебі (цова-тушеби[4]) — що походить від назви ущелини Цова та історико-географічного регіону Грузії Тушеті.

Розселення

У XIII ст. через малоземелля бацбійці поступово почали мігрувати на південь, спускатися з гір на рівнинні території. Спочатку частина бацбійців мешкала у Пірікітельській Тушеті, потім вони оселилися в Цовській Тушеті. Так у XIX ст., в Тушеті було всього 49 поселень, цова-тушини мешкали у чотирьох з них: Індурта, Саґірта, Царо та Етельта. Неподалік від ареалу проживання бацбійців протягом всієї історії мешкали хевсури, пшави, тушини та кістінці.

У 1830 році після руйнування, внаслідок зсуву, одного з найважливіших поселень бацбійців та страшної епідемії чуми — вони почали переселятися на рівнинні території Тушеті.

Нині більшість бацбійців мешкає в селі Земо-Алвані Ахметського муніципалітету мгаре Кахетії, біля міста Ахмета, у верхів'ях річки Алазані, куди вони були переселені у 1950-ті роки радянською владою. Також невелика кількість мешкає у селах Лапанкурі та Омало.

Мова

Бабційці розмовляють бацбійською мовою (неписемна)[5] та кахетинською говіркою грузинської мови.

Походження

Існує дві основні гіпотези походження бабційців[1]. За однією, предки бабційців прийшли у гори Східної Грузії з Північного Кавказу, зокрема, з Інгушетії. Головними аргументами є усні перекази та схожість бацбійської мови з вайнахськими мовами. Основною ж причиною переселення бабційців з Інгушетії вважається релігійне питання: їх примушували відректися від християнства та перейти у іслам. Щоб не приймати іслам, вони покинули свої місця проживання та переселилися в гори Грузії. За легендою цар Кахеті Леван (1520—1574) офіційно дарував бацбійцям власність на землю в долині річки Алвані в обмін на військову службу.

За іншою — предки бацбійців є автохтонним населенням Тушеті.

У перських історичних творах бацбійців називають «бібранамі», у відомій праці середньовічного вірменського географа Ананія Ширакаці «Вірменська Географія», бацбійці ототожнюються з цховами — одним з гірських племен Верхнього Кавказу.

Культура

Бацбійці мають схожу матеріальну та духовну культуру, багато в чому спільну, з іншими горянами східної Грузії – тушинами, пшавами та хевсурами. Вони сповідують православ'я, також у них простежуються елементи дохристиянських вірувань. У старих бацбійських селах характерна баштова архітектура.

У побуті та культурі бацбійців багато елементів сакартвельської культури. Бабційці споконвіку займаються вівчарством, у зв'язку з цим у них найбільш розвинена ткацтво. Тчуть з вовни головним чином паласи, хурджін, виробляють бурки, повсть, шалі та башлики. Також в'яжуть кольорові шкарпетки — чіти. Також бабційці готують баранячий сир «Ґуда», який відомий у всій Грузії, через його смакові якості. Бабційці також готують тушинське хінкалі, особливістю яких є пряна трава, яка росте тільки у горах Тушеті та відсутність у них свинини.

У бабційців грузинські імена та прізвища — з грузинської основою (коренем) та грузинськими суфіксами. Їх прізвища закінчуються на -дзе, -швілі, -ур або -урі. Хоча, розмовляючи своєю мовою, цоватушебі надають своїм прізвищам специфічну форму.

Примітки
  1. Viires, Ants. The Red Book of Peoples of the Russian Empire. Bats entry. (англ.)
  2. Іван Дзюба. Інгуська література. Ідріс Базоркін.
  3. Johanna Nichols, «The Origin of the Chechen and Ingush: A Study in Alpine Linguistic and Ethnic Geography», in Anthropological Linguistics, Vol. 46, No. 2, 2004
  4. Цова-тушины // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  5. Михайло Тиводар. Етнологія. Львів: Видавництво «Світ», 2004. 624 с.

Література
  • Іване Ціскарішвілі. «Записки про Тушеті». Кавказ. 1848. № 7, 1848
  • Шавхелишвили А. «Тушини: історико-етнографічне дослідження цова-тушинів». Тбілісі, 2001
  • Шанідзе А. Тушини. Мнатобі. 1972. № 2.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.