Башта водогону (Глухів)

Фото бригади будівельників башти (1928 рік)

Проект міського водогону був розроблений у 1910 році харківським архітектором Йосипом Лазарєвим. До того часу мешканці Глухова брали воду з річки та озер, які були багатоводними та з чистою водою.[2]

Побудована мурована башта в 1929 році архітектором Розановим з бригадою на місці, де в XVIII столітті знаходились Путивльські ворота Глухівської фортеці. Вона призначалася для чисто технічних або, точніше, господарських потреб, але використовувалася навіть як загальноміський інформаційний щит і пожежна вежа.

В 2003—2004 роках вежа була реставрована.

Схематичне зображення башти

Башта водогону знаходиться між головними вертикалями стародавнього Глухова — Миколаївською та Трьох-Анастасієвською церквами, на протилежній від Інституту луб'яних культур стороні по вулиці Терещенків під номером №40, неподалік будинку, де народився М.Терещенко.

Споруда збудована в 1929 році, коли цивільні інженери не розумілися на архітектурних стилях, — з безліччю декоративних елементів оздоблення. І тому створили її в унікальній нетрадиційній для свого часу архітектурній манері: круглий конусоподібний стовбур з легкою лекальною кривизною, яка надає інженерній споруді художнього образу, у верхній частині м'яко, з плавним вигином, переходить у розширений двох'ярусний циліндр з прямокутними віконними прорізами по всьому периметру, а по висоті — двома широкими плоскими «обручами». Циліндричний обсяг завершується карнизом з великими крученнями. Конусний дах вежі переходить в гостру химерну башточку, що несе два рівні горизонтальних парасольок, утворених великими звісами покрівлі. Під нижнім рівнем парасольок, над водогінним баком, є оглядовий майданчик, з якого відкриваються чудові краєвиди на місто та його мальовничі околиці. Під другим рівнем багатоярусної надбудови встановлений годинник з мелодійним боєм. Завершується вежа металевим шпилем. Загальна висота вежі становить 41 метр, місткість бака — 120 тонн, а його об'єм — 360 м³.

Пластику архітектурних форм башти видно за багато кілометрів від міста. Зараз вежа водогону є справжнім домінантом Глухова та візитівкою міста. Після реставрації, вона стала популярним екскурсійним об'єктом. В ній внизу розміщена невеличка експозиція (музей), а силует самої вежі є незмінною емблемою Глухова.

• Головною родзинкою вежі є внутрішні гвинтові сходи, кількість сходинок становить 186 штук.

• Неофіційний сайт Глухова, До 300-річчя гетьманської столиці — Водонапірна башта (рос.) (Перевірено 21 жовтня 2011)
• Doroga.ua, Водонапірна башта (рос.) (Перевірено 21 жовтня 2011)
• Україна Інкогніта, Глухов. Забытая столица. Глухів та Башта Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine. (рос.) (Перевірено 21 жовтня 2011)
• Энциклопедия достопримечательностей, Водонапірна башта (рос.) (Перевірено 21 жовтня 2011)
• Місто Древньої краси: туристична пам'ятка / уклад. О. Г. Лесненко. — Глухів. — 2009. — 15с.
• Дейнека А. И. Памятники архитектуры Сумщины. — Х.: Прапор, 1989. — 190–191с. (рос.)
• О. Мельник, А.Деркач, В.Єрмаков «Фотокнига», Суми.: В. «Корпункт», 2008 — 280с. Іл. — Укр. Рос.
• Коваленко А. Біля витоків: Про І. К. Кащенко, який будував водогінну вежу // Народна трибуна. — 2001. — 14 березня.

• Неофіційний сайт Глухова, История водоснабжения Глухова (рос.) (Перевірено 14 лютого 2013)