Деркач Андрій Леонідович

• З 1989 по 1990 рік проходив службу в Ракетних військах стратегічного призначення на ТРБ (технічній ракетній базі) Первомайської дивізії РВСП, ніс бойове чергування.
• З 1990 по 1993 рік слухач Академії Міністерства безпеки Росії, юрист. Дипломна робота «Організація і проведення зустрічей з негласною агентурою».
• З 1993 по 1994 рік працював оперуповноваженим в Управлінні Служби безпеки України у Дніпропетровській області, заступником директора асоціації «Придніпров'я», яка займалася налагоджуванням кооперації підприємств єдиного технологічного циклу.
• З 1994 по 1996 рік був заступником керівника Контрольної служби Президента України.
• З 1996 по 1997 рік — консультант президента України із зовнішньоекономічних питань.
• З 1997 по 1998 рік був першим помічником Прем'єр-міністра України[9][10].
• 1998 року обраний народним депутатом ВРУ ІІІ скликання по мажоритарному округу (Глухівський, Путивльський, Кролевецький, Ямпольський, Середино-Будський райони Сумської області); народний депутат України IV, V, VI скликань.
• З 2006 року — президент Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом»[11], генеральний директор державного концерну «Укратомпром»[12].
• У 2010 році Священний Синод Російської Православної Церкви ввів Андрія Деркача до складу Міжсоборної присутності РПЦ.
• З 2011 року Андрій Деркач очолював на громадських засадах групу радників Прем'єр-міністра України Миколи Азарова. Доктор юридичних наук[13], доцент Київської Духовної академії та семінарії Української Православної Церкви Московського патріархату.
• 2012—2014 — народний депутат України VII скликання від Партії регіонів, член бюджетного комітету Верховної Ради. Вийшов з фракції Партії регіонів 21 лютого 2014 року після перемоги Євромайдану.
• 2014—2019 — народний депутат України VIII скликання, заступник голови депутатської групи «Воля народу», член бюджетного комітету Верховної Ради. Після смерті Ігоря Єремеєва став виконувачем обов'язків голови депутатської групи «Воля народу». 26 січня 2016 року вийшов з депутатської групи «Воля народу».

• З 2019 року — народний депутат України IX скликання, позафракційний[14].

Верховна Рада України

Народний депутат України 3-го скликання (березень 1998 — квітень 2002), виборчий округ № 159, Сумська область. Явка 79.2 %, за 57.4 %, 11 суперників. На час виборів: перший помічник Прем'єр-міністра України, член УПС. Одночасно — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 12 в списку[15].

Народний депутат України 4-го скликання (квітень 2002 — квітень 2006) від блоку «За єдину Україну!», № 11 в списку. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції Соціалістичної партії України (грудень 2005 — квітень 2006), заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (червень 2002 — квітень 2006).

Народний депутат України 5-го скликання (квітень — листопад 2006) від СПУ, № 9 в списку. Перший заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з липня 2006), член фракції СПУ (з квітня 2006). Склав депутатські повноваження 2 листопада 2006[16].

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 96 в списку. На час виборів: генеральний директор ДК «Укратомпром», безпартійний.

Народний депутат України 7-го скликання від Партії регіонів з 2012 до 2014 року, член бюджетного комітету Верховної Ради.

16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру»[17][18]. Народний депутат України 8-го скликання.

13 листопада 2015 року став головою новоствореного міжфракційного депутатського об'єднання на захист порушених конституційних прав громадян і проти політичних репресій «Заборонено забороняти».

24 липня 2017 року став ініціатором розслідування ГПУ щодо втручання керівництва НАБУ, посольства України в США у вибори президента США. ГПУ почала кримінальне провадження[19].

10 жовтня 2017 року Деркач з деякими іншими депутатами подав до суду на прем'єр-міністра Гройсмана, звинувативши його в затягуванні внесення кандидатури міністра охорони здоров'я на затвердження Верховної Ради.[20]

На пресконференції 22 червня 2020 року Андрій Деркач разом із колишнім прокурором Костянтином Куликом висловив чергові звинувачення в сторону Демпартії США у «міжнародній корупції».

9 жовтня 2019 року Деркач оприлюднив документи 11 кримінальних справ, де йшлося, що начебто перший заступник директора НАБУ Гізо Углава протягом кількох років надавав посольству США у Києві інформацію, яка негативно вплинула на хід подій в Україні та США[21].

9 липня 2020 року на Деркач пред'явив третю порцію плівок, серед яких значиться запис «розмови Порошенка з Путіним». Представники партії Порошенка назвали записи фейком[22]. У США вважають, що Деркач це робив з метою дискредитації чиновників США[23].

У жовтні 2020 року Офіс генпрокурора відмовився відкривати кримінальну справу щодо ймовірної державної зради нардепів Деркача і Олександра Дубінського. При цьому, журналісти "Центр протидії корупції" стверджують, що "надали цілком конкретні фактичні дані щодо можливого вчинення злочину і Деркачем, і Дубінським"[24]. У жовтні 2020-го Facebook заблокував акаунт Деркача, якого в США називають агентом РФ за втручання у вибори Штатів[25].

Громадською Організацією "Центр протидії корупції" були виявлені факти, що можуть свідчити про вчинення народним депутатом Деркачем Андрієм Леонідовичем злочину, що передбачений ст. 366-1 Кримінального кодексу України, декларування недостовірної інформації[26]. Сам Деркач А.Л. повідомив про свої корпоративні права: частка в статутному капіталі 5% ТОВ “Ера-Медіа”; частка в статутному капіталі 5% ПАТ “Інформаційно-видавнича група “Телеграф”; дохід за рік склав 81 788,57 гривень. Однак, приховав від декларування деякі корпоративні права своєї дружини - Терехової Оксани[27][28][29].

З 1997 року очолює благодійницький фонд екології та соціального захисту «Наше майбутнє». Президент Міжнародного фестивалю православного кіно «Покров». Був почесним президентом медіахолдингу «Ера-медіа» та головою художньої ради ТРК «Ера». «Радіо Ера» протягом багатьох років співпрацювала з такими відомими іноземними медіа, як «Радіо Свобода», «ВВС», «Polskie radio».

У вересні 2018 року був одним із підписантів листа до патріарха Варфоломія, в якому закликав відкласти надання томосу Українській православній церкві[36].

Восени 2020 року Деркач був президентом «XVIII Міжнародного фестивалю православного кіно “Покров”», на якому пропагувались мир і дружба із країною агресором - Росією.[37]

У лютому 2021 року написав листа до Вселенського патріарха Варфоломія у якому просив його не приїжджати в Україну із «загарбницьким планом» на 30-ту річницю відзначення Дня Незалежності України.[38][39] Візит патріарха Варфоломія в Україну таки відбувся. Крім того у листі Деркач просив патріарха Варфоломія взяти участь у новому «Аммані» і тільки тоді їхати в Україну із “дорожньою картою”[38].

За офіційною біографією, розлучений[13]. Колишня дружина — Терехова Оксана Володимирівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Київського національного університету культури та мистецтв.

У родині три доньки — Тетяна (одружена з Іваном Литвином, сином Володимира Литвина[40]), Ксенія та Катерина — та два сини Григорій та Михайло[13].

Батько — генерал КДБ і СБУ Леонід Деркач (1939—2022).

Автор книги «Глухів — гетьманська столиця» (2000), співавтор монографій: «Бесконечно длящееся настоящее: Украина: четыре года пути» (1995), «Украина-Россия: испытание дружбой» (1997).

• Андрій Деркач у соціальній мережі «Facebook»
• Офіційний сайт
• http://oligarh.net/?/files/2125/
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»