Бджолиний віск

Бджолиний ві́ск — речовина, що виробляється особливими восковими залозами, розташованими на стернітах робочої бджоли. На останніх чотирьох черевних півкільцях помітні оголені частини тіла з блискучою поверхнею. Вони називаються восковими дзеркальцями і служать місцем накопичення тонкого шару воску у вигляді пластинок під час функціонування залоз.[1][2] Виділяють віск тільки молоді бджоли. На вироблення 1 кг воску витрачається 3,5 кг меду, та деяка кількість перги[3].

Кругляк з бджолиного воску
Бджолині стільники
Штучна вощина з бджолиного воску

На більшості пасік отримують до 1 кг воску на сім'ю за сезон[1].

Опис

Бджоли будують з воску гніздо у вигляді двосторонніх стільників. Стільник складається з шестигранних комірок, повернених дном одна до одної. Комірки перебувають майже в горизонтальному положенні, їх краї дещо припідняті доверху[1].

Віск у вигляді свіжовідбудованого стільника (вощини) має білий колір, а отриманий після переробки воскової сировини — від світло- до темно-жовтого. На холоді він твердий, крихкий, при нагріванні стає м'яким і плавиться. Температура плавлення — 62-63 °C. Віск легший за воду. Густина його при 15 °C — 0,956-0,959 кг/м3. Він розчинний в скипидарі, хлороформі, бензині і інших органічних речовинах[1].

Бджолиний віск знаходить застосування в медицині. Він входить до складу деяких пластирів, мазей, кремів. Віск добре всмоктується шкірою і додає їй гладкого і ніжного вигляду, тому він широко застосовується в косметичній медицині.

Плавлення воску

У традиційному господарстві віск плавили зі стільників майстри-воскобійники в спеціальних приміщеннях — воскобійнях, воскобійницях, використовуючи воскопрес. Для отримання чистого воску стільники після відкачування меду переплавляли в казані. Першочерговому переплавленню підлягали дрібні і непридатні стільники (щоб запобігти їх знищенню вогнівкою). Покришені на дрібні шматочки стільники плавили на повільному вогні, не доводячи до кипіння. Рідкий віск наливали в мішок з рідкої прядив'яної тканини, і поміщали під прес, який міг бути гвинтовим чи клиновим. Загвинчуючи гвинт чи забиваючи клинці, опускали верхню дошку преса і добивалися виходу чистого воску через мішок. Рештки неочищеної вощини (воскобоїни)[4] нагрівалися у казані й знову закладалися під прес. У відходи воскобоїни йшли, коли на них при стискуванні переставала з'являтися біляста плівка. Вичавлений віск ще раз переплавляли, відстоювали, щоб рештки домішок осіли на дно, й нарешті розливали у форми[5].

Зараз для топлення воску вживають різноманітні за конструкцією воскотопки: сонячні, парові, водяні, пічні та ін.

Примітки
  1. Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
  2. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 472.
  3. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 102.
  4. Воскобоїни // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Топление воска. apiary33.ru. Процитовано 10 червня 2018.

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.