Медицина

Медици́на, заст. лі́карство[1] — галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх лікування, запобігання та зміцнення здоров'я людини.

Слово «медицина» походить від словосполучення лат. ars medicina — «лікувальне мистецтво», «мистецтво зцілення» і має той самий корінь, що й дієслово лат. medeor — «зцілюю».

Символи

У істотному сенсі, символічне значення у медицині мають три знаки.

Один із зовнішніх символів медицини з кінця XX століття — шестикутна «Зірка життя». Найдавнішим символом медицини є посох Асклепія, який, згідно з переказами, належав великому цілителю. Третій популярний знак — червоний хрест, його символізм та слава тісно пов'язані з діяльністю Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

  • «Зірка життя»
  • Посох Асклепія
  • Червоний хрест

Історія

Стародавній світ

Спроби лікування виникли на ранніх етапах існування людини. У стародавніх країнах Сходу набула розвитку так звана жрецька, або храмова, медицина.

Значних успіхів досягла медицина в античних державах — давньогрецький лікар Гіппократ, римський природознавець Клавдій Гален, олександрійські лікарі Герофіл і Ерасістрат, тощо. Сформувалася Кнідська (Ктесій), Коська (Асклепіади), Ефеська медичні школи. У римську епоху значні досягнення також мали Соран, Руф, Орібазій.

Давньокитайська медицина використовувала понад 2000 лікарських засобів (женьшень, камфору, тощо), застосовувала метод голкотерапії. Досить високого рівня досягли в стародавній Індії анатомія, хірургія, вчення про внутрішні хвороби.

Середньовіччя

Накопичення практичних медичних спостережень продовжувалось і в Середньовіччя. Виникли спеціальні заклади для лікування хворих і поранених, монастирські лікарні для цивільного населення (VII століття). Хрестові походи, які супроводжувалися міграцією населення, сприяли виникненню спустошливих епідемій і зумовили в Європі формування запобіжних заходів — карантину, лепрозоріїв, тощо.

Візантійська та арабська медицина збагатили світову медичну науку новими описами симптомів хвороб і лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини відіграв таджицький вчений Ібн-Сіна (Авіценна).

У Русі-Україні поряд з монастирською медициною продовжила розвиток народна медицина. Відомо, що одну з перших праць з медицини написала дочка київського князя Мстислава і онука Володимира Євпраксія.[2] У XI—XII столітті в Переяславі та Києві, у XIII столітті у Львові створили лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»), костоправи, цирульники.

Відродження

У галузі практичної медицини найважливіші події XVI століття — створення італійським лікарем Джироламо Фракасторо вчення про контагіозні (заразні) хвороби і розробка перших наукових основ хірургії французьким лікарем Амбруазом Паре.

Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху Відродження (XV—XVIII століття). Швейцарський лікар Парацельс виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні речовини і мінеральні води, в Україні 1617 року видали трактат «Про теплики у Шклі» львівського автора Еразма Сикста. Андреас Везалій, якого вважають творцем сучасної анатомії, описав будову і функції тіла людини. Англійський лікар Вільям Гарвей створив учення про кровообіг.

Одне з найбільших відкриттів у медицині відбулось наприкінці XVIII століття, коли британський лікар Едвард Дженнер, який винайшов і здійснив щеплення від натуральної або великої віспи, давши таким чином поштовх до розвитку імунології та вакцинацію. Відкриття Дженнера призвело до винищення у природному середовищі до 1980-х років цієї епідемічної хвороби, яка призвела до смерті за певними оцінками до 600 млн померлих починаючи з VI століття. Це єдина на сьогодні інфекційна хвороба, яку вдалося людству знищити у природі.

Новий час

Зростання промислового виробництва привернуло увагу до вивчення професійних захворювань. На межі XVII—XVIII століть італійський лікар Бернардіно Рамацціні поклав початок вивченню промислової патології та гігієни праці.

З розвитком медицини зародилися в різних країнах медичні навчальні заклади. У XVIII столітті в Російській імперії створили Академію наук (1724 рік) і Медичну колегію (1763 рік) — адміністративні центри в галузі медицини, а також відкрили кілька медичних шкіл.

У 1773 році відкрили Медичний колегіум у Львові, який у 1784 році об'єднали з медичним факультетом Львівського університету, у 1787 році — Єлизаветградську медико-хірургічну школу.

Одним з основних закладів, що комплектували слухачів медичних шкіл, була Київська академія, де наприкінці XVIII століття почали викладати медицину (в 1802 році відкрили медичний клас — першим його викладачем став Опанас Федорович Масловський).

У 2-й половині XVIII століття — 1-й половині XIX століття заклали основи військової та морської гігієни. Одним з основоположників епідеміології був український лікар Данило Самойлович (2-а половина XVIII століття). Німецький вчений Роберт Кох став одним з основоположників мікробіології. Основи експериментальної фармакології, токсикології ендокринології заклав французький фізіолог і патолог Клод Бернар. Праці німецького фізіолога Германа Гельмгольца, чеського біолога Яна Пуркинє сприяли прогресу офтальмології. Дослідження австрійського патолога Рудольфа Вірхова зробили реформи у теоретичній і практичній медицині, заклали підвалини клітинної теорії та патологічної анатомії.

У цей час було збільшено кількість медичних навчальних закладів, зокрема в Україні в 1805 році відкрили медичний факультет при Харківському, в 1841 році — при Київському університетах (були створені відомі київська, харківська, а згодом й одеська медичні школи); виникли медичні наукові товариства (зокрема Товариство київських лікарів), медична спільнота видавала кілька медичних наукових журналів.

Галузі

Розрізняють такі галузі та розділи медицини:

  • Клінічна медицина — розділ медицини, який займається безпосередньо діагностикою та лікуванням хворих на відміну від розділу медицини, що займається вивченням змін в різних органах і тканинах при різних захворюваннях (патологічна анатомія), а також від лабораторних досліджень (лабораторна діагностика).
  • Сімейна медицина — розділ медицини, який займається формуванням, збереженням, зміцненням і відновленням здоров'я особи та її сім'ї через первинну медико-санітарну допомогу[3].
  • Профілактична медицина — розділ медицини, який займається запобіганням розвитку захворювань. До нього відносять різні сторони лікарської діяльності, зокрема, проведення масової імунізації населення проти різних інфекційних захворювань (таких, наприклад, як дифтерія чи кашлюк), розробку методів знищення переносників захворювань (наприклад, комарів, які є переносниками малярійних паразитів).
  • Судова медицина — розділ медицини, який займається встановленням причин травми або смерті, що сталася за нез'ясованих обставин, особливо якщо вони відбулися імовірно в ході злочину. Такі дослідження проводять в Україні судові лікарі, в багатьох інших країнах — патологоанатоми за запитом коронера спільно з іншими експертами і представниками поліції.
  • Суспільна медицина — народна охорона здоров'я в поєднанні із загальною медичною практикою, особливо в областях, де виявляється помітна нестача медичного персоналу і один медичний працівник може виконувати одночасно різні функції, працюючи з широкими верствами населення.
  • Педіатрія[джерело?] — розділ медицини, який займається вивченням, лікуванням та профілактикою внутрішніх хвороб у дітей.
  • Підліткова медицина — розділ медицини, що займається вивченням захворювань дітей пубертатного та юнацького віку.
  • Тропічна медицина — розділ медицини, який вивчає захворювання та патологічні стани, які відбуваються в регіонах з тропічним кліматом, зокрема, інфекційні хвороби — малярію, лепру, трипаносомози, шистосомози, лейшманіози тощо; здійснює їх лікування та профілактику.
  • Медицина подорожей та хвороб мандрівників — розділ медицини, який вивчає аспекти хвороб і патологічних станів, які відбуваються у людей, що здійснюють подорожі в різні географічні регіони; здійснює їх лікування та профілактику. Це міждисциплінарна галузь медицини, яку виконують спеціалісти з організації охорони здоров'я, терапевти, інфекціоністи, фахівці з тропічної медицини, хірурги, травматологи, епідеміологи, фахівці з гігієни, спеціалісти з вакцинації тощо.
  • Військова медицина — галузь медицини, яка являє собою систему наукових знань і практичних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я військовослужбовців, а також запобігання бойовим ушкодженням та захворюванням і їх лікування.
  • Медична психологія — розділ психології, що вивчає роль психіки в умовах виникнення і протікання хвороб людина, а також відновлення її здоров'я.
  • Медична географія — галузь медицини, що вивчає вплив природних і соціальних умов на захворюваність населення в різних районах земної кулі.
  • Авіаційна медицина — галузь медицини, що вивчає умови професіональної діяльності льотного складу і розробляє медичні заходи для забезпечення авіаційних польотів.
  • Спортивна медицина — галузь медицини, що вивчає вплив на організм людини засобів фізичної культури і спорту; розробляє та обґрунтовує раціональну методику фізичних вправ і спортивного тренування з метою всебічного гармонійного розвитку, зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини.
  • Космічна медицина — галузь медицини, дослідження і заходи якої спрямовані на забезпечення і створення оптимальних умов життєдіяльності людини в космічному польоті й під час виходу в космічний простір.
  • Медицина катастроф — спеціальна галузь охорони здоров'я, основним завдання якої є надання в екстремальних ситуаціях (під час стихійного лиха, катастрофи, аварії, масового отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційного, бактеріологічного і хімічного забруднення тощо) медичної допомоги, яку всеосяжно в таких ситуаціях гарантує держава.
  • Народна медицина — сукупність набутих народом емпіричних відомостей про цілющі засоби, лікарські трави і гігієнічні навички, що спрямовані на охорону здоров'я людей, запобігання хворобам і лікування хворих.
  • Соціальна медицина — вивчення медичних потреб суспільства та взаємодії медицини та суспільства, разом з практикою врахування соціальних факторів в охороні здоров'я, профілактичній медицині, а також в клінічному обстеженні та лікуванні пацієнтів.[4]
  • Системна медицина — сукупність дослідницьких підходів, спрямованих на покращення розуміння біологічних механізмів шляхом використання методів науки, які засновані на оміці, системній біології, біоінформатиці та теорії мереж.[5]
  • Порівняльна медицина — напрям медицини щодо вивчення хвороб тварин та людей, розглядаючи подібність та відмінність між ними. Використовуючи ці типи досліджень дослідники можуть знайти шляхи для кращої діагностики, профілактики та лікування захворювань усіх напрямків.[6]
  • Трансляційна медицина — застосування теоретичних знань з базової біології (зокрема, молекулярної біології) та клінічних випробувань у сфері практичного застосування, для поліпшення здоров'я та довголіття людини.[7][8]
  • Телемедицина — напрям медицини, який включає механізм надання та передачі інформації про стан здоров'я і лікування пацієнта на відстані (наприклад, роботизована хірургія), за допомогою дистанційних засобів зв'язку, коли такі консультації дозволені конкретним медичним закладом.[9]

Окрім того, розрізняють теоретичну, практичну і доказову медицину.

Теоретична медицина

Теоретична медицина (синоніми: медична наука, медична теорія) — галузь науки, що вивчає організм людини, його будову та функціювання у нормальному стані та при різних патологічних станах, методи: експеримент, діагностики, лікування та профілактики (попередження) таких станів. Теоретичну медицину розділяють на медичні науки, кожна з яких вивчає окремі аспекти теоретичної медицини:

  • анатомія — наука про будову тіла людини на макроскопічному (органи та системи органів) рівні;
  • гістологія — наука про будову тіла людини на мікроскопічному, клітинному рівні;
  • біохімія — наука про хімічний склад організму та його складових частин та про хімічні процеси, що відбуваються в організмі;
  • фізіологія — наука, що вивчає процеси функціювання організму тощо;
  • патологічна анатомія — науково-прикладна дисципліна, що вивчає патологічні процеси і хвороби за допомогою мікроскопічного дослідження змін, які виникають у клітинах і тканинах організму, органах і системах органів;
  • патологічна фізіологія — наука, що вивчає закономірності виникнення, перебігу та завершення хвороби.

Практична медицина

Практична медицина (синоніми: медична практика, охорона здоров'я, клінічна медицина) — галузь діяльності, що застосовує на практиці надбання медичної науки.

Практична медицина розділяється на напрямки за такими критеріями:

Питання класифікації практичної медицини за методами лікування (офіційна медицина, гомеопатія, фітотерапія, народна медицина тощо) є дуже спірним і тому потребує професійної дискусії.

Доказова медицина

Комплекс принципів діагностики, лікування та профілактики захворювань, які передбачають дослідне і статистично достовірне доведення впливу чинника (наприклад, збудника — на виникнення, препарату — на лікування, методу профілактики — на уникнення захворювання) отримав назву доказової медицини.

У сучасній медичній науці все ширше застосовують критерії доказової медицини, яка вимагає суворих доказів ефективності тих чи інших методів лікування, профілактики або діагностики шляхом методологічно коректно виконаних РСІ (рандомізованих контрольованих випробувань) — подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних випробувань. Будь-які інші методи, які не отримали підтвердження ефективності в РСІ, відкидають як нерелевантні та неефективні, незалежно від їх уявної ефективності у відкритих дослідженнях, коли деякі учасники дослідження знають, який саме вплив отримує пацієнт. Оскільки ймовірність багатьох захворювань збільшується з віком, інтенсивно розвиваються з позицій доказової медицини такі розділи, як геронтологія та геріатрія, які вивчають проблеми уповільнення старіння, особливостей лікування та профілактичної медицини в літньому і старечому віці.

Ветеринарна медицина

Ветеринарна медицина — особлива галузь, що охоплює систему наук про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику, лікування, визначення якості харчових продуктів і сировини тваринного походження, а також діяльність, спрямовану на збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання захворюванням і захист людей від хвороб, спільних для тварин і людей. В широкому сенсі має бути відокремлена від медицини, адже остання є наукою про хвороби людини.

Інституції

Надання медичної допомоги забезпечують лікарні, поліклініки, травматологічні та інші пункти невідкладної допомоги, амбулаторії сімейної медицини.

Медицина в Україні

Медична освіта

В Україні підготовку лікарів здійснюють у медичних навчальних закладах вищого рівня акредитації — університетах і академіях (IV рівень), інститутах (III рівень). Середній медичний персонал (медичних сестер, фельдшерів, лаборантів тощо) готують у медичних закладах нижчих рівнів акредитації — училищах (I рівень акредитації), коледжах (II рівень акредитації). Підвищення кваліфікації лікарів проводять в академіях післядипломної освіти, чого немає у країнах розвиненої медицини.

Медичні нагороди України

Див. також

Примітки
  1. Лікарство // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Артюх Л. До істроії напоїв у харчовій культурі українців // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 5. — С. 41—50.
  3. Основний напрямок роботи фахівців сімейної медицини - профілактика. Сімейна медицина, ПЛ, том 6, №4 (ukr). 2017.
  4. Social Medicine | Encyclopedia.com. www.encyclopedia.com. Процитовано 1 лютого 2021.
  5. Fischer, T.; Brothers, K.B.; Erdmann, P.; Langanke, M. (21 травня 2016). Clinical decision-making and secondary findings in systems medicine. BMC Medical Ethics 17 (1). с. 32. ISSN 1472-6939. doi:10.1186/s12910-016-0113-5. Процитовано 21 січня 2021.
  6. Comparative Medicine. UC Davis (EN). 6 лютого 2017. Процитовано 31 січня 2021.
  7. Translational medicine. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 31 січня 2021.
  8. iepor. Трансляційна медицина. iepor.org.ua (uk-ua). Процитовано 31 січня 2021.
  9. Як застосовувати телемедицину лікарям первинної ланки: методичні рекомендації. moz.gov.ua (укр.). Процитовано 23 жовтня 2020.

Література

Посилання
  • (рос.) Med-Edu — відеолекції з медицини.
  • (рос.) Медичний портал «DHP» — новини, статті, енциклопедія, медична інформація.[недоступне посилання]
  • (рос.) Лечебник. Инфо — енциклопедія традиційної і нетрадиційної медицини. Народні засоби лікування хвороб.[недоступне посилання]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.