Березовський Вадим Якимович

1950 року поступив на навчання до Київського медичного інституту — лікувальний факультет. По закінченні навчання отримав диплом з відзнакою, працював невропатологом у Луцькій дитячій лікарні, одночасно викладав фізіологію в Луцькому медичному училищі.

1958 вступає до аспірантури при Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця. Захищає кандидатську, з часом — докторську дисертацію.

Працював молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторією, відділом фізіології дихання, відділу клінічної патофізіології.

Протягом 3 років читав підготований ним курс лекцій в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка — на біологічному факультеті.

В своїх експериментальних роботах досліджував теплові ефекти збудження у різних ділянках головного мозку собак та пов'язаність з функціональною активністю і місцевим кровопостачанням нервової тканини.

У співпраці з Миколою Сиротиніним першими в Україні використали електрохімічний метод вимірювання напруження кисню в людських живих тканинах та лабораторних тканин.

В ході цих досліджень розробив та впровадив:

• технологію калібрування індикаторного електрода,
• методику стабілізації активної поверхні електрода у біологічному середовищі,
• засоби для запобігання каталітичного виділення кисню при роботі в кислому середовищі.

Напрацював та впровадив у промислове виробництво окситензометр — перший в СРСР прилад для вимірювання напруження кисню в тканинах тварин та людини, за цю роботу вшанований премією Президії АН УРСР.

Разом зі співробітниками відділу кардіології створив та запатентував пристрій дискретного вимірювання систолічного та діастолічного напруження кисню в міокарді.

Був організатором проведення в Києві трьох Всесоюзних симпозіумів: «Полярографічне визначення кисню в біологічних об'єктах» — 1967, 1969, 1972.

Майже щороку брав участь у високогірних експедиціях, по результатах яких 1975 року випустив монографію «Напруга кисню в тканинах тварин та людини».

Будучи керівником відділу фізіології дихання, продовжував напрямок попереднього керівника — професора Є. В. Колпакова, досліджував реакції різних біологічних об'єктів на гіпоксію, по цих дослідженнях 1978 року вийшла монографія «Гіпоксія та індивідуальні особливості реактивності».

Склав реєстр моно- та дизиготних близнюків міста Києва — для дослідження співвідношення вроджених та набутих в процесі онтогенезу особливостей реакцій на гіпоксію, провадив вибіркові дослідження на рівні моря та в умовах високогір'я[1]

Разом з В. Ю. Горчаковим розробили та створили прилад сурфактометр — для визначення активності сурфактантів.

Результати досліджень оприлюднені в монографії — «Поверхнево-активні речовини легені» — 1982, та збірці «Сурфактанти легені в нормі та патології» — 1983.

Під час дослідження впливу реакції організму на початкові стадії розвитку гіпоксії, дослідив стимулюючий вплив на секрецію ендорфінів, еритропоетинів, катехоламінів, загальну стимуляцію енергетичного метаболізму. Встановив, що є два відмінних за ефектом дії типи кисневої депривації:

• саногенна гіпоксія, сприяюча людському здоров'ю та довголіттю
• та патогенна гіпоксія, здатна ушкодити здоров'я.

У подальших дослідженнях при використанні новітніх мембранних технологій та ефекту «мембранного сита», створює генератори штучного гірського повітря, котрі здатні забезпечити індивідуальне дозування нормобаричної саногенної гіпоксії — прилади «Борей» та «Оротон».

За результатами цих досліджень випустив монографії «Фізіологічні механізми саногенних ефектів гірського клімату» — 1988 та «Введення в оротерапію» — 1998, перевидана в 2002.

Також досліджував біофізичні феномени життєдіяльності як окремих клітин, так і організму в цілому. По цих дослідженнях опублікував

• «Тлумачник-довідник по фізіології та патології дихання» — 1984, і
• «Біофізичні характеристики тканин людини» — 1990.

Разом із співробітниками відділу клінічної патології довів здатність гальмувати розвиток алергічних станів та остеопенії бездіяльності під час преадаптації в межах саногенної гіпоксії. Розроблену методику превентивного підвищення резистентності організму було використано в передполітній підготовці космонавта Леоніда Каденюка та дублера Я. Пустового.

Брав участь у 8 міжнародних конгресах і симпозіумах.

Загалом опубліковано 340 наукових робіт та статей, 10 монографій.

Зареєстрував 29 авторських свідоцтв та патентів на винаходи.

Підготував 32 кандидатів та докторів наук.

Серед його робіт, зокрема: «Інструментальна оротерапія в комплексній реабілітації дитячого церебрального паралічу» — разом з В. Ю. Мартинюком та К. В. Яценко, 2008.

Професор Березовський — активний громадський діяч, організатор акцій проти забудови на території Олександрівської лікарні в Києві. Конфлікт спалахнув через бажання концерну «Житлобуд» побудувати 17-поверховий будинок впритул до корпусів лікарні по вулиці Шовковичній у 2008 році.[2] Березовський разом з представниками ініціативи «Збережи старий Київ» брав у сутичках із забудовниками, після чого проти 76-річного професора було порушено кримінальну справу за побиття будівельника. У 2010 році звинувачення було зняте Печерським судом.[3] Станом на лютий 2013 року Вищий господарський суд України почав розгляд скарги забудовника, через що Березовський повідомив про небезпеку відкриття могильнику сибірки на території лікарні.[4]

Разом з дружиною, Катериною Олегівною Богомолець, виховали дочку, Ольгу Богомолець — доктора медичних наук, громадську діячку, співачку, активістку Євромайдану.

• Богомольці
• Жураківські

• Помер професор медицини і батько Ольги Богомолець Вадим Березовський /Укрінформ, 15.11.2020/

• До 75-річчя
• До Ельбруса в Києві (рос.)