Берт Траутманн

Народився 1923 року у робочому передмісті Бремена. З дитинства займався різними видами спорту, особливо цікавлячись футболом.

Влітку 1933 року, ще до свого 10-річчя, приєднався до Дойчес Юнгфольк, наймолодшої вікової групи гітлер'югенда. У цій організації також активно займався спортом, здобув низку перемог в атлетичних змаганнях.

До початку військової служби працював автомехаником.

Під час Другої світової війни у 17-річного віці приєднався до Люфтваффе, де не дуже успішно навчався на курсах радіо-операторів. Згодом атлетичного юнака перевели до повітряно-десантних військ.

Безпосередньо на фронт потрапив у жовтні 1941 року у районі Дніпропетровська. Протягом перебування на Східному фронті підрозділ, в якому служив Траутманн, втратив понад 2/3 особового складу, після чого був виведений до Франції на переформування. За час боїв на території СРСР Траутманн був п'ять разів нагороджений, у тому числі Залізним Хрестом I класу.

Наприкінці війни потрапив під бомбардування Клеве, під час якого місто було майже повністю зруйноване, і став одним з небагатьох, кому вдалося пережити атаку бомбардувальників союзників. Його підрозділ де-факто перестав існувати, і Траутманн вирішив самостійно відходити углиб Німеччини до рідного Бремена. По дорозі був захоплений у полон наступаючими британськими військами і відправлений спочатку до Бельгії, а згодом до транзитного табору в англійському Ессексі. Згодом змінив декілька таборів, доки не опинився в одному з таборів у Ланкаширі, де й перебував до звільнення у 1948 році. У той період Траутманн регулярно грав у футбол у складі сформованої з військовополонених команди, спочатку як центральний захисник, а після того як в одній з ігор травмувався воротар — на позиції голкіпера. Тоді ж став відомим за іменем Берт, оскільки англійцям було складно вимовляти Бернд, скорочення від Бернгард.

Після звільнення з табору у 1948 році відмовився від запропонованої репатріації, натомість залишившись в Англії.

Влітку того ж 1948 року почав грати на позиції воротаря за аматорську команду «Сент-Геленс Таун». Габаритний німець відразу став головною зіркою команди, подивитися на гру якого приходила величезна, як для аматорської ліги, кількість глядачів.

Чутки про голкіпера з числа колишніх полонених сягнули команд Футбольної ліги Англії, і вже 1949 року представник найвищого дивізіону Ліги «Манчестер Сіті», який саме шукав заміну віковому Френку Свіфту, запропонував Траутманну контракт. Звістка про те, що у складі «Мансіті» гратиме колишній вояк Люфтваффе, спричинила хвилю протестів — власники абонементів погрожували влаштувати бойкот команді, а її керівництво отримувало численні гнівні листи з усієї країни. Значний внесок у врегулювання ситуації зробив капітан команди Ерік Вествуд, ветеран війни і учасник висадки в Нормандії, який публічно привітав новачка, зазначивши, що «у роздягальні не може бути жодної війни». Цей жест, а також впевнена гра Траутманна у своїх перших іграх швидко нівелювали негатив від його підписання серед уболівальників «Манчестер Сіті». Утім на виїзних іграх воротар манчестерців регулярно ставав об'єктом образ і погроз з трибун.

Перший візит Траутманна до Лондона, міста, яке сильно постраждало від нальотів Люфтваффе під час війни, та в якому розташовувалися редакції усіх провідних ЗМІ країни, спричинив підвищену увагу до виїзної гри «Манчестер Сіті» проти «Фулгема» у січні 1950 року. По ходу гри у бік воротаря гостей лунали принизливі вигуки, що, однак, не завадило його концентрації, і він пропустив лише один гол, хоча статус його команди як одного з головним аутсайдерів передбачав розгромну поразку на полі однозначного фаворита. Стійкість, з якою Траутманн сприйняв відверто ворожу атомосферу на стадіоні, та його впевнена гра за таких обставин викликали повагу, і після завершенню гри він залишав поле під аплодисменти гравців обох команд та овацію трибун, які по ходу гри його освистували.

Попри надійну гру воротаря «Манчестер Сіті» все ж понизився до Другого дивізіону, але вже за рік повернувся до еліти англійського футболу. У наступні роки Траутманн закріпив за собою статус одного з найсильніших воротарів Футбольної ліги і навіть отримував пропозицію повернутися на батьківщину, де також почав відроджуватися великий футбол, проте пропозиція «Шальке 04» не зацікавила керівництво манчестерського клубу.

У середині 1950-х наствник команди Лес Макдавелл запропонував нову ігрову тактику, яка будувалася навколо контролю м'яча. За такої тактики Траутманн став першим у британському футболі воротарем, який вводив м'яч у гру, не вибиваючи його якнайдалі у поле у боротьбу, а вкидаючи рукою на одного з крайніх захисників. Тут сталися у нагоді навички, набуті у юнацтві під час ігри у гандбол, — німець вкидав м'ча на десятки метрів точно у ноги партнеру по команді. Застосовуючи нову тактику, «Манчестер Сіті» сягнув фіналу Кубка Англії 1955 року, в якому утім поступився фаворитам двобою «Ньюкасл Юнайтед». Попри цю поразку гра манчестерської команди дедалі покращувалася, у наступному сезоні Ліги вона сягнула четвертого місця, а також удруге поспіль вийшла до фіналу Кубка Англії. Визнанням внеску Траутманна у ці досягнення стало його обрання Футболістом 1956 року в Англії за версією АФЖ. Він став першим воротарем, а також першим і до 1981 року єдиним футболістом з-за меж Британських островів, якому було присуджено цю нагороду.

За два дні після отримання нагороди воротар брав участь у заключній грі сезону — фіналі національного Кубка проти «Бірмінгем Сіті», який став найяскравішим епізодом його ігрової кар'єри. До середини другого тайму команда Траутманна вже вигравала з рахунком 3:1, і супротивники розпочали справжній штурм її воріт. На 75-й хвилині гри воротар вийшов на перехоплення м'яча і пірнув у ноги набігаючого нападника «Бірмінгема» Пітера Мерфі, який не встиг зреагувати і ударив Траутманна коліном у шию. Оскільки регламент не передбачав замін, останній продовжив гру, хоча невпевнено стояв на ногах і за його словами «почувався наче у тумані». Попри свій стан до завершення гри воротар встиг зробити декілька важливих перехоплень і відбити декілька ударів. У результаті переможний рахунок було збережено, і Траутманн з партнерами по команді став володарем Кубка Англії. Оскільки біль у шиї не вщухав, за декілька днів після гри було проведене рентгенівське обстеження, яке показало зміщення п'яти хребців шийного відділу хребта. Крім того з'ясувалося, що другий хребець був розколотим навпіл, і життя воротаря було під реальною загрозою.

У результаті він пропустив значну частину наступного сезону, заліковуючи травму, а повернувшись на поле вже не демонстрував настільки ж впевненої гри, як раніше. Попри це німець захищав ворота «Манчестер Сіті» до 1964 року, взявши участь загалом у 545 іграх за команду протягом 15 років, проведених у ній. 15 квітня 1964 року відбулася прощальна гра Траутманна, яка привернула увагу від 47 тисяч (за офіційними даними) до 60 тисяч (за неофіційними даними) глядачів.

Того ж 1964 року провів дві гри чемпіонату за нижчоліговий «Телфорд Юнайтед».

Завершивши виступи на футбольному полі, 1965 року отримав пропозицію очолити тренерський штаб нижчолігового клубу «Стокпорт Каунті», керівництво якого розраховувало таким кроком покращити клубний імидж і підвищити відвідуваність матчів. Глядачі дійсно почали активніше відвідувати домашні ігри команди, проте її турнірні результати залишалися незадовільними, і за рік Траутманн її залишив.

1967 року повернувся на батьківщину, де провів по одному сезону на чолі тренерських штабів команд «Пройсен Мюнстер» і «Опель» (Руссельсгайм).

На початку 1970-х долучився до програми Німецького футбольного союзу з підтримки розвитку футболу у країнах, що на мали власних футбольних інституцій. Першим призначенням Траутманна в рамках цієї програми стала Бірма, в якій він працював протягом 1972–1974 років. Тренуючи місцеву збірну, вивів її на футбольний турнір ОІ-1972, де азійці навіть здобули перемогу над командою Судану, утім мінімальні поразки з однаковим рахунком 0:1 від фаворитів групи, збірних СРСР і Мексики, не дозволили їм пройти до плей-оф змагання.

У подальшому працював з національними командами Танзанії, Ліберії і Пакистану.

Протягом 1984—1988 очолював збірну Північного Ємену, після чого вийшов на пенсію, оселившись в Іспанії.

1997 року отримав орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», а 2004 року став почесним офіцером Ордена Британської імперії. Обидві нагороди стали визнанням значного особистого внеску Тратуманна у нормалізацію британсько-німецьких відносин у повоєнний період.

Помер 19 липня 2013 року на 90-му році життя у своєму будинку в іспанській Ла-Льйозі.

• Берт Траутманн на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Берт Траутманн на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Берт Траутманн на сайті fussballdaten.de (нім.)