Бессараба Леонід Павлович

Народився 29 липня 1935 року у с. Нова Гребля Калинівського району Вінницької області. Благородна природа подільської землі, аматорські уподобання батька і матері, які в тяжкі повоєнні роки піклувалися не тільки про хліб насущний, а й про художнє оточення сімейного кола (батько часто малював аквареллю, олівцями рідні краєвиди, а мати прекрасно зналася на вишиванках) спричинило до того, що ще будучи маленьких хлопчиком вже тягнувся до мистецтва, а коли отримав у дарунок свої перші олійні фарби, то радості не було меж. І дуже часто малювання, папір і фарби були найулюбленішими з дитячих ігор. А потім після закінчення семи класів загальноосвітньої школи, була Державна художня середня школа ім. Тараса Шевченка у Києві.

У 1965 році закінчив Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався у таких митців як Трохименко Карпо Дем'янович, Яблонська Тетяна Нилівна, Пламеницький Анатолій Олександрович.

Після закінчення інституту по запрошенню ректора Хмельницького педагогічного училища (нині ХГПА — Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія) стає викладачем образотворчого мистецтва.

У 1968 році переходить на посаду асистента кафедри інженерної графіки Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування (нині ХНУ — Хмельницький національний університет).

З 1969 року працює в Хмельницьких художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Бере активну участь у розвитку образотворчого мистецтва Хмельниччини як член художньої ради, а згодом і голова художньої ради.

З 1977 до 1985 займав посаду головного художника Хмельницьких художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР.

Перші кроки в дорослому житті, а саме викладацька робота, не минулися марно, допомогли винайти себе як наставника молоді, закріпити уподобання, виважити задумане ще в студентські роки, підказала теми перших робіт, з якими вже наприкінці шестидесятих років вийшов до глядача, які репрезентували творчий початок художника на республіканських виставках.

Ці перші живописні картини "В життя"(1967) і "Перший урок"(1968) підказані щоденними викладацькими буднями, отримали досить високу оцінку глядачів і художників. Ось як писала обласна газета про вчительку, героїню першої картини "...вона схвильована і трішечки розгублена, стоїть у класі, на столику перед нею переливаються кольорові квіти, а там, за розчиненим вікном, не просто розходяться по домівках, а вже подаленіли у світі вчорашні вихованці. І тиха гордість, і краплини суму, і промінці сподівань обступають її душу, і це відчувається у напів обернутій до вікна її постаті, у принишклих багряних букетах, у надмірному молодому розголоссі...". Ці перші картини були кроком до самоутвердження, до вибору свого жанру в живописі — від картини до психологічного портрету, від портрету — до портрету-картини.

Портрети, виконані художником, дуже різні: від підкресленого позування до глибокої інтеграції внутрішнього світу, роздуму про справжню сутність особистості, від лінійної визначеності до суто живописної розробки, — але в кожному з випадків тільки людина — першооснова художнього образу.

Але діапазони творчих уподобань художника не обмежуються лише жанром портрету. Увага митця зосереджена як на сьогоденні, так і на минулому нашого краю. І тому виникають тематичні картини, як:

• «Хліб сіль урожаю»(1969)
• «Натюрморт з рибою»(1970)

• «Материнство»(1979)

• «На кордоні»(1978)

• «На заставі»(1978)

• «Без права на помилку»(1982, про будні працівників внутрішніх справ)

• «Проскурів звільнено!»(1985)

Леонід Павлович за своїм внутрішнім складом дуже серйозна, небагатослівна людина. Роки зробили з маленького мрійливого хлопчика, який зачаровано вдивлявся в навколишній світ, намагаючись відобразити його на своїх дитячих малюнках, поважну і зрілу людину, але не зачепили його внутрішнього світу. Він лишився з такою ж вразливою душею, сповненою глибоких ніжних почуттів до рідної природи, до краси, яка повсякчас дарує тим, хто вміє її споглядати і розуміти. Про це красномовно свідчать тонкі краєвиди, ліричні пейзажі, зроблені в різні пори року, і хоч частина з них виконана в майстерні, всі вони мають свіжість і оригінальність миттєвості сприйняття живо передаючи не тільки стан природи, але й співпереживання художника.

• «Перед грозою»(1969)

• «Весна»(1978)

• «Осінь в Карпатах»(1978)

• «Літній день»(1981)

• «Карпати»(1988)

• «Взимку»(1990)

• «Сірий день у Кам`янець - Подільську»(1997)

• «Андріївська церква»(2004)

• «Причал»(2014)

Ліричні інтонації властиві і багатьом натюрмортам митця.Найбільше вражають його квіти. І хоч за композицією вони завжди різні, вони вносять у творчість художника щиру мажорну ноту, стверджуючи, що в нашому сучасному складному і сповненому протиріч житті існує такий дорогоцінний дарунок природи, який не згасає з плином часу, а дякуючи пензлеві майстра, що увічнив їх у полотні, змушує милувати око і душу.

• «Гладіолуси» (1985)
• «Маки»(1993)

• «Піони»(1994)

• «Хризантеми»( 2001)

Творче надбання Леонід Павловича наразі є окрасою численних музеїв і приватних колекцій світу.

2001 — Лауреат премії ім. В.Розвадовського

2008 — Заслужений художник України

• Довідник Національної Спілки художників України – К., 2005. – С. 481.
• Енциклопедія сучасної України. Т. 2. – К., 2003. – С. 548-549.

• https://web.archive.org/web/20190207072338/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=39554
• https://web.archive.org/web/20190207014912/http://odb.km.ua/?dep=1&dep_up=563&dep_cur=442
• https://www.president.gov.ua/documents/7262008-7857