Яблонська Тетяна Нилівна

Пам'ятник в Седневі

Надгробок Тетяни Яблонської на Байковому кладовищі в Києві

Народилася 24 лютого 1917 року в родині викладачів у Смоленську, Російська імперія.

Мати була викладачкою французької, батько — художником, графіком і викладачем словесності. Батьки вчили малюванню трьох своїх дітей, щороку батько влаштовував домашній художній конкурс[2].

У 1928 родина Яблонських переїхала в Одесу (Україна), у 1930 році — у Кам'янець-Подільський, де Тетяна в 1933 закінчила сім класів неповної середньої школи № 5. Батько майбутньої художниці всіми силами намагався емігрувати.[3]Після невдалої спроби залишити СРСР родина переїхала до Луганська[2]. Звідти Тетяна поїхала до Києва, де вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, у 1935—1941 навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), в майстерні професора Федора Кричевського. Інститут закінчила за фахом «художник-живописець». Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації в Саратовській області РРФСР, де працювала у колгоспі, була робітницею одного із саратовських підприємств.

У 1944—1952 — викладачка рисунку, живопису та композиції, доцент Київського державного художнього інституту. Член Спілки радянських художників України з 1944. У 1949 обрана заступником голови правління Спілки радянських художників України. Член КПРС з 1952 року.

Влітку 1948, як викладачка інституту, повезла на практику своїх студентів у село Летаву Чемеровецького району Кам'янець-Подільської області. Вибір був не випадковим — колгосп ім. Леніна в Летаві у 1947 здивував усю країну неймовірними врожаями зернових та буряка. Успіх колгоспу ще більше здавався вагомим, якщо врахувати, що у повоєнному селі серед 765 працездатних було 717 жінок. Досягнення летавчан були щедро відзначені державою. Тетяна зробила чимало замальовок у Летаві, з яких у 1949 році написала чотириметрову картину «Хліб». Т. Яблонська завжди з вдячністю листувалися з летавчанами, у 1970 організувала персональну виставку у Кам'янець-Подільську, а у 1973 спеціально приїжджала до Летави на зустріч із селянами.

У 1965—1966 — головна спеціалістка сектору інтер'єру Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП).

У 1966—1967 — викладачка, у 1967—1973 — професорка, у 1966—1968 — завідувачка кафедри композиції, керівниця майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту.

У 1956—1962 — член правління Спілки художників України, з 1963 — член правління Спілки художників СРСР.[4]

У 1960-х цікавилася народним мистецтвом, їздила по селах і була особисто знайома з Марією Примаченко.

Слава і офіційне визнання так і не позначилися на творчій натурі Т. Яблонської. Численні державні нагороди, депутатство у Верховній Раді УРСР, участь у керівних органах творчих спілок України та СРСР не змогли затьмарити найбільшого щастя — творчості. У післявоєнні роки Яблонська належала до нечисленної групи друзів, які не боялися відвідувати свого вчителя Федора Кричевського в Ірпені.[2] Більше того, у Яблонської вистачало сміливості йти всупереч лінії партії, коли вона відчувала свою правоту. В 1968 році на з'їзді художників України вона виступила з різкою критикою «опіки» мистецтва з боку партійних органів. Після з'їзду її картину «Життя триває» зняли з виставки «за ідеологічно невірний підхід», а на саму художницю чекала жорстка розмова з тодішнім секретарем ЦК з пропаганди А. Д. Скабою. Після відвертих погроз, Яблонську зняли з усіх посад. Правда, через кілька місяців «за розрив з творчою інтелігенцією» зняли і самого Скабу, а Т. Яблонську відновили в колишньому статусі[5].

Також практично весь тираж її альбому в народному стилі з віршами Івана Драча був знищений «за націоналізм»[5].

У 1995 році мисткиня представила серію робіт «Вікна».

У 1999 році, внаслідок інфаркту, у Яблонської відмовила права рука, і мисткиня навчилася малювати лівою. Вона відмовилась від олійних фарб, перейшла на пастелі. Картини, створені після хвороби, художниця жартома приписувала до "творчого періоду «постінфарктизму»". Кілька своїх картинцього періоду художниця віддала для благодійної виставки-продажу, організаваної для допомоги відділенню дитячої онкології клініки «Охматдит»[6].

Померла 17 червня 2005 у Києві, похована на Центральній алеї Байкового кладовища.

Сестра Яблонська Олена Нилівна та брат Яблонський Дмитро Нилович.

Сергій Отрощенко — преший чоловік, батько Ольги Отрощенко та Олени Бейсембінової (Отрощенко).

Олени Бейсембінової (Отрощенко) — українська художниця, донька Тетяни Яблонської.

Ольга Отрощенко — українська художниця, донька Тетяни Яблонської.

Армен Атаян  — другий чоловік, батько Гаяне Атаян.

Гаяне Атаян — українська художниця, донька Тетяни Яблонської.

• 1949 р. — Сталінська премія (за картину "Хліб").
• 1951 р. — Сталінська премія (за картину "Весна).
• 1951 р. — орден Трудового Червоного Прапора.
• 1958 р. — бронзова медаль Всесвітньої виставки у Брюсселі (за картину "Хліб" ).
• 1960 р. — Народний художник УРСР.
• 1974 р. — медаль Академії мистецтв СРСР (за картину "Вечір. Стара Флоренція").
• 1975 р. — Дійсний член Академії мистецтв СРСР.
• 1977 р. — орден Дружби народів.
• 1979 р. — Державна премія СРСР (за картину "Льон").
• 1982 р. — Народний художник СРСР.
• 1987 р. — медаль Академії мистецтв СРСР (за серію портретів).
• 1994 р. — орден "За заслуги" ІІІ ступеня (за визначні творчі здобутки в образотворчому мистецтві, багаторічну педагогічну і громадську діяльність).
• 1997 р. — Академік Академії мистецтв України.
• 1997 р. — "Художник року" (ЮНЕСКО).
• 1997 р. — орден "За заслуги" II ступеня (за вагомий особистий внесок в економічний, науково-технічний і соціально-культурний розвиток України та з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 Березня).
• 1998 р. — Державна премія України імені Т.Г. Шевченка (за роботи останніх років).
• 2000 р.  — "Жінка року" (Міжнародний біографічний центр, Кембридж).
• 2001 р. — звання Герой України з врученням ордену Держави.
• 2001 р. — Почесний громадянин Києва.
• 2004 р. — Золота медаль Академії мистецтв України (за значні творчі досягнення).  

Поштова марка, 1967: картина «Хліб», 1949

Велику популярність й офіційне визнання здобула її тематична картина «Хліб» (1949).

Ювілейна монета НБУ номіналом 2 грн., присвячена Тетяні Яблонській

Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).

Відомі твори:

Меморіальна дошка на честь Тетяни Яблонської у Києві на будинку № 14 (провулок Івана Мар'яненка), де вона жила і творила

У 1960-х звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема в таких творах:

• «На ярмарку в Солотвині» (1960)
• «Весілля» (1963)
• «Разом з батьком» (1962)
• «Травень» (1965)
• «Літо» (1967) та ін.

У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності.

Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1953 року), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1975 року), учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005)

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській галереї (Москва) як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

Яблонська — автор картини, на якій намальована стара хата Чендеїв.[8]

• 
  «Художник Віктор Романщак» (1978).
• 
  «Художник Василь Гурін» (1980).

• У 2006 на честь Тетяни Яблонської названа одна з вулиць Києва у Солом'янському районі.

Зовнішні зображення
	Пам'ятник [[Яблонська Тетяна Нилівна|Тетяні Яблонській]] у Седневі

• 29 травня 2006 році Седневі, біля Будинку творчости НСХУ, встановлено пам'ятник художниці. Автор – Василь Бородай, архітектор – Володимир Скульський. [9] [10] Пам'ятник створено на основі скульптурного портрету Т.Яблонської роботи В.Бородая 1974 року. Зберігається в Третьяковській галереї. [11]
• 21 лютого 2017 року Національним банком України введено в обіг ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену Т.Н. Яблонській.
• 24 лютого 2017 року у Києві на фасаді будинку (провулок Івана Мар'яненка № 14), де у 1960-2005 роках жила мисткиня, їй було відкрито меморіальну дошку. Автор - український скультпор Іван Мельничук. Напис на дошці: "У цьому будинку в 1960 - 2005 роках жила і працювала народний художник України, Герой України Тетяна Яблонська"[12]. На відкритті була присутня дочка мисткині Гаяне Атаян[6].
• 24 лютого 2017 року Укрпочта випустила марку «Тетяна Яблонська. Льон. 1977» (номер за каталогом № 1553) у серії «Славетні жінки України». Дизайн марки  розробила Світлана Бондар. Номінал марки – 5,40 грн.; формат марки та купона – 40,5х30 мм; кількість марок в аркуші – 8 + купон; формат маркового аркуша – 150х128 мм; тираж марки – 160 000 примірників. На купоні зображено портрет Тетяни Яблонської та написи: «Тетяна Яблонська», «100 років від дня народження». На полях маркового аркуша написи: «Славетні жінки України», «Українська художниця», «Тетяна Яблонська. 1917-2005», «Народний художник України, академік Академії мистецтв України, професор, лауреат трьох Державних премій СРСР та Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі образотворчого мистецтва, Герой України».[13]

• "Т.Н.Яблонская" (Москва, 1959).
• "Т. Н.Яблонська. Каталог" (Київ, 1960).
• "Татьяна Ниловна Яблонская. Альбом репродукций" (Київ, 1960).
• "Т.Яблонская" (Москва, 1968)
• "Т.Я.Яблонская. Жизнь. Альбом" (Москва, 1973).
• "Татьяна Яблонская. (Мастера советского искусства)" (Москва, 1980).
• "Тетяна Нилівна Яблонська. Каталог" (Київ, 1987).
• "Татьяна Яблонская. Каталог" (Москва, 1989).
• "Тетяна Яблонська. Альбом" (Київ, 1991).
• "Тетяна Яблонська. Каталог" (Київ, 1997).
• "Тетяна Яблонська в колекції Запорізького художнього музею" (Київ, 2016)[14]

• Бондаренко Р. Яблонська Тетяна Нилівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 715. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Л.Владич. Т. Н. Яблонська. Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958.
• Тетяна Яблонська. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1986.
• Тетяна Яблонська: про себе. Дзеркало тижня
• О. Роготченко. Митець від Бога: Тетяна Нилівна Яблонська . // Україна. 2005. № 6/7. С. 17.
• Ігор Шаров, Анатолій Толстоухов. Художники України: 100 видатних імен. — К.: АртЕк, 2007. — C. 467—471. ISBN 966-505-134-2]
• Ковальчук О. Татьяна Яблонская «Великие художники» Eaglemoss International Ltd. — 2005.
• Приймак О. Г. Шлях до безсмертя./ Про художницю Тетяну Яблонську // Культура і життя, № 22,2007,30 травня, с.6.

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Герої України. Яблонська Тетяна Нилівна.