Бетті Робінсон

Елізабет Робінсон народилась 23 серпня 1911 року в Рівердейлі — невеликому містечку на південь від Чикаго. Її батьки — Гаррі та Елізабет Робінсон.

Бігом серйозно почала займатись в Торнтонській міській старшій школі (англ. Thornton Township High School). В 1928 році шкільний вчитель біології і за сумісництвом помічник тренера команди легкоатлетів Чарльз Прайс помітив Бетті, які бігла за приміським потягом і був вражений її швидкістю. Прайс запропонував Робінсон серйозно зайнятись бігом. В своїх перших змаганнях вона взяла участь 30 березня 1928 року, це були змагання регіонального рівня, що проходили під егідою жіночого легкоатлетичного клубу Іллінойса[3]. Робінсон фінішувала другою на дистанції 100 метрів, поступившись лише для Гелен Філкі, яка на той час була володаркою рекорду в США на цій дистанції. Незабаром, на змаганнях в Чикаго, що проходили в рамках підготовки до Олімпійських ігор, Бетті встановила новий світовий рекорд з бігу на 100 метрів — 12 секунд[4].

На літніх Олімпійських іграх 1928 року вперше проходили жіночі змагання з легкої атлетики, але з набагато меншою кількістю дисциплін, ніж у чоловіків. Ігри в Амстердамі були лише четвертими змаганнями для 16-річної Робінсон, яка до того часу займалась спортом лише чотири місяці. У попередньому забігу Бетті фінішувала другою, в півфіналі була першою і стала єдиною представницею США, яка потрапила до фінального забігу. Переможець в фіналі був неоднозначний через невеликий відрив, порадившись між собою, судді віддали перемогу Робінсон з офіційним часом 12,2 сек. Робінсон стала першою в історії жінкою, яка виграла олімпійську медаль з легкої атлетики. Також Бетті в складі збірної США виграла срібну медаль в естафеті 4×100 метрів[4].

Після повернення до США на честь Робінсон були влаштовані паради в Нью-Йорку та Чикаго. Президент олімпійського комітету США Дуглас Макартур нагородив Бетті золотим кулоном, в рідному місті їй вручили срібний кубок та годинник з діамантами[4].

В 1931 році недалеко від Чикаго розбився біплан з Робінсон на борту. Бетті вижила, однак отримала серйозну трамву голови, перелом ноги та руки, в результаті чого одинадцять тижнів провела в лікарні. Для стабілізації ноги в неї було вставлено срібну спицю, чотири місяці Робінсон пересувалась лише в кріслі-каталці або на милицях, її травмована нога стала коротше на пів дюйма[4].

Незважаючи на серйозну трамву Робінсон змогла повернутись до спорту, хоча і після 3.5-річної перерви. Вона була змушена починати забіг з високого старту, оскільки не могла встати на коліно. Однак Робінсон потрапила до складу збірної США на Олімпійських іграх 1936 року в Берліні. В естафеті 4×100 метрів американки виграли золоті медалі, завдяки тому, що німецька легкоатлетка впустила естафетну паличку[4].

Після Олімпійських ігор 1936 року Робінсон завершила кар'єрку легкоатлетки, але залишилась в спорті. Вона працювала тренером і суддею змагань з легкої атлетики.

В 1939 році Робінсон вийшла заміж за Річарда С. Шварца, власника оббивної фірми. В них народилось двоє дітей: Річард Шварц-молодший і Джейн Гемілтон.

В останні роки життя Робінсон страждала від хвороби Альцгеймера та хворіла раком. Вона померла в Денвері 18 травня 1999 року у віці 87 років[4].

• Gergen, Joe (2014). First Lady of Olympic Track: The Life and Times of Betty Robinson. Northwestern University Press. ISBN 978-0810129580. (англ.)

• Бетті Робінсон — олімпійська статистика на сайті Sports-Reference.com (англ.) (архівна версія)
• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бетті Робінсон