Битва біля мису Ортегаль

«Бій біля мису Ортегаль» Томаса Віткомба

Об 11 годині вечора Бейкер нарешті досяг британських кораблів і проходячи за кормою «Caesar» отримав підтвердження, що ці кораблі й справді були ескадрою Стречена, як він і передбачав[7]. Бейкер повідомив Стречену, що він виявив частину ескадри Рошфора з підвітряного боку і Стречен одразу ж вирішив почати переслідування[8][6]. Однак ескадра Стречена занадто розтягнулася і тому він відправився в погоню лише з частиною ескадри, пославши Бейкера поквапити відсталі кораблі[3][8]. Ескадра Стречена складалася з п'яти лінійних кораблів (80-гарматний «Caesar», 74-гарматні «Hero», «Courageux», «Namur» і «Bellona») і двох фрегатів (36-гарматний «Santa Margarita» і 32-гарматний «Aeolus»)[7]. Стречен почав погоню з «Caesar», «Hero», «Courageux» і «Aeolus» та переслідував французів, які до того часу піднявши всі вітрила йшли курсом на північний захід, поки не втратив їх в тумані о 1:30 ночі[8]. Потім він зменшив парусність і став чекати іншу частину ескадри, яка приєдналася до нього на світанку 3 листопада[8].

Погоня відновилася і о 9 годині ранку французькі кораблі були знову виявлені, а об 11 ранку з британських кораблів помітили відсталих «Namur» і «Phoenix», які поспішали наздогнати ескадру. З ними був ще один фрегат, 38-гарматний «Révolutionnaire», під командуванням капітана Генрі Хофама, який натрапив на погоню і вирішив приєднатися до неї[8]. До цього часу французькі кораблі знаходилися на відстані 14 миль від англійців, які поступово наздоганяли їх. Переслідування тривало протягом усього дня, а потім і ночі, і до цього часу більш швидкі «Santa Margarita» і «Phoenix» виявилися далеко попереду основних британських сил. Ще один лінійний корабель ескадри, «Bellona», не зміг приєднатися до погоні і не брав ніякої участі в битві[8].

Битва розпочалася о 5:45 ранку 4 листопада, коли «Santa Margarita» підійшла досить близько до корми останнього французького судна, «Scipion», і відкрила вогонь. О 9:30 до неї приєднався «Phoenix» і два фрегати стали обстрілювати «Scipion», при цьому намагаючись ухилятися від його відповідних залпів[9][10]. Стречен був приблизно в шести милях позаду французів з «Caesar», «Hero» і «Courageux» у супроводі «Aeolus», в той час як «Namur» і «Révolutionnaire» помітно відстали[10]. Об 11:45, коли стало очевидно, що бою не уникнути, Дюмануар наказав своїм кораблям сформувати лінію на правому галсі. Стречен також вибудував свої кораблі в лінію з навітряного боку від французьких суден[10][11].

Положення двох ескадр на 12:45.

Приблизно о 12:15 «Caesar» відкрив вогонь з гармат лівого борту по «Formidable», а через пару хвилин «Hero» і «Courageux» розрядили свої гармати в «Mont-Blanc» і «Scipion». Три французьких кораблі відкрили у відповідь вогонь і пішла запекла перестрілка. У цей час «Namur» був приблизно в 10 милях від місця бою, докладаючи всіх зусиль, щоб якомога швидше прийти на допомогу своїм товаришам. О 12:50 «Caesar» підняв сигнал вступити в ближній бій[12]. О 12:55 «Duguay-Trouin» був приведений до вітру з наміром обстріляти ніс «Caesar», але той вчасно ухилився і зміг уникнути залпу. При цьому, здійснюючи поворот на лівий галс, «Duguay-Trouin» сам отримав два нищівних залпи: один від «Caesar», а другий, ще більш руйнівний, від «Hero»[13].

За прикладом «Duguay-Trouin» решта французьких кораблів теж зробила поворот на лівий галс, при цьому йшовший другим «Formidable», такелаж якого був серйозно пошкоджений вогнем «Caesar», не міг повернути досить швидко і тому став третім. Тепер французькі кораблі йшли в такому порядку: «Duguay-Trouin», «Mont-Blanc», «Formidable» і «Scipion»[14]. О 13:20 «Caesar», такелаж якого теж помітно постраждав, не зміг зробити поворот, але «Hero» і «Courageux» вдалося повернути на лівий галс і полинути в погоню[12]. О 13:40 «Caesar» нарешті зміг також розпочати переслідування і Стречен наказав «Namur», який перебував з навітряної сторони попереду французької ескадри, атакувати авангард противника[14].

Близько 2 години дня «Hero» наздогнав останній французький корабель «Scipion» і розрядив у нього гармати правого борту. В результаті обстрілу «Scipion» втратив свою грот-стеньгу, яка впала за борт з підвітряного боку. Після цього «Scipion» був змушений вступити в бій з «Courageux», який підійшов до нього з навітряного боку, і з «Phoenix» та «Revolutionnaire» (який щойно приєднався до ескадри), що опинилися під вітром[15]. «Hero» ж у цей час почав переслідувати «Formidable» і став поступово наганяти його, поки не опинився у носовій частині його лівого борту. Приблизно о 14:45 до «Hero» приєднався Namur, який вступив у бій з «Formidable». «Hero» потім поставив усі вітрила і кинувся вперед, щоб зблизитися з «Mont-Blanc», який разом з «Duguay-Trouin» зрідка обстрілювали британський корабель під час бою з «Formidable»[15].

Положення ескадр на момент закінчення бою.

О 3 годині дня, втративши бізань-щогли і отримавши пошкодження двох інших, а також спостерігаючи наближення «Caesar», який до цього часу зміг частково полагодити пошкоджений такелаж, «Formidable» спустив прапор і здався «Namur», чий грота-рей був переламаний на дві частини вогнем французького 80-гарматного корабля і тому він не зміг надати допомогу в подальшій битві[16]. О 15:10 «Duguay-Trouin» і «Mont-Blanc» спробували привестись до вітру, щоб сформувати нову лінію попереду «Scipion», але той, під об'єднаним вогнем «Courageux» і фрегатів позбувшись грот- і бізань-щогли, спустив прапор і здався «Phoenix» і «Révolutionnaire»[16].

Бачачи що сталося з «Scipion» і «Formidable», «Duguay-Trouin» і «Mont-Blanc» спробували втекти, але незабаром їх наздогнали «Hero» і «Caesar»[17]. Після 20-хвилинної перестрілки, отримавши серйозні пошкодження від залпів важких гармат британського 80-гарматного корабля, два французьких 74-гарматників опинилися в безпорадному стані, і бачачи, що ще і «Courageux» готовий відкрити вогонь, спустили прапори і здалися, «Duguay-Trouin» здався «Hero», а «Mont-Blanc» «Caesar»[16]. Це сталося приблизно о 15:35 і до цього моменту ескадри перебували в положенні, показаному на рисунку.

Ескадра Стречена повертається додому з призами

Перемога Стречена завершила розгром французького флоту, розпочатий Нельсоном при Трафальгарі. Крім чотирьох кораблів, захоплених біля мису Ортегаль, від французької частини об'єднаного флоту залишилося тільки п'ять кораблів, і всі вони були заблоковані в Кадісі[18]. Усі чотири захоплених призи були згодом доставлені до Великої Британії і прийняті до складу Королівського флоту, а їх екіпажі передані в табори для полонених[19]. Один із захоплених кораблів, колишній «Duguay-Trouin», служив у англійців протягом наступних 144 років під назвою HMS «Implacable»[20]. Британські екіпажі, які билися біля мису Ортегаль, були включені в списки нагороджених за перемогу при Трафальгарі[20]. Капітан сер Річард Стречен був приведений в чин контр-адмірала синьої ескадри, а всі перші лейтенанти були підвищені в званні до командора[21]. Крім того, Стречен був нагороджений орденом Лазні, а його капітани отримали золоті медалі за Трафальгарську кампанію[22].

Дюмануару пощастило значно менше, ніж його противнику. Він та інші французькі офіцери були розквартировані в Тівертоні, де їм дали значну свободу[23]. У той час він написав листа в «The Times» у знак протесту проти критичних зауважень, висловлених про його поведінку при Трафальгарі[23]. Він був звільнений з полону в 1809 році і повернувся до Франції, де він зіткнувся з не одним, а відразу з двома судовими розглядами: одним за його поведінку при Трафальгарі, а іншим за його поразку біля мису Ортегаль[24]. У першому випадку він був звинувачений в непокорі наказам Вільньова, в тому, що не надав допомогу адміралу, і в тому, що покинув місце бою замість того, щоб боротися далі. Після розгляду всіх свідчень Дюмануар був виправданий за всіма пунктами звинувачення[24]. За другим розглядом слідчої комісії Дюмануар був звинувачений в тому, що не зумів атакувати ескадру Стречена, поки вона була дезорганізована вранці 4 листопада, і в тому, що дозволив британським фрегатам атакувати свій тил, не намагаючись вступити з ними в бій. Суд прийшов до висновку, що він був занадто нерішучий[25]. Незадоволений винесеним рішенням, Дюмануар зажадав розгляду своєї справи у військово-польовому суді. Винести вирок було доручено морському міністру Дені Декре в січні 1810, але Декре довго вагався у прийнятті рішення. Наполеон зажадав, щоб вирок Дюмануару був максимально суворим і послужив прикладом для інших, але Декре спробував захистити Дюмануара, а тому, коли він нарешті скликав військово-польовий суд за наполяганням Наполеона, його формулювання були дуже розпливчасті, так, що в кінцевому підсумку суд виправдав Дюмануара і уцілілих капітанів[26].

• Adkin, Mark (2005). The Trafalgar Companion: A Guide to History's Most Famous Sea Battle and the Life of Admiral Lord Nelson. London: Aurum Press. ISBN 1-84513-018-9.
• Cust, Edward (1862). Annals of the Wars of the Nineteenth Century. 1 (1800-1806). London: John Murray.
• Fremont-Barnes, Gregory (2007). The Royal Navy: 1793-1815. Battle Orders. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-138-0.
• James, William (2002). The Naval History of Great Britain. 4 (1805-1808). Conway Maritime Press. ISBN 0-85177-906-9.
• Clowes, William Laird (1997). The Royal Navy, A History from the Earliest Times to 1900 V. London: Chatham Publishing. ISBN 1-86176-014-0.