Битва при Атолейруші

Лісабон

Сантарен

Крату

Атолейруш

Алькантара

Тордесільяс

Ньєбла

Португальські міста
Кастильські міста

Після грудневого повстання 1383 року міщани Лісабона вигнали королеву-регентшу Леонору Телеш і проголосили «захисником королівства» авіського магістра Жуана[1]. У січні 1384 року її зять, кастильський король Хуан І вторгнуся до Португалії, щоб придушити повсталих[1][2]. Він зустрівся із тещею у Сантарені, де змусив зректися регентства на свою користь. Невдоволена Леонора розпочала інтриги проти зятя, за що той в березні арештував її та заслав до Тордесілльяського монастиря в Кастилії, де вона і померла[1][2]. Після цього Хуан І рушив прямо на Лісабон, плануючи взяти його в облогу[1].

Одночасно з цим інша велика група кастильських військ вторглася до південної португальської провінції Алентежу[1]. Магістр Жуан був зосереджений на обороні столиці й не міг вислати підмогу захисникам провінції. Тоді вони звернулися до нього з проханням дати їм хоча б вмілого полководця[1]. Всупереч зауваженням свого канцлера Жуана Реграського, магістр делегував до них Нуну Алвареша Перейру[1].

Нуну перейшов річку Таг й прибув Алмади[1]. Звідти він вирушив углиб Алентезької провінції із незначним супроводом. В Ештремоші командувач провів перевірку наявних військ: вони нараховували 300 списів з 1500 чоловік[1].

Португальцям Нуну протистояла кастильська армія, що вже стояла в Крату. До неї входило 1000 списів з 5000 чоловік[1]. Серед командувачів були нієбльський граф Хуан Алонсо Перес де Гузман, магістр Алькантарського ордену Дієго Барросо й кастильський адмірал Фернандо Санчес де Товар. Окрім власне кастильських вояків, до цього контингенту входили португальські загони про-кастильської партії, якими командував кратуський пріор Педру Алвареш Перейра, старший брат самого Нуну[1].

Нуну збирався дати бій негайно, але його підлеглі старшини спинили його. Вони вважали нерозумним битися з таким численним військом, в якому, до того ж, перебував брат полководця. Це дуже розлютило Нуну, який сприйняв їхні застереження як сумнів у його відданості справі. Він заявив, що зранку почне битву незалежно від того, скільки вояків піде за ним. Ці слова запалили військовиків, які всі як один заявили, що виконуватимуть його накази[1]. Тим не менш, вночі частина солдатів під головуванням Жіла Фернандеша, старого ветерана фернандових воєн, вирішила покинути табір. Нуну довелося переконувати їх залишитися[1].

Зранку 6 квітня 1384 року португальське військо вирушило назустріч ворогам що облягали містечко Фронтейра. Від брата Перейри прибув посланець, який запропонував здатися і перейти на бік кастильських військ, але Нуну відповів, що нізащо не зрадить авіського магістра Жуана. Тоді кастильці залишили облогу й сунули проти португальців[1].

Нуну зайняв оборонні позиції у вигідній багнистій місцевості Атолейруш, за 2,5 км від Фронтейри[1]. Оскільки його кавалерія була замала, він наказав спішитися вершникам[1]. Об'єднавши їх із піхотинцями і арбалетниками, Нуну вишикував усіх квадратом, подібно до модерного каре[1].

Кастильці побачили, що противник не має кінноти. У передчутті легкої перемоги їхня кавалерія ринулася в атаку на мале португальське військо. Проте у першому ж зіткненні нападники напоролися на списи піхотинців, втративши убитими багато людей і коней[2][1]. Португальські стрільці добили відступаючих першої хвилі[1].

Провал наступу похитнув впевненість кастильських резервів. Тим не менш вони атакували португальські позиції чотири рази і щоразу натикалися на непробивну стіну списів. Врешті-решт, нападники втратили бойовий дух й покинули поле бою[1].

Кастильці втратили близько 120 значних лицарів. Загинули магістр Алькантарського ордену Дієго Барросо та кастильський пріор госпітальєрів[1]. Кастильський адмірал Фернандо де Товар був тяжко поранений[1].

З португальського боку кількість загиблих була настільки незначною, що згодом у хроніках і традиційній історіографії закріпилася думка, що втрат взагалі не було[2].

Битва при Атолейруші не змінила хід кастильсько-португальської війни, що вирішувалася під Лісабоном[1]. Проте вона додала португальцям віри у себе, оскільки стала першою перемогою у першому відкритому зіткненні з Кастилією[1].

Звитяга під Атолейрушом засвідчила переваги піхоти у бою, а також оборонного шикування каре[1]. Це був один зі перших прикладів використання такого шикування у військовій історії Піренейського півострова, задовго до Наполеонівських воєн.

• 1959 року португальський скульптор Раул Шавієр спорудив монумент-алегорію на честь перемог Нуну Перейри під Атолейрушем, Алжубарротою і Валверде.

Монумент на честь Нуну Перейри. Раул Шавієр, 1959

• Atoleiros, Batalha dos Portugal: diccionario historico, chorographico, heraldico, biographico, bibliographico, numismatico e artistico / E. Pereira, G. Rodrigues. — Lisboa : J. Romano Torres, 1904. — Vol. I. — P. 856.
• Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
• Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Битва при Атолейруші