Битва при Гарільяно (915)

Вперше мусульманські війська з'явилися на території континентальної Італії, коли герцог Неаполя Андрій II використовував сарацинів з сусіднього Сицилійського емірату в якості найманців для війни з Сікардом, лангобордським князем Беневенто. У 836 році Сікард вже використовував власних сарацинських найманців, після чого їх використання стало проводитися на регулярній основі. У Мінтурно, на кордоні з Папською державою, неподалік від річки Гарільяно сарацини спорудили свій укріплений табір, з якого вони здійснювали грабіжницькі рейди в глиб Лаціо, доходячи навіть до гірських поселень в Умбрії. В Мінтурно сарацини навіть укладали союзи з сусідніми християнськими князями (зокрема, герцогом Гаети), користуючись розбратами між ними.

Папи римські неодноразово намагались боротись з сарацинською загрозою і папа Іван X зумів сформувати з місцевих князів альянс з метою витіснити сарацинів з центральної Італії.

У 915 році папа Іван X зумів об'єднати сили Південної Італії (за винятком Амальфі і Неаполя) — лонгобардські та візантійські герцогства та князівства проти сарацинів. В єдину християнську армію увійшли загони кількох південно-італійських князів лонгобардського або грецького походження, зокрема Гваймар II Салернський, Іван I Гаетський і його син Доцібіл II, Григорій IV Неаполітанський і його син Іоанн II, Ландульф I Беневентський і Капуанский. Король Італії Беренгар I відправив на допомогу Папі Римському загони з Сполето і Марке на чолі з Альберіком I, герцогом Сполето і Камеріно. Візантійська імперія також брала участь в кампанії, виділивши сильний контингент з Калабрії і Апулії на чолі зі стратегом Барі Нікколо Пічінглі. Сам Іван X керував ополченням з Лаціо, Тоскани і Риму.

Перше зіткнення відбулося в північному Лаціо, де християни розгромили кілька дрібних загонів арабських нападників. Далі вони здобули ще дві значущі перемоги в Кампо-Баккал, на Кассіевій дорозі, і в районі Тіволі і Віковаро. Після цих поразок сарацини, що облягали Нарні і інші фортеці, відійшли в головну фортецю (Кайруан) на річці Гарільяно. Облога фортеці тривала три місяці, з червня по серпень[5].

Будучи витісненими з укріпленого табору, сарацини відступили на прилеглі пагорби. Тут вони відбивали численні атаки християнських сил, які проводили Альберіх і Ландульф. Сарацини, позбавлені їжі і розуміючі безнадійність свого становища спробували в серпні прорватися до узбережжя і евакуюватися на Сицилію. Відповідно до літописів, прорив не вдався — сарацини були захоплені і страчені.

Окремі сарацинські нападу тривали ще близько століття, але мусульманам вже ніколи не вдавалось створити своїх довговічних постійних баз в Центральній Італії.

Беренгар I за допомогу в кампанії був нагороджений папської підтримкою і, в кінцевому рахунку, імператорської короною, а престиж Альберіха після переможної битви дозволили йому зіграти важливу роль у майбутній історії Риму. Іван I Гаетський зміг розширити володіння свого герцогства до річки Гарільяно і отримав титул патриція Візантії.

Після цієї перемоги візантійці, які становили основу християнського війська, стали домінуючою державою в південній Італії[6].