Благодатний вогонь

Розсічена колона Храму Воскресіння, на яку, за переказом, зійшов вогонь

Існують перекази, за якими тріщина на одній з колон Храму Господнього пояснюється тим, що на неї зійшов Благодатний вогонь. Існують щонайменше дві версії сходження.

Вірменська версія базується на свідченнях не пізніших 1635 року вірменського паломника зі Львова Сімеона Лехаци. За його свідченням колись до храму не впустили вбогих прочан, через те що вони не могли сплатити вхідну плату. Проте Вогонь зійшов спершу саме до жебраків, що стояли назовні й спалив верхівки мармурових колон по обидва боки дверей, після чого було видано указ і грамоту, що дозволяли безплатно входити до Храму жебракам, які заприсягнуть, що не мають грошей.[3]

Грецька версія, письмово зафіксована не раніше 1710 року російським паломником Іваном Лук'яновим, розповідає, що вірмени одного разу вирішили привласнити собі право одержувати Благодатний вогонь і підкупили турецьку владу, щоб та не впустила греків у храм, і щоб вірмени самі увійшли в Гріб Господень за вогнем. І поки вірмени без успіху намагалися випросити в Бога вогонь, греки зі своїм патріархом молилися біля входу в храм. І Бог не дав вірменам вогню, але звів його з колони біля входу, де стояли греки зі своїм патріархом. Один мусульманський стражник, побачивши що сталося, увірував у християнського Бога, за що був убитий одноплемінниками. У цьому переказі Благодатний вогонь з'являється як доказ істинності грецької форми Православ'я. Критики грецької версії вважають, що вона є пізнішою та кон'юнктурно зміненою версією початкового переказу, що зберігається вірменською церквою.[4]

Доцент кафедри біблеїстики Київської духовної академії УПЦ, фахівець з епіграфічних пам'яток Ізраїлю, кандидат богослов'я протоієрей Олег Скнар зробив огляд усіх відомих легенд і переказів про пошкодження колони[5]. Дослідник зазначає, що «тріщина в колоні давніша, ніж приписувана їй легенда про Вогонь». Низка інших колон храму також має схожі пошкодження. За сотні років колони храму постійно піддавалися деформаціям у зв'язку з землетрусами, пожежами, нападами завойовників тощо. Це дає підстави говорити про природне походження ушкоджень. Разом з тим, як зазначає протоієрей Олег Скнар, сказання про благодатний вогонь теж цікаві для досліджень «як апокрифічна літературна спадщина». «Еволюціонуючи, ідея про те, що з колони щось «вийшло», набувала різних розповідних форм: від виходу мучеників уві сні патріарха, до чудесного виходу вогню ...», — пише він.

Серед частини православних християн існує повір'я, що вогонь, який виносить із Гробу грецький патріарх Єрусалима, не просто благодатний, але й чудесний і надприродний. Стверджують, що цей вогонь запалюють не люди, а що він сходить із неба від Бога за молитвою патріарха.

Прихильники версії чудесного сходження Благодатного вогню називають низку чудодійних властивостей. Є свідчення прочан, які стверджують, що загоряння свічок відбувається й поза Кувуклією, зокрема від ікон[6]. Також є свідчення про появу в храмі світних куль; звукові явища, що передують сходження вогню, мироточення ікон у переддень сходження Благодатного вогню; самовідновлення предметів, обпалених вогнем. Особливо наголошують на тому, що упродовж перших хвилин Благодатний вогонь не пече.

Також повідомляється, що з вечора в храмі гасять усі вогні. Щоб уникнути підробки, мусульмани (або юдеї) ретельно перевіряють Кувуклію на наявність вогню і його джерел, після чого її запечатують. Мусульмани (або юдеї) з особливою старанністю обшукують патріарха, щоб переконатися, що в нього немає засобів добування вогню. Патріарх Єрусалимський молить Бога в самій Труні про дарування Благодатного вогню аж до його чудесного сходження.

Істотною частиною вірувань є те, що сходження Благодатного вогню відбувається у Велику Суботу, що відраховується згідно з Юліанським календарем.

Противники версії про чудесне сходження Благодатного вогню звертають увагу на відсутність авторитетних свідчень, що підтверджують регулярне чудо Благодатного вогню та його властивостей, відсутність підтвердження в незалежних джерелах чи наукової фіксації описуваного тощо. На думку професора М. Успенського

«…паломницькі повідомлення, суперечливі в самих собі про образи сходження вогню з неба, що стверджують очевидність цього сходження для всіх що моляться, скоріше говорять про релігійну екзальтацію авторів та юрби, що оточувала їх у час обряду Св. вогню, ніж про велич самого обряду.»[7]

Один із учасників дискусії на форумі диякона А. Кураєва стосовно Благодатного вогню сказав таке:

Найбільш схоже, що природа цього вогню — сатанинська. Замість того, щоб проповідувати християнські істини в країнах свого проживання, люди відволікаються й приїжджають видивлятися на цей вогонь — тобто, по-суті, займаються цілковитою дурницею на шкоду справді важливим християнським справам… Безглуздість же цього вогню наводить на думку, що він, можливо, є різновидом сатанинської «принадності». І, до речі, не дивно, що диявол у такий спосіб приваблює саме православних — вони більшою мірою, ніж інші конфесії, схильні думати про свою конфесію, як про «найправильнішу», будучи при цьому, навпаки, мабуть, найбезграмотнішими в питаннях віри [8]

Предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній в інтерв'ю для 5-го каналу сказав, що Святе Світло просто виносять і освячують, як і воду освячують, а пред тим наливають, хоча дехто вірує в чудесне сходження вогню. «Як приблизно ми освячуємо на Йордан воду: є речовина, є вода. Вона ж не виникає просто. Не твориться чудо. Священник не створює воду як таку, він просто освячує її, і вона отримує благодатну силу. Так само і з Благодатним вогнем. Він просто виноситься з Гробу Господнього... дехто вірить, що воно чудесним чином [сходить], але це більшою мірою спомин того першого чуда, яке було звершено в певний момент. І на знак цього воно відбувається кожного року»[9].

Про наявність механізму, що викликає самозаймання, арабські історики згадують з XII століття, зокрема історик із Дамаска Ібн-ал-Каланісі (помер 1162) писав:

Коли вони прибувають туди на Великдень … ті вішають лампади у вівтарі й улаштовують хитрість, щоб вогонь до них дійшов по олії бальзамового дерева й пристосувань із нього, а його властивістю є виникнення вогню при з'єднанні з жасминовою олією. Він має яскраве світло й блискуче сяйво. Вони ухитряються провести між сусідніми лампадами натягнутий залізний дріт на зразок нитки, що безупинно йде від однієї до іншої, і натирають її бальзамною олією, приховуючи це від поглядів, поки нитка не пройде до всіх лампад. Коли вони моляться й наступає час сходження, відкриваються двері жертовника; а вони думають, що там колиска Іси, мир йому, і що відтіля він здійнявся на небо. Вони входять і запалюють багато свічок, а в будинку від подиху безлічі народу стає душно. Хтось із вірних намагається наблизити вогонь до нитки, він зачіпається за неї і переходить по всіх лампадах від однієї до іншої, поки не запалює всі. Хто дивиться на це, думає, що з неба зійшов вогонь і запалив лампади[1]

Процес «умивання» прочан Благодатним вогнем критики повторюють зі звичайним вогнем. Аналіз «умивання» прочанами борід показує, що вогнем вони рухають не під бородою, а перед нею. Коли людина намагається умити обличчя вогнем, вона рефлекторно (інстинкт самозбереження) відводить руку вперед. [10][11] Ієромонах Флавіан (Матвєєв) стосовно цього феномену писав таке:[12]

… На жаль, підпалює. У 2004 році мій знайомий буквально через п'ять хвилин після одержання благодатного вогню (ми навіть із храму не вийшли) намагався "вмитися вогнем". Борода начебто й невелика, помітно стала займатися. Довелося закричати йому, щоб гасив. У руках у мене була відеокамера, так що цей сумний випадок залишився зафіксованим документально. (...) Сам взяв приклад з інших, потримав руку над вогнем. Вогонь, як вогонь. Палить!

Засновник духовної місії в Єрусалимі Єпископ Порфирій Успенський у своїх щоденниках описує такий епізод:

«У той рік, коли знаменитий пан Сирії й Палестини Ібрагім, паша єгипетський, перебував у Єрусалимі, виявилося, що вогонь, одержуваний із Гробу Господнього у велику суботу є вогонь неблагодатний, а запалюваний, як запалюється вогонь усякий. Цьому паші заманулося упевнитися, чи дійсно раптово й чудово виникає вогонь на кришці Гробу Христового а чи запалюється сірником. Він... оголосив намісникам патріарха, що йому хотілося б сидіти в самій кувуклії під час одержання вогню й пильно дивитися, як він виникає, і додав, що у випадку правди будуть дані їм 5000 пунгів (2 500 000 піастрів), а у випадку неправди, нехай вони віддадуть йому всі гроші, зібрані з ошуканих прихильників, і що він надрукує у всіх газетах Європи про мерзенну підробку. Намісники петроаравійський Місаїл, назаретський митрополит Данило і філадельфійський єпископ Діонисій (нинішній вифлеємський) зійшлися порадитися, що робити. У хвилини наради Місаїл зізнався, що він у кувуклії запалює вогонь від лампади, прихованої за рухомою мармуровою іконою Воскресіння Христового, що в самому Гробі Господньому. Після цього визнання вирішено було смиренно просити Ібрагіма, щоб він не втручався в релігійні справи і... що для його світлості немає ніякої користі відкривати таємниці християнського богослужіння...»[13]

У 2001 році місцеблюститель патріаршого престолу Єрусалимської Церкви митрополит Петрський Корнилій, який брав участь в церемонії освячення, назвав сходження вогню природним явищем. «Проте молитви, які читає патріарх або єпископ, що його замінює, освячують це природне світло і внаслідок цього воно має благодать Святого світла. Це є природне світло, яке запалюють від невгасимої лампади, котра зберігається у ризниці храму Воскресіння», — зазначив митрополит Корнилій[14].

У 2018 році своїми свідченнями з репортером телеканалу «Хадашот 2» поділився вірменський священник Самуїл Агоян:

«Ми приносимо зв'язки свічок, ми називаємо їх смолоскипами, і підпалюємо їх від масляної лампи і виходимо, щоб роздати благодатний вогонь.... Так, від масляної лампи, яку лишаємо заздалегідь... Ми віримо в чудеса, але повірте, я робив це тричі, і це не чудо. Бог робить дива, але не на потіху людям, а лише тоді, коли це дійсно потрібно».[15]