Українська православна церква (Московський патріархат)

Наприкінці XVII століття РПЦ звернулася до Константинопольського патріархату з проханням дозволити підпорядкувати їм Київську митрополію і Константинополь у 1687 році це погодив. Ця подія вважається надзвичайно суперечливою, оскільки виходило що церкву-матір, з якої походить сама РПЦ, примусово підпорядкували церкві-дочці. Попри суперечності цього акту, протягом трьох століть Константинопольський патріархат визнавав його легітимним і визнав його нелегітимність лише у 2018 році. У 2008 році у зверненні Вселенського Патріарха Варфоломія І до української нації він пояснив рішення Константинопольського патріархату у 1687 році дозволити РПЦ поглинути Київську митрополію тим, що того вимагали тогочасні історичні обставини. Зокрема Варфоломій I наголосив, що те рішення було зроблене під тиском тогочасного правителя Росії Петром І і було викликане бажанням Константинополя «не примножувати бід побожного українського народу» після анексії України Росією.[28][29]

Зважаючи на історичний хід подій, Київська митрополія так і не змогла набути адміністративної самостійності від Російської православної церкви. У 1770 році вона, фактично, втратила статус митрополії й залишилась просто сукупністю єпархій Російської православної церкви на території України.

Напередодні революції Російська православна церква мала на нинішній території України наступні єпархії:

• Київська і Галицька єпархія
• Волинська і Житомирська єпархія (1281 парафія у 1909 році)[30]
• Катеринославська і Маріупольська єпархія
• Подільська єпархія
• Херсонська і Одеська єпархія
• Полтавська і Переяславська єпархія
• Таврійська і Сімферопольська єпархія
• Харківська і Охтирська
• Чернігівська і Ніжинська

7 січня 1918 року у Києві за благословенням Патріарха Московського і Всеросійського Тихона (Беллавіна) скликано Всеукраїнський церковний собор під головуванням єпископа Пимена (Пегова). Більшістю голосів (150 проти 60) відкидається ідея автокефалії православної церкви в Україні[31].

25 січня вбито Київського митрополита Володимира (Богоявленського).

Від 2 січня до 7 квітня 1918 року у Москві проходила друга сесія Всеросійського помісного собору, де, зокрема, приймається «Положення про тимчасове Вище Церковне Управління Православної Церкви в Україні». У зв'язку з громадянською війною положення надавало колишнім єпархіям Російської православної церкви на території України статусу автономного церковного округу на чолі з Київським митрополитом[31].

9 липня Всеукраїнський церковний собор визнав положення Всеросійського собору й створив автономну Українську православну церкву, яку очолив тодішній митрополит Київський Антоній (Храповицький). З 1919 року митрополит Антоній був в еміграції (висланий урядом Директорії), а тимчасово керуючим Київською єпархією був Назарій (Блінов), єпископ Черкаський[31].

У 1921 році Патріарх Московський ліквідував автономію Української церкви й установив для неї статус екзархату. Екзархом призначається Михаїл (Єрмаков), згодом митрополит Київський.

У грудні 2017 року СБУ зняла гриф «цілком таємно» з документів НКДБ про створення Московської Патріархії. В них, зокрема стверджується, що всі делегати т. з. Помісного Собору РПЦ МП 1945 року були завербовані чекістами. Того ж року РПЦ звузила права «широкої автономії», яку має УПЦ МП, зокрема не можна канонізовувати місцевошанованих святих без узгодження Архієрейського собору РПЦ[32].

З розсекречених документів випливає, що НКДБ СРСР і його підрозділи в союзних і автономних республіках, краях і областях займалися підбором кандидатів для участі в соборі з представників духівництва й мирян. З цією метою потрібно було намітити «осіб, що мають релігійний авторитет серед духовенства та вірних і в той же час, перевірених на агентурній або патріотичній роботі».

6—9 червня 1989 року на Помісному соборі у Москві прийнято новий устав, що підтверджував статус Українського екзархату та надавав йому право називатися «Українська православна церква».

27 жовтня 1990 року Архієрейський собор Російської православної церкви, що проходив 25—27 жовтня, скасував Український екзархат і знову заснував самоврядну і з правами широкої автономії Українську православну церкву.

Ухваленням Архієрейського Собору Російської православної церкви 25—27 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату Російської православної церкви, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові Київському у 1990 році), Українській православній церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії (що не є тотожним канонічному статусу автономії, яким володіє, наприклад, Церква Фінляндії чи Японії). Такого канонічного утворення як «Церква з правами широкої автономії» в православному канонічному праві взагалі не існує. Свого часу було вигадано таку перехідну форму, котрою хотіли заспокоїти тих людей, які бажали автокефалії. Це утворення не є ані автокефальною Церквою, ані навіть автономною. З точки зору помісних автокефальних Церков, УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території держави Україна.[34]

У 1992 році митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор УПЦ (МП) (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (Росія). Філарет не визнав цього рішення і утворив УПЦ КП.

У 1993 році Синод УПЦ МП заявив:

Ми також прагнемо, щоб Українська православна церква стала Помісною, рівноправною сестрою в сім'ї Православних церков, але йдемо ми до цього канонічним шляхом. Поспішність або антиканонічність в діях, пов'язаних з отриманням автокефалії, завжди породжувала і буде породжувати розколи, що є поштовхом і до порушення громадянського миру в державі[35].

1997 року за поданням єпископату УПЦ (МП), Архієрейський Собор Російської православної церкви видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші помісні церкви не розглянули, визнавши таким чином акт відлучення (анафему).

У 2000 році на Архієрейському Соборі Російської православної церкви уточнено статус УПЦ і скасовано дію окремих положень статуту РПЦ стосовно УПЦ. Але статусу автономії Українська церква так і не отримала. Можливо тому, що чинним залишається прохання про надання автокефалії, подане у 1991 році, на яке Російська церква зобов'язана дати відповідь на Помісному Соборі.

У 2007—2008 роках керівництво УПЦ здійснило ряд кроків спрямованих на закріплення та розширення самостійності від Російської православної церкви, на розбудову відмінної від російської системи адміністративного управління Церквою, на оновлення системи духовної освіти, подолання проросійських та політичних тенденцій всередині Церкви.

У липні 2011 року на супротив надання більшої автономії УПЦ виступив головний її спонсор донецький мільярдер Віктор Нусенкіс, заявивши, що згортає фінансову підтримку церкві. Натомість, він має намір посилити фінансування організацій, що виступають проти автокефалії УПЦ (МП)[36] Після важкої хвороби митрополит Володимир фактично був усунений від управління церквою, управління церковними справами перейняв Синод УПЦ на чолі із митрополитом Агафангелом, який є противником автономії УПЦ-МП та відзначається шовіністичними поглядами.[37]

Навесні 2012 митрополит Володимир одужав і почалися активні зміни. З важливих посад усунено деяких учасників зимової спроби «перевороту», почалися активні кадрові ротації в єпископаті, відбулося багато нових архієрейських свячень та після значної перерви продовжилося подальше подрібнення єпархій[38].

20 грудня 2018 р. Верховна Рада ухвалила зміни до законодавства, які зобов'язують Українську православну церкву (Московського патріархату) змінити назву, вказавши приналежність до Російської православної церкви[39]. Це рішення підтримали 240 депутатів за необхідних 226.

Після надання ПЦУ томосу про Автокефалію за півтора року (січень 2019 — червень 2020) до ПЦУ від УПЦ МП перейшло близько 600 парафій.[40]

18 серпня 2014 року прессекретар УПЦ (МП) протоієрей Георгій Коваленко в рамках пресконференції заявив, що Українська православна церква Московського патріархату розглядає тимчасово анексований РФ Крим у березні цього року як територію України і виступає за повернення півострова під контроль Києва, при цьому священнослужителі раді, що єпархії УПЦ (МП) залишаються в Криму і підкоряються Київської митрополії[88].

Ці заяви суперечать позиції РПЦ: в березні 2014 року глава синодального відділу із взаємин Церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін закликав українців не протестувати з приводу втрати півострова і висловив надію, що місія російських воїнів із захисту свободи і самобутності цих людей і самого їхнього життя не зустріне запеклого опору. Сам патріарх Кирило не зміг бути присутнім у Георгіївському залі Кремлівського палацу, де 18 березня президент Російської Федерації Володимир Путін зачитував своє звернення про приєднання Криму[88], висловивши спільно зі Священним синодом РПЦ 19 березня 2014 року наведену позицію: для світу серед віруючих Церква знаходиться поза політичними взаєминами.

У кінці серпня 2020 року священники «УПЦ МП» благословили на бойові завдання російських моряків ВМФ РФ.[89] Це відбулось повторно і у лютому 2021 року.[90] У лютому 2021 року пископ РПЦвУ Калінік (Чернишов), якого висвятив Онуфрій у Ніжині, благословив хоругву на бойовий крейсер ВМФ РФ «Грайворон»[91].

18 березня 2021 року представники і священники Кримсьскої єпархії взяли участь у в «урочистостях з нагоди Дня воз'єднання Криму з Росією». У Криму священники УПЦ МП благословляють військових ЗС РФ на «захист батьківщини»[92], а також «на ратне служіння»[93]. Служителі Кримської єпархії благословляли зброю окупаційних військ РФ, щоб вони «виганяли полки чужинців, які посягають на РФ».[94]

Після об'єднавчого собору українських православних церков канонічний статус Української православної церкви оспорюється Вселенським патріархатом.

Одразу після собору про невизнання Української православної церкви (МП) заявили Константинопольська православна церква та Православна церква України.

6 жовтня 2020 року Вселенський патріарх Варфоломій у своєму листі до українських журналістів пояснив, що «11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, Церкви Матері Київської Митрополії, скасував Патріаршу та Синодальну Грамоту видання від 1686 р., яка, в якості форми «поблажливості», надавала Московському патріарху право лише висвятити митрополита Київського, котрий повинен бути обраний духовно-мирянськими зборами своєї єпархії і поминатиме під час Божественної літургії «серед перших» Вселенського патріарха, «який є джерелом і початком, що височить скрізь над усіма парафіями та єпархіями», проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Церкви Матері Константинополя». Таким чином, після Об'єднавчого собору і надання Томосу "нова автокефальна церква України є єдиною канонічною Православною Церквою на території Української Держави, та Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Епіфаній має бути визнаний її канонічним Предстоятелем. Відповідно до канонічного принципу територіальності, який є невід'ємним і постійним фактом православної еклезіології, жодна Церква не може бути присутньою в межах юрисдикції Церкви України, — підкреслив у листі Вселенський патріарх Варфоломій натякаючи на присутність УПЦ МП в канонічній території ПЦУ. «Тим не менше, в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських єрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, єрархів, згідно з каноном 8 Першого Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об'єднаються з помісною Церквою». Через це Варфоломій не вважає Онуфрія канонічним (легітимним) митрополитом Київським, але як єрархом, що проживає в Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату на 2020 рік[102].[103][104]

12 жовтня 2018 патріарх Варфоломій написав листа митрополиту Онуфрію, де закликав його взяти участь у майбутньому соборі та зазначив, що після виборів предстоятеля Української він не зможе еклезіологічно і канонічно носити титул Митрополита Київського[105] На початку 2020 року вийшло офіційне видання Константинопольської православної церкви, у якому не визнаються титули єпископів УПЦ МП, а весь єпископат цієї церкви названий із прив'язкою до місцеперебування того чи іншого єрарха. Наприклад, «Онуфрій митрополит у Києві».[106]

Позицію Константинопольського патріархату підтримує Православна церква України. На думку богослова Кирила Говоруна після надання Томосу ПЦУ, архієреї УПЦ МП є титулярними єпископами, а ПЦУ є єдиною канонічною Православною Церквою на території Української Держави. Через це патріарх Варфоломій не вважає Онуфрія канонічним (легітимним) митрополитом Київським, але як єрархом, що проживає в Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату на 2020 рік[102][103][104][107].

Деякі церкви, що визнали автокефалію Православної церкви України, а саме Александрійська православна церква (листопад 2019), Елладська православна церква (жовтень 2019), Кіпрська православна церква (жовтень 2020 року) можуть вважатися прихильними оцінки Вселенського патріархату. Проте, офіційної позиції щодо статусу Української православної церкви (МП) вони не висловили.

На канонічному статусі УПЦ МП наголошує Російська православна церква. 14 жовтня 2018 року вона розірвала євхаристичне спілкування з Константинопольским патріархатом через рішення останнього надати автокефалію новій українській церкві[108]. З того часу між двома церквами розпочався розкол.

Архієрейський Собор Польської Православної Церкви виступив проти визнання рішення про автокефалію ПЦУ та з підтримкою УПЦ МП в декількох рішеннях та заявах (від 9 травня та 15 листопада 2018, 2 та 4 квітня, 29 жовтня 2019 року)[109][110][111][112][113].

28 лютого 2019 року Сербська православна церква в офіційній заяві наголосила, що єдиною церквою, яку Сербська церква визнає в Україні, є Українська Православна Церква на чолі з митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм[114].

Занепокоєння розколом у православ'ї з питання автокефалії в Україні та закликом до вирішення спору на православному соборі виступили синод Румунської церкви[115], антіохійський патріарх Іоанн Х[116], голова Албанської церкви архієпископ Анастасій[117].

З критикою позиції Константинопольського патріархату виступив відомий богослов митрополит Константинопольскої церкви Калліст (Вер)[118].

1. УПЦ (МП) об'єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є «самокерованою частиною РПЦ». [lower-alpha 2][119][120]
2. Рішення Помісного і Архієрейського Соборів РПЦ є обов'язковими для УПЦ (МП)[lower-alpha 3][95][121].
3. Рішення Синоду РПЦ діють в Українській Православній Церкві Московського патріархату «з урахуванням особливостей, визначених самостійним характером її управління».[32]
4. Суд Архієрейського Собору РПЦ є найвищим церковним судом для УПЦ (МП)[95][121].
5. Предстоятель УПЦ (МП) обирається єпископатом УПЦ (МП) та благословляється Патріархом Московським і всієї Русі[95][121]
6. Новообраний предстоятель УПЦ (МП) має прибути до Патріарха московського і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти[121].
7. Ім'я предстоятеля УПЦ (МП) (митрополита Київського) поминається в усіх храмах церкви після імені святійшого патріарха Московського[13][14]
8. Церковне святе миро отримує від Патріарха Московського і всієї Русі[95].
9. «УПЦ (МП) з'єднана з Помісними Православними Церквами через Російську Православну Церкву..» — тобто вона не безпосередньо, напряму спілкується з Помісними Церквами, а через РПЦ[119].
10. Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять в УПЦ (МП), і про визначення їх територіальних кордонів приймаються її Синодом із подальшим затвердженням Архієрейським Собором РПЦ[95].
11. На території України не всі релігійні організації і інституції РПЦ належать до УПЦ МП маючи «ставропігію» Московського Патріархату.
12. Із 2017 року УПЦ МП не може канонізовувати місцевошанованих святих без узгодження Архієрейського собору РПЦ.[32]
13. Устав УПЦ МП схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі[32].

Українська православна церква московського патріархату де-факто має статус автономної церкви і має менші права ніж автокефальні церкви. Після надання Томосу ПЦУ, питання автокефалії для УПЦ МП знову почало обговорюватись.

У 1448 році Російська православна церква здобула автокефалію без згоди на те Константинопольським Патріархом (і отримала визнання Константинопольської Церкви лише через 141 рік, у 1589 році); аж до самого підпорядкування Української (тоді Руської) Православної Церкви Російській Церкві (до речі, саме із таким підпорядкуванням досі не погоджується Константинопольський Патріархат[123]) Українська Церква мала статут фактичної автономії тощо. Але є й історичні підстави — невизнання Константинопольською Церквою автокефалії Православної Церкви Америки, що була надана Російською Церквою більш як півстоліття тому, а також невизнання автономій Японської і Китайської Православних Церков.

Після 2004 року Українська православна церква почала здійснювати реформи, що ще більше унезалежнили її від впливу РПЦ — була створена відмінна від російської система адміністративного поділу (багато дрібних єпархій), створений власний церковний суд (який є церковним судом вищої інстанції на території України, але нижчим за Архієрейський собор РПЦ), засуджене «політичне православ'я», відправлений за штат один із реакційних єпископів (Іполит (Хилько)), почали видаватися богослужбові («Києво-Печерський молитвослов») та богословські перекладні (Христос Яннарас, Йоан Зізіулас, Калліст Уер, Іларіон (Алфеєв)) та вітчизняні (прот. Петро Кожушний) книги українською мовою. Усе це було увінчано інавгураційною промовою митрополита Володимира у Варшавській академії, де він обережно зазначив про можливість «удосконалення канонічного статусу» заради подолання розколу в українському Православ'ї. Там же було вкотре чітко виражено офіційну позицію Церкви про статус:

Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви, а її статус відповідає статусу, який вона мала за часів святителя Петра Могили. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав Української Церкви, що сьогодні є самокерованою Церквою у складі Московського Патріархату, і канонічних прав автокефальної Елладської Православної Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує більшість церковних питань, і її канонічна залежність від Руської виражається лише в молитовному поминанні Патріарха Московського за богослужінням, а також у Патріаршому благословенні обраного Собором УПЦ Предстоятеля.

Багатьма це стало сприйматися як прихований поступ до повної автокефалії і викликало відповідну агресивну реакцію у проросійському середовищі, як у Росії, так і всередині УПЦ (МП). З обранням нового патріарха Московського Кирила (Гундяєва) цей рух до самостійності та україноцентричності якщо й не припинився, то став більш прихованим.

Згідно з «Уставом» РПЦ МП (розділ І, пункт 4), РПЦ МП (і, відповідно, УПЦ (МП), як її частина), не має спадкоємства з ПРЦ[125][126].

Владика Олександр (Драбинко) жартома запропонував подати до суду на тих,

...хто не дозволяє створити помісну церкву… На Кирила, який каже, що в нас релігійна війна. Може, подамо до суду на наш священний синод УПЦ (МП), який називає київський патріархат розкольниками? Можливо, ще на князя Володимира подамо до суду за те, що він силоміць хрестив Русь? Або на Сталіна за те, що він у 43-му зібрав єпископів і створив Московський патріархат. Відбувається процес, і хтось має його педалювати. Усі чекають дарування томосу. Він як гумка, як ластик, який має стерти кордон між «оці канонічні», а «оці неканонічні». Люди чекають, думають: «Ми туди не йдемо через те, що нам сказали нібито в них таїнства недійсні». Але незабаром я зможу піти служити до сусіднього храму. Вони можуть прийти до мене. Ми зможемо спілкуватися. Конфронтації, котру спровокував розкол, не буде…УПЦ, яка зареєстрована в Україні, має права широкої автономії, але для світової спільноти це сукупність єпархій РПЦ на території України. Вона не сформована в якусь окрему канонічну структуру, яка б виступала самостійно. Така ось «гібридна» незалежність українського православ'я[127].

	Собор єпископів діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської (російської) Православної Церкви, а також Соборів УПЦ МП.
— Розділ 3 пункт 5 статуту УПЦ МП, [122]

Найвищим органом управління УПЦ (МП) є Собор, який діє в межах, що визначаються священними канонами Православної церкви, Статутом про управління УПЦ (МП), постанов Помісних і Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, а також Соборів УПЦ (МП)[10]. Іноді ці Собори називаються також помісними або всеукраїнськими. Собор наглядає за збереженням чистоти православного віровчення та норм християнської моралі, вирішує принципові богословські, канонічні, богослужбові та пастирські питання, що стосуються УПЦ (МП), наглядає за збереженням канонічної єдності зі Вселенським православ'ям, затверджує Статут УПЦ (МП).

У період між Соборами Церкви скликаються Собори єпископів УПЦ (МП) (Архієрейські собори), які є другим органом управління УПЦ (МП). За Статутом Собор єпископів має скликатися щонайменше раз на рік, однак на практиці це відбувається рідше. Собор єпископів канонізує святих і ухвалює богослужбові чинопослідування, складені на їхню честь, він є церковним судом вищої інстанції, вносить зміни до Статуту (з подальшим його затвердженням Собором Церкви), а також обирає Митрополита Київського і всієї України й визначає процедуру його обрання.

Чинний митрополит, Онуфрій, провів реформування ряду відділів церкви[128]. Так, 16.09.14 створено Митрополичу раду з питань культури, а також про реорганізацію (в тому числі ліквідації) деяких синодальних відділів і комітетів. Синод також утворив Синодальний просвітницький відділ, включивши його до складу Митрополичої ради з питань культури. Його очолив протоієрей Георгій Коваленко, якого звільнили з посади голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП).

Одночасно відбувається реорганізація Синодального інформаційно-просвітницького відділу шляхом перетворення його в Синодальний інформаційний відділ. Його головою призначено єпископа Ірпінського Климента[128].

Крім того, створено Синодальний відділ УПЦ (МП) з соціально-гуманітарних питань. Його очолив протоієрей Владислав Диханов. До новоствореного відділу приєднався відділ з благодійності та соціального служіння при Священному синоді[128].

На засіданні також ліквідований комітет з біоетики та етичних питань при Священному синоді. Його функції відтепер належать до компетенції Синодального відділу з питань охорони здоров'я та пастирської опіки медичних закладів[128].

Ліквідовано також Синодальний відділ у справах пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів. Цими питаннями тепер займатиметься Синодальний відділ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України[128].

Священний синод є третім органом управління УПЦ (МП), що діє у період між Соборами єпископів. Синод очолюється Митрополитом Київським і всієї України або Місцеблюстителем і складається з десяти, включаючи Митрополита Київського, єпархіальних архієреїв — семи постійних і трьох тимчасових членів. Постійними членами Священного синоду станом на квітень 2013 року є: Володимир (Сабодан), Агафангел (Саввін), Лазар (Швець), Іоанникій (Кобзєв), Онуфрій (Березовський), Марк (Петровцій), Митрофан (Юрчук). Тимчасові члени Священного синоду викликаються на сесію по черзі кожні півроку. Синод засновує і ліквідовує єпархії, обирає і поставляє єпархіальних та вікарних архієреїв, переводить їх на іншу кафедру, засновує і ліквідовує монастирі та вирішує низку дрібніших питань. При Священному синоді діє ряд синодальних установ: комісії, відділи, місії тощо.

Мапа єпархій УПЦ (МП) станом на січень 2019 року.

Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять в Українську Православну Церкву, і про визначення їх територіальних кордонів приймаються її Синодом із подальшим затвердженням Архієрейським Собором РПЦ[13].

За даними 2018 року УПЦ (МП) налічує 53 єпархії[129]. Усі єпархії розміщені на території України.

Зимненський Успенський ставропігійний монастир

Найвідомішими монастирями УПЦ (МП) є три лаври — Свято-Успенська Києво-Печерська, Успенська Почаївська та Успенська Святогірська. Інші значні монастирі: Бахчисарайський Успенський печерний монастир, Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, Свято-Знаменський жіночий монастир, Свято-Климентівський Інкерманський чоловічий монастир, Свято-Троїцький чоловічий монастир (Китаївська Пустинь), Свято-Троїцький Густинський жіночий монастир, Спасо-Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир, Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир, Софроніївський Мовчанський Різдва Богородиці Печерський монастир, Дерманський монастир, Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир.

Станом на 2017 рік, згідно з даними Держкомнацрелігій, в Українській православній церкві МП налічувалося 208 монастирів та 4807 ченців і черниць[130]. Жодна інша православна конфесія в Україні не може зрівнятися з УПЦ за розвитком чернечого життя. Так, наприклад, УПЦ КП мав того часу 60 монастирів та 219 ченців і черниць, а Українська автокефальна православна церква — 21 ченця у 13 монастирях[130].

У лютому 2019 року громада Успенського чоловічого монастиря в Низкиничах прийняла рішення перейти до Православної Церкви Україні. Прихожани і клір монастиря організували альтернативні збори, на яких висловилися проти переходу[131].

Українська православна церква має розгалужену систему духовної освіти — академії, семінарії, інститут, училища, ліцей, курси та недільні школи. Станом на 1 серпня 2011 року налічується 10 вищих духовних навчальних закладів: Київські духовні академія і семінарія, Волинська духовна семінарія, Одеська духовна семінарія, Полтавська місіонерська духовна семінарія, Почаївська духовна семінарія, Таврійська духовна семінарія у Сімферополі, Харківська духовна семінарія, Чернівецький православний богословський інститут і Луганський богословський університет на честь Архістратига Михаїла. У 2015 році відкрито Сумську духовну семінарію.

Діють також Регентські курси при Одеській семінарії та Регентське відділення у Кременці Почаївської духовної семінарії, Алчевське Духовне училище, Володимир-Волинське регентське Духовне училище, Городоцьке Духовне училище регентів-псаломників, Київське Духовне училище, Луганське Духовне училище, Миколаївське Духовне училище, Мукачівське Духовне училище, Корецьке регентсько-катехізаторське Духовне училище, Сверловське Духовне училище, Чернігівське духовне училище, Луганська православна класична гімназія імені святої великомучениці Тетяни та Вищі Свято-Володимирські православні богословські курси.

У березні 2014 митрополит Черкаський і Канівський Софроній звернувся до Валентини Матвієнко та Володимира Мединськогого, що мають походження з Черкащини, та звинуватив їх у зраді батьківщини через підтримку анексії Криму, а також назвав Володимира Путіна бандитом[140].

Керуючий Львівською та Галицькою єпархією єпископ Філарет (Кучеров) закликав Володимира Путіна вивести війська з Криму[141].

У відкриту полемику з Філаретом (кучеровим) вступив кримський священник Димитрій Шишкін, настоятель Покровського храму УПЦ (МП) в селищі Поштове Бахчисарайського району[142]. За його думкою, він та жителі Південного Сходу України вважають, що «якби російські війська не встали на захист народу України в Південно-Східних її областях, то війна почалася б уже кілька днів назад», оскільки «нинішня Київська влада неодмінно спробувала б встановити свою диктатуру, свої порядки і поняття». На заяву єпископа про те, що «немає ніяких передумов до того, щоб російські солдати сьогодні контролювали суспільно-політичну чи іншу ситуацію життя нашої держави», священник заперечує: «А ми говоримо, що ці передумови є, і назріли вони в результаті двадцятирічної бездарної і односторонньої національної політики ». Отець Димитрій назвав Захід учасником повалення колишньої влади України, а «оскільки погромники, які дорвалися до влади, нас не чують — ми звернулися за допомогою до братнього народу Росії». За його словами, «жителі Південно-Східної України допомогу Росії, в тому числі силову, в абсолютній більшості сприймають саме як братню допомогу однодумців». Священник попросив у єпископа права «нам самим вирішувати, як ставитися до мирних російських солдатів на нашій, дійсно нашій кримській землі». В результаті дискусії з читачами отець Димитрій Шишкін повідомив, що не вважає київську владу легітимною, і звернувся до українського офіцера переходити під командування «головнокомандувача Криму» Сергія Аксьонова, легітимність якого читачі також поставили під сумнів[142].

3 березня намісник та братія Свято-Паісіївського чоловічого монастиря у с. Морозівка встали між російськими військовими, що блокували українську військову частину в Балаклаві, та входом у частину для недопущення кровопролиття[143].

Митрополит Сімферопольський та Кримський Лазар відмовився доводити до вірян інформацію про влаштований Росією у березні кримський референдум[144].

У Черкаській єпархії дозволили не поминати за богослужінням патріарха Кирила, якщо це викликає протести серед людей[145].

Група священників УПЦ (МП) нагороджена медалями «За визволення Криму і Севастополя» від України. Ось їхні імена: — архімандрит Силуан (Макей Сергій Іванович), настоятель Свято-Успенського монастиря (м Бахчисарай); священник Георгій (Поляков Юрій Петрович), священник Свято-Нікольського храму (м. Севастополь); священник Олексій (Тупиков Олексій Леонідович), доглядач Володимирського храму — усипальниці адміралів (м. Севастополь); протоієрей Сергій (Халюта Сергій Михайлович), благочинний Севастопольського округу. Колесніченко Вадим Васильович, народний депутат України від Севастополя, керівник Всеукраїнської громадської організації «Російськомовна Україна», співголова міжфракційної депутатської групи «В підтримку канонічної Церкви», лідер Всеукраїнської Координаційної Ради організацій російських співвітчизників (ВКРОРС)[146].

Кандидат богослов'я, викладач Одеської духовної семінарії УПЦ протоієрей Георгій Городенцев 1 березня 2014 визнав вторгнення російських військ на територію України законним та висловив надію, що російські війська займуть територію всієї України[147].

Секретар Одеської єпархії УПЦ протоієрей Андрій Новіков, учасник Асоціації православних експертів, яка виступила 4 березня з вимогою до Президента Росії В. Путіна «ввести обмежений миротворчий російський контингент на Україну для захисту Православ'я», виступав із підтримкою військового вторгнення Росії на територію України. Влітку 2014 року він був виведений за штат та переїхав у Росію[148].

Пізніше 2014 року служители УПЦ в Криму відкрито виражали підтримку російським державним та військовим службовцям у регіоні.

18 березня 2016 року в Криму відзначили «День возз'єднання Криму з Росією». Від імені УПЦ (МП) в урочистостях взяв участь благочинний Севастопольського округу Кримської єпархії протоієрей Сергій Халюта[56].

Кримська єпархія УПЦ (МП) відкрито підтримує сепаратизм, регулярно публікуючи на своєму офіційному сайті матеріали відповідного змісту. 29 січня 2016 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення призначити на півострів єпископом архімандрита Каллініка (Чернишова), який також відкрито підтримує сепаратизм[57].

13 січня російські окупаційні війська у Севастополі вивели зенітно-ракетні комплекси протиповітряної оборони С-400 «Тріумф» на бойове чергування, влаштувавши урочистий ритуал освячення, який провели клірики УПЦ (МП) в Криму у районі мису Фіолент.[149]

28 червня 2018 року Митрополит УПЦ Сімферопольський і Кримський Лазар (Швець) відслужив молебень для російських військ, визнавши Росію «нашою Вітчизною» і «великою морською державою». На молебні були присутні прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв і інші високопоставлені чиновники РФ. Вони разом відзначали в Севастополі День хрещення Русі, а потім — День Військово-Морського флоту Росії[55]. У грудні 2019 року редакція газети «Кримська світлиця» отримала скан-копію угоди між командувачем Чорноморського флоту РФ і митрополитом Сімферопольським і Кримським (УМП МП) Лазарем від 2 квітня 2015 року щодо співпраці.[150]

Позиція УПЦ (МП) щодо сепаратистських виступів в Україні та війни на сході України є неоднозначною.

9 липня 2014 Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій зробила звернення щодо ситуації на Сході України за підписом митрополита Онуфрія, де закликала всіх, хто незаконно тримає в руках зброю, скласти її та припинити кровопролиття. Також зазначалось, що територіальна цілісність України є цінністю для народу, а її розділення є гріхом перед Богом та майбутніми поколіннями[151].

5 серпня 2014 тимчасовий глава УПЦ (МП) митрополит Онуфрій в інтерв'ю власній пресслужбі виступив із засудженням антитерористичної операції (АТО) на Донбасі, а також відмовився визнавати причетність керівництва Російської Федерації до дестабілізації ситуації на сході України. За його оцінкою війна є братським кровопролиттям. Він закликав учасників бойових дій з обох сторін не чинити гріх вбивства[152][153][154].

8 травня 2015 на урочистому засіданні Верховної Ради керівництво УПЦ (МП) на чолі з предстоятелем церкви Онуфрієм не встали під час вшанування в Раді бійців АТО, коли Президент Петро Порошенко зачитував імена Героїв України, які отримали це звання під час антитерористичної операції; при цьому піднялися навіть іноземці, серед них генсек ООН Пан Гімун[155][156].

На контрольованій території України священики УПЦ брали участь у підтримці духу українських військовиків, тоді як на окупованій території були випадки підтримки військових формувань сепаратистів.

У вересні 2014 голова синодального відділу УПЦ по взаємодії зі збройними силами митрополит Августин заявив, що як військовий митрополит та по долгу та переконанню благословляє українське військо на захист батьківщини[157]. Декілька єпархій приймали участь у благословінні військових, яких відправляли в зону бойових дій, та у зборі гуманітарної допомоги для них[158][159]. Протоієрей Олександр Лановий після того, як його рідний брат побував у полоні, служив волонтером і постійним духовним наставником військовослужбовців на передовій[160]. У травні 2017 священники Ізюмської єпархії в канун свята Миколи Чудотворця виконуючи благословіння архієрея виконали молебні про відновлення миру на українських блокпостах, а також передали бійцям гуманітарну допомогу[161].

У серпні 2014 мережею поширилася новина, що на Житомирщині священник УПЦ МП відмовився відспівувати загиблого українського воїна. Пізніше родичі загиблого та сам священник спростували цей факт, а священник стверджував, що знає сім'ю загиблого, сам проводжав його на війну та поширена новина для нього образлива[162][163][164].

У серпні 2014 митрополит Онуфрій відспівував заступника голови Українського союзу ветеранів Афганістану, сотника афганської сотні батальйону Айдар Олега Михнюка, який загинув 20 серпня у селищі Новосвітлівка Луганської області[165]. 4 червня 2018 року митрополит Криворізький та Нікопольський Єфрем взяв участь у вшануванні пам'яті учасників антитерористичної організації на сході України[166].

Першим священником зі східної України, що благословив український блокпост, називав себе архімандрит Феогност (Пушков), служитель Луганської єпархії УПЦ[167].

Протоієрей Олександр Авдюгин із Ровеньків вступив у публічну полемику з Феогностом (Пушковим), відкрито підтримуючи сепаратизм у своєму інтернет-блозі[168].

У квітні 2014 священник храму Петра і Павла в Харцизьку Володимир Очеретяний висвятив хоругвь на блокпосту сепаратистів біля Словʼянська. Матеріальну та ідеологічну підтримку сепаратистам у Словʼянську надавав місцевий священник Віталій Веселий. Також із підтримкою сепаратистів виступив благочинний Олександро-Невського округа Горлівської єпархії священик Микола Фоменко[169].

Настоятель храма Святого Духа у Слов'янську Олег Хижняков висвячував знамя військового формування Ігоря Гіркіна. Після відновлення української влади в Слов'янську він продовжив службу в місті[170].

12 січня 2018 року, Герой України генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук розповів, що в Святогірській лаврі клір УПЦ (МП) від самого початку російської збройної агресії переховував зброю й більше 100 терористів: чеченський загін спецназу та кадирівці.[171][172]

З квітня по травень 2014 року священик Луганської єпархії Володимир Марецький заблокував переміщення українського війська біля села Райгородка Новоайдарського району. Він розмістив на дорозі палатку з цілодобовим чергуванням та закликав військових залишити позиції. Священник був заочно засуджений до 6 років ув'язнення. 25 травня 2014 він був затриманий у складі озброєної групи з 13 сепаратистів, яку він очолював. Реагуючи на цю справу у травні Єпархіальна рада Луганської єпархії засудила участь священників у політичних акціях та збройному протистоянні та відсторонила Володимира Марецького від виконання пастирських обов'язків. У вересні 2014 Володимир Марецький був звільнений для обміну на українських полонених[173][174][175][176].

За рішенням Печерського районного суду міста Києва від 2017 року священник Свято-Іверського жіночого монастиря Донецька визнаний виним у коригуванні вогню сепаратистів у 2015 році. Ім'я священика не називається, але повідомляється, що в березні 2015 він був відсторонений від служіння та що він переховується на території Росії[177].

13 серпня 2015 року на контрольному пункті «Бугас» був затриманий архимандрит УПЦ МП Нікон (Дубляженко), у якого знайшли посвідчення батальйону «Восток». У лютому 2016 року він був обміняний на українських полонених[178][179].

Митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон не з'являється публічно поряд із керівництвом ДНР. У вересні 2014 року він заборонив зустрічати ікону Богоматері, яку привезли з Росії для благословіння ополчення ДНР[180]. Замість митрополита Іларіона на офіційних заходах поряд із діячами самопроголошеної республіки бере участь єпископ Новоазовський Варсонофій[181]. Так, 11 травня 2015 року він прийняв участь у святкуванні «дня республіки»[182], а у вересні 2017 разом із представниками влади ДНР відкрив дзвіницю у Саур-могили.

8 вересня 2019 року у тимчасово окупованому Донецьку бойовики урочисто відкрили погруддя російському імператорові Миколі II в донецькому селищі Гірник на території поки недобудованого храму на честь Святих царствених мучеників. Установці бюста російському імператору також сприяв митрополит Донецький і Маріупольський УПЦ МП Іларіон.[183]

У листопаді 2014 року на церемонії інавгурації голови самопроголошеної ЛНР Ігоря Плотницького був присутній митрополит Іоанникій, який очолював Луганську єпархію до 2012 року, а потім перебував на покої. Чинний луганський митрополит Митрофан (Юрчук) серед присутніх не був[184].

Два луганських священника з окупованих територій, Віталій Запека та Володимир Маглена, через небезпеку виїхали на контрольовану Україною територію Луганської області. Зі слів Володимира Маглени, керівництво єпархії нейтрально поставилось до його проукраїнської діяльності в інформаційному просторі[185][186].

13 серпня 2014 пресслужба УПЦ КП розкритикувала обрання митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія главою УПЦ (МП) та завила, що цей вибір демонструє залежність більшості єпископів цієї церкви від доктрини «русского мира», яка стала ідеологічним підґрунтям агресії Кремля проти України, та означає відмову від діалогу про створення єдиної Помісної Православної Церкви, оскільки саме Онуфрій свого часу блокував цей діалог[187]

Внаслідок політичних подій 2013—2015 рр. стосунки між віруючими УПЦ (МП) та інших церков погіршились, що призвело до переходу парафій до інших церков. За словами члена підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Віктора Єленського, 60—70 парафій УПЦ (МП) перейшли до УПЦ КП.[188]

На початку 2018 року священник УПЦ (МП) Євген Молчанов відмовився відспівувати загиблу однорічну дитину, яка була хрещена у церкві Київського патріархату, оскільки, за його словами, у такому разі дитина вважала нехрещеною.[189][190] Запорізький митрополит Лука підтримав свого підлеглого:

Згідно канонів нашої церкви ми не можемо здійснювати обряд стосовно прихожан інших конфесій. Священик зробив правильно, бо якби він нарушив канони, мусив би за це нести відповідальність перед Богом. Ні батьки, ні священик у ситуації, що склалася не винні, відповідальність несе ритуальна служба, яка звернулася не до тієї церкви.[191]

8 січня 2018 року на протест проти цього випадку Активісти громадської організації «С14» влаштували в Києві акцію протесту, заблокувавши в'їзд на територію Києво-Печерської Лаври.[192] До протестувальників вийшов настоятель УПЦ (МП) Павло (Лебідь) і в ході спілкування зробив купу провокативних заяв, які викликали неабияке обурення в громадян.[193][194] Активісти заявили, що будуть продовжувати акції.[195]

За фактом СБУ було відкрито розслідування.[196] Генеральна прокуратура України розпочала досудове розслідування проти окремих представників Запорізької Єпархії УПЦ (МП) та організації "Союз православний «Радомир».[197]

11 січня 2018 року СБУ провела обшуки у «бойового крила» Запорізької єпархії УПЦ (МП): ГО "Союз православний «Радомир», під час яких було вилучено незареєстровану автоматичну вогнепальну і холодну зброю, значну кількість набоїв, медалі «патріот Росії», проросійську символіку вказаної організації, роздруківки з текстами антиукраїнського змісту.[198]

В червні 2019 року десятки чоловіків, які прямували до Почаївської лаври з учасниками Хресної ходи УПЦ МП, всі були одягнені в чорні футболки, написи на яких закликають готуватись до війни були роздані паломникам організаторами — представники Кам'янець-Подільської єпархії УПЦ (МП).[199]

27 липня УПЦ МП провела хресну ходу в Києві з нагоди 1031-річчя Хрещення Русі. Це сталось напередодні до запланованої 28 липня хресної ходи ПЦУ[200].

28 липня 2019 року Синод вніс до церковного календаря УПЦ (МП) день пам'яті священномученика пресвітера Володимира Троєпольського, який був прославлений 1981 року Архієрейським Собором РПЗЦ, коли остання знаходилася в розколі з РПЦ. Судячи з обмеженої інформації про пресвітера Володимира Троєпольського, він був російським монархістом, «викривав революційні настрої, що насаджувалися в народі», і був убитий невідомими в 1905 році в Криму.[201]

У серпні 2019 року з благословення митрополита Тернопільського та Кременецького Сергія на Тернопільщині організовуються туристично-паломницькі поїздки в окупований Крим. Священники РПЦвУ вирішили реанімувати туристичний бізнес у Криму, який занепав після російської окупації. Крім відвідування православних храмів та монастирів Криму, вірянам також пропонують відпочити біля моря. Відповідні рекламні оголошення про «паломнічество в Крим» розмістили біля храмів УПЦ МП на Тернопільщині.[202]

10 вересня 2019 року Президент Чехії Мілош Земан прийняв у Празькому Граді делегацію із семи осіб, які, за їхніми словами, «представляють інтереси русинів, які домагаються автономії в складі України». Прийом був символічно приурочений до сторіччя підписання Сен-Жерменського договору: 10 вересня 1919 року цією міжнародною угодою підтверджувалося приєднання до Чехословаччини Підкарпатської Русі — нині території Закарпаття. У складі делегації був і священник УПЦ МП Дмитро Сидор, який раніше отримав умовний термін за посягання на територіальну цілісність України.[203]

У жовтні 2019 року запорізький митрополит УПЦ МП Лука та нардеп Вадим Новинський проводили агітацію за «формулу Штайнмаєра».[204]

12 жовтня 2019 року, як вже кілька років поспіль, на території Києво-Печерської лаври відбулись «козацькі Ради» «Міжнародної громадської організації Козацтво Запорозьке». Під головуванням «гетьмана» Дмитра Сагайдака розпочалося спочатку спільне засідання чергових 69-ї Малої та 36-ї Верховної козацьких Рад, а потім позачергової 8-ї «Великої Ради МГО Козацтва Запорізького». Митрополит РПЦвУ Августин благословив на проведення плідної діяльності та очолив вшанування загиблих, померлих від поранень і по старості козаків ГО «Козацтва Запорозького».[205]

У 2020 році УПЦ МП провела форум «Люди миру» у Свято-Гірській лаврі. Журналісти звинуватили у впливі Віктора Медведчука на форум, проте в РПЦвУ це відкинули. Сам Медведчук підтримав форум «Люди миру»[206]. Серед учасників форуму був журналіст Молчанов Юрій, який має проросійські погляди і вважає, що «мутований націоналізм» призвів до розколу суспільства[207]. Також до оргкомітету увійшов співак, нагороджений Путіним — Олег Карамазов.[208] Також участь у проєкті взяв намісник Святогірської лаври Арсеній (Яковенко), який раніше висловлював думку, що Україна перша почала війну з Росією.[209] На форумі виступила вірянка РПЦвУ, жителька с. Піски, яка сказала, що не розуміє навіщо звільнили її село від сепаратистів і звинуватила українських військовослужбовців у мародерстві. Вона порадила їм «викопати окопи в себе вдома»[210][211][212].