Петро Іваненко (Петрик)
Пе́тро (Петрик) Іване́нко (Петро Іванович Сулима) — політичний діяч кінця XVII — початку XVIII ст., гетьман Ханської України.
| Петро Іваненко | |
|---|---|
| Народився |
17 століття Полтава |
| Помер | 18 століття |
| Діяльність | політик |
| Роки активності | 17 століття — 18 століття — 18 століття |
| Посада | Гетьман Війська Запорозького |
| |
Рік народження невідомий. Родом, очевидно, з Нового Санжарова на Полтавщині або з Полтави, бо там жили його родичі. Родичався із полтавським полковником Федором Жученком, Іваном Іскрою та генеральним писарем Василем Кочубеєм; є версія, що він — син 4-ї дочки Ф. Жученка, сестри жінок І. Іскри та В. Кочубея; інша версія: дружина Петрика — Жученкова онука.
Рано осиротів, жив у школі, згодом навчався в Київській колегії.
Служив канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії Івана Мазепи (1691). В 1691 році подався на Запоріжжя, де став військовим писарем. Існує версія, що Петра Іваненка звали Петриком із подачі Івана Мазепи, який цим хотів принизити свого опонента.
Повстання Петрика
23 квітня 1692 року у супроводі 60 козаків рушив до Казикермену, де 26 травня уклав Вічний мир між Україною та Кримом (Вічний мир із ясновельможним його милістю ханом і з усією державою Кримською видільного Київського та Чернігівського князівства і всього Запорозького городового війська і народу Малоросійського). Ця угода оголошувала Україну «видільною» (незалежною) державою. Після цього Петрик оголосив антимосковське повстання, видавши в липні 1692 року свої універсали, та з Казикермену переїхав до Перекопу.
У липні 1692 року обраний гетьманом України, розпочав боротьбу за допомогою кримського війська проти Москви та Мазепи (походи 1692, 1693, 1694, 1696 років).
Обложену Новобогородицьку фортецю взяти йому не пощастило, з орільських сотень йому піддалося два міста: Китайгород і Царичанка.
Повторну акцію Петрик здійснив у січні 1693 року, пішовши на землі Полтавського полку з татарами; ходив у походи ще 1694 і 1696 років, але успіху не мав.
Таким чином, підняти національно-визвольного повстання Петрик не зумів, козаків при собі мав небагато (бл. 500) і міг вести тільки локальні дії.
В 1698–1709 (1712?) (з перервами) роках — гетьман Ханської України (частина Південної України між Південним Бугом і Дністром), яка належала до Кримського ханства.
Петрик був одним із поборників незалежності Козацької держави.
Цитати Петрика
«Якщо й нині не підете за мною, то віддасте те, що загубите, ваші вольності, а Україну довіку з московського підданства не визволите… Москва вас з Січі вижене, вольності ваші військові відбере».[1]
«Гей, Українці, начувайтеся. Коли тепер не здобудемо волі своєму народу — вічно зостанемося московськими рабами».[2]
Джерела та література
- В. В. Станіславський. Іваненко Петро (Петрик) Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 396. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Універсал Універсал Петрика Іваненка 29 липня 1692 р.
- ПЕТРО ІВАНЕНКО (ПЕТРИК)
- Оглоблин О. Договір Петра Іваненка (Петрика) з Кримом 1692 року // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності. — К.: З друкарні Української Академії наук, 1927
Література
- В. І. Головченко. Петрик // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Посилання
- Іваненко Петро Іванович, Петрик // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.171-172
- Петрик // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Петрик // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1354-1355. — 1000 екз.
