Унтервальден

Поселення на берегах Фірвальдштетського озера, зокрема і в нинішньому Унтервальдені, сягають глибокої давнини. Знайдені тут сокири та інші знаряддя свідчать про наявність тут людини як у кам'яну, так і в бронзову добу.

Тут існували й римські поселення, але вкрай незначні. Територія Унтервальдену, населена в римську епоху гельветами, романізована майже не була.

Християнство поширилося тут рано, ймовірно не пізніше IV ст. З того часу Унтервальден зазнавав набігів алеманів, що поступово германізували його населення.

З історії Унтервальдену в Середньовіччя відомостей досить мало. Близько XI — XIII ст. тут існувало багато світських володарів та кілька монастирів. Населення перебувало у феодальній залежності. Число вільних поселенців, значне в Урі та Швіці, в Унтервальдені було невелике.

Політично Нижній Унтервальден входив до складу Цюріхгау, верхній — до складу Ааргау. Оскільки Габсбурги тут панували практично скрізь, Унтервальден перебував у цілковитій залежності від них. Повна юрисдикція належала саме їм, а не імператору. Такого самоврядування, яке здавна розвивалось в Урі, тут майже не було. Загальних народних зборів не існувало.

У середині ХІІІ ст. народний рух призвів до об'єднання обох громад, розділених між собою географічно. Одного разу вони були навіть відлучені від церкви за повстання проти законного правителя.

Унтервальден був одним з трьох кантонів (разом з Урі та Швіцем), які 1 серпня 1291 року, відстоюючи незалежність від австрійських Габсбургів, уклали з оборонною метою «вічний союз» в рамках Священної Римської імперії та об'єднались в Швейцарську Конфедерацію.

З того часу влада Габсбургів поступово слабшає, країна стає політично самостійною. В цей час вперше з'являється термін Унтервальден.

У 1309 році імператор Генріх VII, підтвердивши вільності Урі та Швіца, розповсюдив їх і на Унтервальден, що доти ними не користувався.

Моргартенська битва (1315), в якій унтервальденці участі не брали (вони захищалися в цей час проти австрійців, що вторглися в Унтервальден), закріпила їхню політичну свободу. В тому ж році унтервальденці підтвердили союз з Урі та Швіцем в Бруннені.

1316 року імператор Людовік Баварський підтвердив колишні вільності. Вже скоро Габсбурги також змушені були відмовитися й від своїх сеньйоріальних прав в Унтервальдені. Політично відтоді Унтервальден складав дві окремі самоврядні громади, Нідвальден і Обвальден, які іноді об'єднувалися, але завжди ділилися знову. Це не заважало їм виступати в союзі кантонів однією країною, з одним голосом.

Долина Енгельберг спочатку не входила до складу кантону, а перебувала в управлінні свого монастиря. В 1462 році вона була взята в управління Унтервальдену, Швіцу та Люцерну, і лише в 1798 році була включена до складу Обвальдену.

Головним ринком збуту для Унтервальдену в цей час був Люцерн. Його населення було суворо католицьким і залишилося таким же й під час реформації.

У 1798 році Унтервальден разом з Урі, Швіцем та Цугом був включений французами до складу Лісового кантону Гельветської республіки. Обвальден підкорився новій централістській конституції добровільно, Нідвальден — після сильного опору французьким військам, що розорили й спустошили його 7-9 вересня 1798 року.

Акт посередництва (1803) відновив Унтервальден в правах самостійного кантону, що поділений на 2 напівкантони.

Католицький Унтервальден взяв участь як у Зарненському Союзі (1832), так і в Зондербундському (1843—1847).

У XIX ст. кантон став туристичним місцем, в ньому почала розвиватись нова інфраструктура. Тим не менше, в цілому зберігся колишній патріархальний побут і первісний державний устрій.

Перші писані конституції були вироблені в Нідвальдені та Обвальдені в 1816 році. У 1850 році вони були перероблені, остаточно сформувались: нідвальденська — в 1877, обвальденська — в 1867 роках.