Борова (Ізюмський район)
Борова́ — селище міського типу, Ізюмського району Харківської області України, поблизу річки Оскіл. Населення — 5277 осіб на 1 січня 2020 року.
| смт Борова | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Харківська область |
| Район/міськрада | Ізюмський район |
| Рада | Борівська селищна рада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 1664 — перші відомості |
| Статус | із 1968 року |
| Площа | 7,8 км² |
| Населення | ▼ 5277 (01.01.2018)[1] |
| Густота | 677 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 63807 |
| Телефонний код | +380 5759 |
| Географічні координати | 49°22′54″ пн. ш. 37°38′27″ сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 92 м |
| Водойма | р. Борова, Оскіл, Оскільське водосховище |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Переддонбасівська |
| До станції: | 1,5 км |
| До обл. центру: | |
| - залізницею: | 193 км |
| - автошляхами: | 144 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 63801, Харківська обл., Ізюмський р-н, смт Борова, вул. Миру, 1 |
| Голова селищної ради | Тертишний Олександр Володимирович |
| Вебсторінка | Борівська селищна рада |
| Карта | |
  Борова | |
 Борова  Борова | |
 | |
У селищі розташовані маслозавод, промислова артіль, філіал Піско-Радківської РТС, середня і початкова школи, будинок культури та 2 бібліотеки.
Географічне розташування
Селище міського типу Борова знаходиться на лівому березі Оскільського водосховища у місці впадання в нього невеликої річки Борова. Селище витягнуто вздовж річки на ~ 8 км.
Від водосховища селище відділяє невеликий сосновий масив. До селища примикає село Бойні. Нижче за течією за 2 км село Підлиман.
Відстань до міста Харків залізницею 193 км, по шосе 165 км. Через селище проходять автомобільні дороги Р79, Р78 і залізниця, найближча станція Переддонбасівська за 1,5 км.
Назва
Очевидно, що назва селища Борова походить від найменування лівої притоки Оскола — річки Борової, а річку найменовано в зв'язку з прадавнім сосновим бором, що простягнувся тут на 20 км.
Історія
Перші літописні згадки про Борівську землю датуються 1698 роком у розповіді про Гороховатську чоловічу пустинь — невеликий монастир, що спочатку був на лівому березі Оскола, а згодом розташувався на правому березі Оскола, біля гороховатських скель, а у 1760 p. повернувся на лівий берег Оскола, при впадінні річки Борової. Хоча перші поселення на її території, як вважають історики, з'явились ще раніше. Тому своє літочислення Борівщина веде з 1664 року[2]. Борова виникла на місці хутора Борового, котрий уперше згадується у переписі 1732 року, і слободи Борової. 1780—1784 років обидва населених пункти згадуються під назвою хутір Боровий. Можливо, що водночас з монастирем був заснований і хутір Боровий.
Приблизно в 1780—1784 рр. в Куп'янському повіті Харківського намісництва проведений перепис всіх земельних угідь. У цих документах згадується про два хутора з однаковою назвою — «Боровий».
Один з цих хуторів для тих часів був великим населеним пунктом, він мав 35 дворів з населенням 247 чоловік. Розташований хутір по обидві сторони річки Борової. Поблизу Піщаного озера і двох безіменних озер, обнесений огорожею з двома вежами, церквою і дерев'яними келіями, стояв монастир. Саме цьому монастирю і належав хутір, населення якого обробляли монастирські землі.
На лівому березі річки Борової був другий хутір Боровий, а землі його — по обидві сторони річки. Цей хутір мав тільки 3 двори, в яких жило 20 чоловік. Всі вони були кріпаками поміщиці.
Обидва хутори були заселені вихідцями з Правобережної України, так званими черкасами.
В листопаді 1788 р. монастир було зліквідовано, його землі та майно перейшли власність держави, селян перевели у розряд економічних, а згодом — державних.
В 1794 році з території ліквідованого шість років тому монастиря в хутір Боровий на лівий берег річки була перенесена церква, навколо якої розрослася слобода Борова. Її населення поповнювалося також за рахунок колишніх військових, які після 25 років служби селилися тут і наділялися невеликими ділянками землі.
Населення хуторів, а потім і слободи Борової в основному займалося землеробством і тваринництвом. Вирощували жито, пшеницю, просо, овес, розводили велику рогату худобу, овець, іноді розвивалося садівництво. Крім того, жінки пряли льон, коноплю, шерсть, ткали полотно і сукно. Вироби йшли для власного користування, а іноді — на продаж.
Довгий час Борова була невеликою слободою Гороховатської волості. На початку XX століття слобода розрослася, особливо в напрямку хутора Борового.
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Боровій та Шийківці — 693 людини[3].
У 1968 році відбулася зміна статусу на селище міського типу.
Постаті
Уродженцями Борової є
- Гамора Віктор Володимирович, генерал-майор Збройних сил України,
- Ковбаса Олег Вікторович — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.
Економіка
- В селищі є молочно-товарна ферма.
- КП «Борівська районна друкарня»
- Борівська харчосмакова фабрика. (не працює)
- ТОВ «Борівський завод продтоварів».(не працює)
- ТОВ «Борівський міжгосподарський комбікормовий завод».
- ЗАТ «Борівський молокозавод».(не працює)
- Борівський елеватор.
- Навколо селища декілька оздоровчих таборів.
- Турбази відпочинку.
- Розвинуті фермерські господарства, бджолярство.
- Компресорна станція газогону «Союз». Вважається престижною працею у районі. Багато мешканців займаються ловлею раків та рибальством.
Об'єкти соціальної сфери
- Борівська гімназія.
- Школа.
- Музична школа
- Будинок піонерів
- Районний будинок культури
- Районна бібліотека
- Дитяча бібліотека
- Районний спорткомплекс
Пам'ятки
- Поруч із селищем знаходиться курган Попові могили.
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
- Монастирська колонізація Ізюмського слобідського козацького полку / Т. О. Ісаєв // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. - 2008. - № 835, Вип. 11. - С. 3-9.
- Мартиролог. Харківська область, С. 432—448
Джерела
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. — К., 1957—1979. — Харківська область. — С. 238.
- Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. — Киев: «Наукова думка», 1987. — С. 504
- Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.
Посилання
- Р. Ю. Подкур. БОРОВА // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 348. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- БОРОВА // ЕСУ