Бохенська Євгенія Іванівна

Після закінчення педагогічної практики, з 1885-го по 1944 роки працювала вчителькою: спочатку в рідному селі, а потім в інших місцях.

Майже шість десятиліть навчала вона сільських дітей, здобувши заслужену славу однієї з найкращих учительок Галичини. Одночасно з педагогічною роботою Є. Бохенська займалася й літературною діяльністю.

На формування світогляду й літературно-естетичних поглядів та переконань Є. Бохенської мав чималий вплив Іван Франко, з яким вона перебувала у творчих та дружніх взаєминах від середини 1880-х років до кінця його життя.

Друкуватися почала з 1884 року в журналі «Зоря», де були опубліковані вірші «Літа мої молоденькі» і «Пусти мене, мамцю», створені за фольклорними мотивами. У наступні роки побачили світ вірш «Дівчина і рутка», психологічні етюди із життя селян «Запомога» і учнівської молоді «Зі споминів семінаристки» та інші. Євгенії Бохенській належать також переспіви з творів польських поетів Адама Асника «Сонце і сирота» і Теофіла Ленартовича «Люби землю рідненьку».

Цікава праця Є. Бохенської «Спомин про Корнила Устияновича». Її сучасники твердили, що такі ж спогади письменниця готувала про І. Франка та В. Гнатюка. Бохенська мала також нагоду спілкуватися з Михайлом Грушевським, Василем Стефаником, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Антоном Крушельницьким. Тобто вона мала про що розповідати людям у своїх творах.

Особливо тісними були зв'язки Є. Бохенської з В. Гнатюком. Вона пильно стежила за його науковою діяльністю, одержувала від нього книги, надсилала йому фольклорні, етнографічні та літературно-художні матеріали тощо.

Євгенія Бохенська залишила в спадок також записи пісенного фольклору, прислів'їв, приказок, загадок. На їх основі створено перші вірші письменниці, у яких проступала її громадянська позиція. Для віршів, новел, оповідань Є. Бохенської характерний національний колорит. Глибокі знання з історії, культури, побуту, образність мислення авторки ставлять її твори в ряд читомих.

На жаль, майже весь особистий архів письменниці пропав під час Другої світової війни. Деяка частина її творчих рукописів зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника АН України.

Останні роки Є. Бохенська жила самітно, без сім'ї та близької родини в с. Голишеві Жидачівського району на Львівщині, де й померла 30 жовтня 1944 року.