Бошко Ралич

Виступав у складі загребського клубу «Конкордія». В 1930 році виграв з командою перший в її історії титул чемпіона Югославії. Для потрапляння до фінального турніру клуб посів друге місце у чемпіонаті Загреба, а потім у кваліфікації переміг «Ілірію» з Любляни. У фінальній шістці «Конкордія» набрала 15 очок, на два випередивши «Югославію» і «Хайдук». На рахунку Ралича 9 матчів у фінальному турнірі і один в кваліфікації[2].

У 1931 році став з командою срібним призером чемпіонату, зігравши у фінальному турнірі 10 матчів, у яких забив 3 голи[3].

В 1932 році вдруге став чемпіоном країни. «Конкордія» посіла друге місце у кваліфікаційній групі, поступившись «Хайдуку». Фінальний турнір цього разу проводився за кубковою системою. Клуб переміг у чвертьфіналі «Вікторію» (Загреб) (3:0 і 7:3), а у півфіналі белградську «Югославію» (0:0, 6:1). У фіналі «Конкордія» двічі перемогла «Хайдук» з однаковим рахунком 2:1[4].

Загалом у фінальному турнірі чемпіонату Югославії зіграв 62 матчі і забив 5 голів[5].

У 1932 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії у матчі проти Іспанії (1:2)[6]. У 1933 році у ролі капітана брав участь у матчах Балканського кубка, що проходив у Бухаресті. Югославія перемогла збірні Греції (5:3) і Болгарії (4:0), але поступилась у вирішальній грі господарям румунам (0:5), посівши друге місце[7].

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 2 роки, провів у формі головної команди країни 6 матчів.

У 1930—1935 роках виступав у складі збірної Загреба, за яку зіграв 12 матчів[8]

У 1947—1948 роках тренував Металац (Белград). Після чого перебрався в команду «Црвена Звезда», де працював з юнацькими командами. По завершенні сезону 1953/54 був призначений головним тренером першої команди, змінивши Любишу Брочича. Пропрацював з командою до грудня 1954 року, поступившись місцем Миловану Чиричу[8].

В кінці 50-х років тренував клуби «Напредак» (Крушевац) і «Бор». З січня 1960 року повернувся до «Црвена Звезда», але працював з резервною командою[9]. Був відомою особистістю серед гравців і вболівальників «червоно-білих», залишився в спогадах як хороший фахівець та дуже добра людина[8].

Помер на пенсії восени 1976 року у віці 73 років.