Боярчук Олександр Олексійович

Олександр Олексійович Боярчук (21 червня 1931 — 10 серпня 2015) — радянський і російський астроном, член-кореспондент АН СРСР (1976), академік РАН (1987). Завідувач кафедрою експериментальної астрономії філіалу фізичного факультеті МДУ (Черноголовка, Московська область), директор Інституту астрономії РАН.

Олександр Олексійович Боярчук
рос. Александр Алексеевич Боярчук
Народився 21 червня 1931(1931-06-21)
Грозний, СРСР
Помер 10 серпня 2015(2015-08-10) (84 роки)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
Діяльність фізик, астроном
Alma mater Ленінградський університет
Галузь астрономія
Заклад Інститут астрономії РАН
Посада президент[1]
Звання академік РАН
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Членство Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди Державна премія СРСР, 4 ордена
Особ. сторінка ІНАСАН

Фахівець в області фізики зірок. Вніс істотний внесок до розуміння процесів зоряної еволюції. Вперше встановив подвійність і дав пояснення спостережуваних властивостей так званих симбіотічеськіх зірок. Під його керівництвом був створений космічний ультрафіолетовий телескоп «Астрон» і в наш час[коли?] ведуться наукові дослідження на міжнародній космічній станції «Альфа» з проблеми «Позаатмосферна астрономія».

Народився в Грозному. У 1953 закінчив Ленінградський університет. У 1953–1956 — аспірант Кримської астрофізичної обсерваторії АН СРСР, з 1956 працює там же (з 1969 по 1987 — заст. директора з наукової роботи). Заступник голови Астрономічної ради АН СРСР.

Наукові роботи відносяться до фізики зірок. Виконав численні дослідження хімічного складу атмосфер зірок різних спектральних класів за даними як наземних, так і позаатмосферних (за допомогою супутників «Коперник», IUE) спостережень. Вивчав рухи в зоряних атмосферах, обертання зірок різних типів і склав (спільно з І. М. Копиловим) зведений каталог швидкостей обертання 2362 зірок. Ряд робіт присвячений нестаціонарним зіркам. Виконав дослідження зірок ранніх класів з емісійними лініями (типа Be); розглянув динаміку рухів в їхніх оболонках. Виявив надлишок гелію в атмосфері β Ліри. На підставі детального вивчення симбіотічних зірок розробив модель цих об'єктів, в якій подвійна система, що складається з холодного гіганта і гарячого карлика, оточена туманністю; отримав оцінки маси, температури, розмірів, щільність кожного з компонентів системи. Провів докладне дослідження нових зірок: вивчав структуру оболонок, їхній розвиток, визначав хімічний склад оболонок (знайшов в них надлишок вуглецю, азоту, кисню); спільно з Е. Р. Мустелем запропонував модель оболонки нової.

Див. також

Примітки

  1. https://www.iau.org/administration/membership/individual/3877/
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.