Брагинці

Брагинці́ — село в Україні, Чернігівській області, Прилуцькому районі. Орган місцевого самоврядування — Брагинцівська сільська рада.

село Брагинці
Країна  Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Варвинський район
Рада Брагинцівська сільська рада
Облікова картка Брагинці 
Основні дані
Засноване 1671
Населення 289
Площа 1,06 км²
Густота населення 272,64 осіб/км²
Поштовий індекс 17610
Телефонний код +380 4636
Географічні дані
Географічні координати 50°31′36″ пн. ш. 32°57′36″ сх. д.
Місцева влада
Адреса ради 17610, Чернігівська обл., Варвинський р-н, с. Брагинці, вул. Українська, 2
Карта
Брагинці
Брагинці
Мапа

Розташ. на р. Козинці (лівій прит. р. Глинної, лівої прит. р. Лисогору), за 22 км від райцентру та за 32 км від залізнич. ст. Юсківці. 152 двори, 315 ж. (1996).

Географія
  • Кутки: Січ, Довгий куток, Коротунівка, Бацманівка, Манівка.
  • Урочища: Рим, Романчиха.
  • Ліси: Момотів, Козеришин, Склярівщина.

Історія

БРАГИНЦІ (Брагинець ) засн. в пер. пол. 17 ст. Вперше згадуються 1671. Входили до Варвинської, з 1761 - до Першоварвинської сотні Прилуцького полку, до Глинського пов. (1782-96), до Прилуцького пов . (1797-1802), до Лохвицького пов . (1802-1923), до Варвинського р-ну Прилуцького округу (1923-30). Виникли на старому «селищі», яке три брати Брагинці купили у кн. Я. Вишневецького за 7 тис. («золотих» ?). Після Північної війни полк, писар Андрій Севастиянович скупив там землі й заснував слобідку, названу за прізвищем перших власників - Брагинцем. 1718 в ній було вже 25 дворі в селян і дерев . Введенська ц-ва. Після смерт і A.B. Севастияновича слобідкою володіла 71 його вдова Федора з синами (Іваном, Матвієм і Василем). 1737 за Федорою в Б. числилось 61 госп. селян і 8 підсусідків. Пізніше Б. перебували у володінні нащадків А. В. Севастияновича. 1780- 79 дворів (124 хати) селян; з них 47 дворів належали б.т-шам Івану і Матвію Матвійовичам Севастияновичам і 22 двори - удові капітана кн. Володимира Орбеліані (удова Матвія Андрійович а вдруге одружилася з груз. кн. Орбеліані, від якого мала сина Володимира). Козаків у Б. не було. 1797 наліч. 357 душ чол. статі податкового населення. Б. входили до Озерянської волості 3-го стану. 1888-188 дворів селян-власників, 8 дворів селян казенних, 1 двір козаків, 200 хат, 1220 ж.; діяли: дерев, ц-ва (перебудована 1833), початкове училище (1869), шинок, кузня, 22 вітряки, 4 олійниці. 1910 - 242 госп., 1347 ж., земське початкове училище, церковнопарафіяльна школа. Великий маєток у Б. мав поміщик Худолій. У 1923-30 рр. Б. - центр сільради. 1925 - 306 дворів, 1627 ж.; 1930 - 321 двір, 1693 ж.

Село входило до 1-ї сотні Прилуцького полку, а потім до Глинського повіту Чернигівського наміництва[1]

Є на мапі 1812 року[2]

У 1862 році в селі володарському Озирянє були церква та 437 дворів де жило 2749 осіб (1337 чоловічої та 1412 жиночої статі)[3]

У 1911 році в селі Озирянє були Введенська[4][1] церква, земська та церковно-прихідська школи, у селі жило 3813 осіб (1917 чоловічої та 1896 жиночої статі)[5]

Біля села є група курганів 2- 1 тис. до н.е. [6]

З 1917 — у складі УНР. З 1991 — у державі Україна.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947.

2008 у селі відкрито пам'ятний знак на честь загиблих від комуністичного Голодомору.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 343 особи, з яких 154 чоловіки та 189 жінок[7].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 290 осіб[8].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:

МоваВідсоток
українська 97,92 %
російська 1,04 %
білоруська 0,69 %
угорська 0,35 %

Відомі люди

Гармаш Євтихій Іванович (1884—1938) — член Української Центральної Ради.

Див. також

Примітки
  1. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 91, 518, 560 (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.
  2. Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Процитовано 22 грудня 2021.
  3. ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862.. elib.shpl.ru. Процитовано 22 грудня 2021.
  4. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).
  5. Полтавский губерский статистический комитет. (1911). Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии. (рос.). Полтава: Электроная типография Д.Н. Подземского Петровская улица собственый дом, 1912. с. 175 з 562.
  6. Шкоропад Д.О., Савон О.А. (2007). Прилуччина: Енциклопедичний довідник/ За ред. Г.Ф. Гайдая. (укр.). Ніжин: ТОВ „Видавництво „Аспект-Поліграф”. с. 71–72. ISBN 978-966-340-221-5.
  7. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  8. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  9. Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.