Братський корпус (Софійський монастир)

Двоповерховий корпус у плані прямокутний, видовжений по осі північ-південь, увінчаний високим вальмовим дахом на металевих кроквяних фермах з бляшаною покрівлею. З південного боку є склепінчастий однокамерний льох, сходи до якого знаходяться в товщі західної стіни. Перший поверх має анфіладно-коридорне планування з однобічним розташуванням приміщень, другий — коридорне двобічне. В центральній частині будівлі розташовано двоє наскрізних сіней. Стіни муровані на вапняному розчині, тиньковані та побілені. Перекриття приміщень першого поверху зроблені у вигляді циліндричних або зімкнених склепінь з розпалубками, перекриття другого пласкі.[2]

Перший ярус збудований в стилі бароко, в оформленні другого використані барокові елементи. Східний фасад членовано по горизонталі пласкими лопатками, які відповідають плануванню, та обробленими під дощаний руст широкою центральною і двома більш вузькими бічними розкріповками. Лопатки, рустовані на першому ярусі, відокремлюють групи з двох і трьох вікон на кожному поверсі. По вертикалі фасад членується розкріпованими на лопатках профільованими карнизами: між поверхами та вінцевим, а також підвіконними на другому поверсі. Вікна першого поверху та входи в центральній розкріповці прикрашено пласкими лиштвами з рельєфними замковими каменями та мають лучкові перемички.[2]

На західному фасаді знаходиться двоярусна дерев'яна галерея на стовпах з балюстрадним огородженням. У її закритих торцях є двомаршеві сходи на другий поверх, в інтер'єрі яких західна стіна розкріпована та рустована. Центральна частина фасадної стіни та аркові вікна першого поверху оформлені аналогічно східному фасадові. Стіна верхнього поверху гладенька з віконними прорізами. Торцеві фасади мають одну асиметрично розташовану віконну вісь, членовано горизонтально бічними рустованими на першому ярусі лопатками та вертикально — профільованими вінцевим та міжповерховим карнизами.[2]

Торцевий фасад та західна дерев'яна галерея

У 1756—1757 роках на подвір'ї Софійського монастиря на захід від собору в ряд із будинком митрополита замість старих дерев'яних келій було збудовано нову одноповерхову споруду, яка складалася з чотирьох секцій-келій. Кожна з них мала сіни, велику келію на три вікна, що виходили на східний бік, та кілька комірок на одне вікно. Перекриття великих східних приміщень були викладеними в одну цеглину зімкненими склепіннями з розпалубками, всіх інших приміщень — циліндричними приміщеннями. Вікна були прикрашені пласкими цегляними лиштвами.[1][2]

1786 року Софійський монастир був закритий, однак у братському корпусі ще деякий час мешкали ченці, що залишалися при будинку митрополита. У 1819—1822 роках архітектор Андрій Меленський склав проєкт перероблення корпуса під сараї, стайні та приміщення для проживання архієрейського штату, який було подано на розгляд Синоду 19 лютого 1823 року. Згідно з проєктом, передбачався злам внутрішнього планування, закладення віконних отворів у стайні та в сараях, спорудження в'їзду, ґанків та світлових вікон на даху, ремонт тинькування й мурування. Перебудова відбулася між 1823 та 1829 роками. 1838 року стайні було переведено в спеціально збудовану каретну.[1][2]

У 1840 році корпус було пристосовано для проживання ченців та півчих Софійського собору. Єпархіальним архітектором Павлом Спарро був розроблений проєкт надбудови другого поверху, який затверджено 1 лютого 1844 року. Одночасно прибудовано й західну дерев'яну галерею. Під час цих перебудов розібрано всі стіни та склепіння першого поверху, за виключенням трьох поперечних у центральній частині, закладено два вікна та стесано лиштви. Натомість зроблено пласке перекриття першого поверху на дерев'яних балках, яке зменшило його висоту, стіни та стелі побілено, дощані підлоги пофарбовано. 1872 року в будівлі розташовувалася кухня та їдальня. 1897 року в братському корпусі було 13 квартир, кухня й приміщення для кухарів. 1913 року тут було 28 кімнат, частина з яких винаймалася, а 1920 року кімнат було вже 18. Будинок був заселений до 1972 року.[1][2]

1971 року були проведені дослідження братського корпусу, внаслідок яких стало можливим проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проєкт реставрації розроблено в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному управлінні, його автори — архітектори Р. Бикова та В. Цяук. Під час реставрації, яка мала місце у першій половині 1970-х років, відновлено первісні планування та склепіння першого ярусу будівлі, декор східного фасаду, західну дерев'яну галерею, замінено дерев'яні крокви, що тримали дах, на металеві ферми. Після робіт в споруді розміщувалися інститут «Укрпроектреставрація», дирекція Софійського заповідника, а з 1990-х років — фонди Національного заповідника «Софія Київська».[2]

• У квартирі № 1 з початку 1920-х років до 1926 року проживав Моргілевський Іполит Владиславович[2]