Бібліотека Альбертіна
Бібліотека Альбертіна (нім. Bibliotheca Albertina), також Бібліотека Лейпцизького університету (нім. Universitätsbibliothek Leipzig) — головна наукова бібліотека Лейпцизького університету. Заснована 1543 року.
| Бібліотека Альбертіна (Бібліотека Лейпцизького університету) Bibliotheca Albertina (Universitätsbibliothek Leipzig) Leipzig UB[1] і UB Leipzig | |
|---|---|
 | |
 | |
| 51°19′57″ пн. ш. 12°22′05″ сх. д. | |
| Країна: |
 Німеччина |
| Тип: | університетська, універсальна |
| Розташування | Лейпциг |
| Адреса |
Лейпциг, Німеччина, Beethovenstr. 6 |
| Заснована | 1543 |
| Філії: | 22 |
| Фонди: | 5,4 млн одиниць зберігання |
| Директор: | Ульріх Йоганнес Шнайдер |
| Штат: | 206 осіб (2017)[2] |
| Сайт: | www.ub.uni-leipzig.de |
| Нагороди: | |
| |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія
Бібліотека була заснована в епоху Реформації, коли було розпущено лейпцизький Монастир Святого Павла, що належав домініканцям. 1543 року представник Альбертинської лінії Веттінів курфюрст Саксонії Моріц подарував власність і приміщення монастиря Лейпцизькому університету. В одному з приміщень монастиря, що називалося Міттельпаулінум, було зібрано бібліотеки багатьох розформованих монастирів. Саме це зібрання стало основою майбутньої бібліотеки.
Серед найвидатніших бібліотекарів Альбертіни варто згадати Йоахіма Феллера (працював з 1675 року), який уклав каталог рукописів; Кристіана Готліба Йохера (працював з 1742 по 1758 роки), який запровадив алфавітний каталог; Ернста Готгельфа Герсдорфа (з 1833 року), що реорганізував Альбертіну за науковими принципами.
На кінець XIX століття фонди бібліотеки зросли настільки, що виникла нагальна потреба переїзду в більше приміщення. 1891 року бібліотека преїхала на Бетховенштрассе, де було споруджено для неї нову будівлю, спроектовану Арведом Россбахом в силі неоренесансу. Новий корпус бібліотеки було названо Альбертіною на честь Альберта, короля Саксонії (1828–1902).
Під час Другої світової війни внаслідок авіаційних нальотів будівля бібліотеки була на дві третини зруйнована. Каталоги й фонди були вчасно евакуйовані й не постраждали. Після війни десятиліттями використовувалося лише ліве, неушкоджене крило бібліотеки. Після возз'єднання Німеччини в 1994 році розпочалася масштабна реконструкция та відбудова Альбертіни, яка була завершена 2002 року. Було знесено руїни правого крила, зроблено додатковий підвальний поверх та повністю реконструйовано фасад бібліотеки.
Сьогодні Альбертіна є головною університетською бібліотекою Лейпцига, центральною бібліотекою гуманітарних наук та архівною бібліотекою Лейпцизького університету.
Поряд з головним корпусом в структуру бібліотеки входять 22 факультетські філії.
Фонди
Бібліотека має більше 5 млн томів та одержує за передплатою 7 200 журналів. У відкритому доступі виставлено 200 000 томів. Бібліотека має також низку спеціальних колекцій: 8700 давніх рукописів, 3200 з яких входить до колекції східних рукописів, 3700 інкунабул, 173 000 автографів та велику кількість друків XVII століття[3]. У фондах є цінна колекція папірусів та остраконів, серед яких один з найдавніших медичних манускриптів Папірус Еберс (бл. 1525 р, до н. е.), Лейпцизька Світова хроніка (2 століття).
Примітки
- ISIL- und Sigeladressen mit Koordinaten ausgestattet — Державна бібліотека в Берліні, 2016.
- https://www.ub.uni-leipzig.de/ueber-uns/taetigkeitsberichte/
- Офіційна сторіна Бібліотеки Альбертіна (Лейпциг)[недоступне посилання з травня 2019]
Література
- Ekkehard Henschke (Hrsg.): Die Bibliotheca Albertina in Leipzig. Festschrift zum Abschluss des Wiederaufbaus im Jahre 2002. Saur, München 2002, ISBN 3-598-11623-3.
- Sophia Manns: Zwischen Denkmalschutz und Nutzeranspruch. Wiederaufbau und Erweiterung der Bibliotheca Albertina in Leipzig. Institut für Bibliothekswissenschaft, Berlin 2005 (Онлайн).
- Reinhold Scholl (Hrsg.): Vergraben — Verloren — Gefunden — Erforscht. Papyrusschätze in Leipzig. (Reihe: Schriften aus der Universitätsbibliothek Leipzig.) Universitätsverlag Leipzig 2010, ISBN 978-3-86583-483-6.