Вабі

Вабі (яп. 侘び, わび, «самота», «простота») — естетичний принцип простоти в Японії. Популяризований дзенськими монахами як засіб для досягнення буддистського просвітлення. Набув поширення в середньовічній культурі з середини 15 століття, особливо в чайній церемонії та поезії хайку. Походить від японських слів «вабіру» (侘びる) — «перебувати на самоті» та «вабісії» (侘びしい) — «бути вбогим, одиноким», які згодом набули значень «насолоджуватися спокоєм» і «бути простим, вишуканим». Базується на принципі простоти, скромності, чистоти, неповноти. Передбачає відмову від прикрас, галасу, помпезності, повноти.

Чорна чашка, виготовленна з дотриманням принципу вабі (16 століття).

Вабі належить до одного з «чотирьох мірил прекрасного» (сабі, вабі, сібуї, юґен), що описані у книзі Всеволода Овчинникова «Гілка сакури». Вабі — це відсутність чого-небудь химерного, помітного, навмисного, тобто в уявленні японців вульгарного. Вабі — це краса буденного, мудра стриманість, краса простоти.[1]