Вальгалла

Вальгалла, або Вальхалла (давньоскан. Valhöll, «Зала полеглих») — у германо-скандинавській міфології велика зала бога Одіна в місті Асґард, в якій за божим вибором спочивають звитяжні воїни після їхньої смерті (ейнгерії).

Вхід до Вальхалли (рунічний камінь, Готланд, G 110, Швеція)
Вальгалла (Еміль Доплер)

Етимологія

Вальгалла, або Вальхалла (лат. Valhalla) — це новолатинська передача давньоскандинавського «Вальхьолль» (давньоскан. Valhǫll, /wɑlˈhɒlː/, «Зала полеглих»). Останнє двоскладове слово походить від valr (полеглий, загиблий [у бою]) + hǫll (зал). Перша частина слова — valr, ймовірно, спільна з прото-германським *walaz (труп, тіло, поле бою) і є когнатом давньоанглійського wæl, старосаксонського wal і старого верхньонімецького wal; висхідною формою є прото-індоєвропейське *welh₃- (рана, поранення). Друга частина слова — hǫll походить від прото-германського *hallō і є когнатом ісландського höll, норвезького, шведського і англійського hall[1].

Автентична назва у германо-скандинавських мовах — Вальгалл або Вальхалл (ісл. Valhöll, норв. Valhall, швед. Valhall, нім. Walhall).

Побут Вальгалли

Під час битви над полем бою літали валькірії, які забирали у Вальгаллу душі найхоробріших полеглих воїнів; тут вони спочивають до часу останньої великої битви, що зветься Раґнарьок.

За легендою Вальгалла — величезна зала, що має 540 дверей, за якими спочивають по 800 бійців. Верх Вальгалли з золотих щитів, а стіни з металевих списів, перед дверима до Вальгалли стоїть дерево Ґласір (Glasir, «сяйво»), листя якого золотаво-червоне. Воно вважається найкрасивішим деревом у всіх дев'яти світах.

Їдять ейнгерії м'ясо та п'ють медовуху. М'ясом їх забезпечує величезний кабан Сегрімнір («Sæhrímnir»), якого щодня ріжуть, а щоранку він воскресає. Одін же не їсть м'яса кабана, свою порцію він віддає вовкам, що пильнують західні ворота.

Щодня воїни одягають обладунки та б'ються в смертельних дуелях, після чого воскресають і бенкетують.

Задля викорінення традиційних вірувань, християнство прирівнює Вальгаллу до пекла. А воїни, які там спочивають, ототожнюються з демонами.

Зустрічаються й інші назви Вальгалли. З них найчастіше використовується «Волхолла» — ця назва зустрічається в англо-саксонській поемі «Беовульф».

Див. також

Примітки
  1. valr, höll // A Concise Dictionary of Old Icelandic, G. T. Zoëga, Clarendon Press, 1910.

Посилання
  • Ludwig Buisson: Der Bildstein Ardre VIII auf Gotland. Reihe: Abhandlungen der Akademie der Wissenschaften in Göttingen, Philologisch-historische Klasse, Dritte Folge Nr. 102. Göttingen 1976
  • Grettis saga: Die Geschichte vom starken Grettir, dem Geächteten. In: Sammlung Thule Bd. 5 Düsseldorf, Köln 1963.
  • Gutalag och Gutasaga, utg. af Hugo Pipping, København 1905–1907 (Samfund 33)
  • Sögubrot af Fornkonungum. In: Sögur Danakonunga, udg. av C. af Petersens och E. Olson, København 1919–1925 (Samfund 46,1). Dänische Übersetzung: C. Ch. Rafn, Nordiske Kaempe-Historier, Bd. III (1824).
  • Saxo Grammaticus, Gesta Danorum, rec. et ed. J. Olrik et H. Ræder, Bd. I (1931), Lib. VII, c.X.; Lib. VIII, c.IV.
  • H. Uecker: Die altnordischen Bestattungsriten in der literarischen Überlieferung (Diss. München 1966).
  • Старшая Эдда: Исландский эпос. — С. П.: Азбука, 2011. — с 87, 415. — ISBN 978-5-389-02679-7/
  • Валгалла, в мифологии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.