Вальтер фон Лютвіц

Барон Вальтер фон Лютвіц (нім. Walther Freiherr von Lüttwitz; 2 лютого 1859, Бодланд, район Розенберг, Сілезія — 20 вересня 1942, Бреслау) — німецький генерал, відомий завдяки своїй участі в Каппському заколоті.

Вальтер фон Лютвіц
нім. Walther Freiherr von Lüttwitz
Народився 2 лютого 1859(1859-02-02)[1][2]
Ключборк, Ключборський повіт, Опольське воєводство, Польща[3]
Помер 20 вересня 1942(1942-09-20)[1][2] (83 роки)
Бреслау, Провінція Нижня Сілезія, Вільна держава Пруссія, Німеччина, Німецький рейх[3]
Країна  Німецький рейх
Діяльність політик, офіцер
Знання мов німецька[4]
Учасник Перша світова війна
Титул барон
Військове звання Генерал піхоти
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» з дубовим листям (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Орден дома Гогенцоллернів
Орден Фрідріха (Вюртемберг)
Офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Орден Церінгенського лева
Орден Османіє 3 ступеня
Столітня медаль
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)

Біографія

Під час Першої світової війни займав ряд високих військових посад, у тому числі неодноразово — командира бригади. Після оголошення перемир'я в 1918 був призначений тимчасовим революційним урядом — Радою народних уповноважених — на посаду головнокомандувача рейхсвером в Берліні і його околицях. Перебуваючи на цій посаді, в січні 1919 керував придушенням за допомогою фрайкора так званого Повстання спартакістів.

Як і багато інших в рейхсвері, був рішучим противником Версальського договору, найбільше — вимогам скоротити німецьку армію до 100 тисяч чоловік, ліквідувати фрайкор і видати державами-переможницями близько 900 службовців рейхсверу, що звинувачувалися у скоєнні військових злочинів. До активного опору вимог мирного договору приступив після 11 березня 1920, коли був зміщений з посади головнокомандувача рейхсміністром оборони Густавом Носке. У ніч з 12 на 13 березня морська бригада Ергардта, яка підлягала розформуванню, а перед цим знаходилася в підпорядкуванні Лютвіца, увійшла в урядовий квартал Берліна. Лютвіц був призначений заколотниками рейхсміністром оборони. Не підтримані старою елітою і населенням, заколотники протрималися лише кілька днів, 17 березня, вбачаючи придушення заколоту, Лютвіцу вдалося втекти.

Після втечі кілька років прожив в Угорщині, після оголошення амністії в 1925 повернувся на батьківщину.

Звання

Нагороди

Бібліографія
  • Im Kampf gegen die November-Revolution. Vorhut-Verlag O. Schlegel, Berlin. 1934

Примітки
  1. Енциклопедія Брокгауз
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118891499 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.