Варнава (апостол від 70)

У юнацькі роки Варнаву послали батьки до Єрусалима, де разом із Савлом (в майбутньому апостолом Павлом) він навчався у відомого законовчителя Гамаліїла. Завдяки Варнаві, який переконав апостолів у щирому наверненні Савла, той, хто був гонителем християн, увійшов у спілкування з учениками Христа. У книзі Діянь про це сказано так: «Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників; але всі боялися його, не вірячи, що він ученик. Варнава ж узяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він дорогою побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував в ім'я Господа Ісуса. Розмовляв і сперечався з елліністами, а вони мали намір вбити його. Брати, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарса» (Діян.9.26-30). У тих самих апостольських «Діяннях» не розповідається про обставини навернення самого апостола Варнави до Христа. Очевидним є той факт, що це сталося до навернення апостола Павла. За свідченням монаха Олександра, у Єрусалимі Варнава став очевидцем зцілення Господом Ісусом Христом розслабленого у купальні Вифезда, а також і інших чудес, які сотворив Спаситель у єрусалимському храмі. Там Варнава впав до ніг Христа Бога і попросив Його благословення, потім навернув у християнство свою сестру Марію, матір племінника Варнави Іоана Марка.

Апостольська діяльність Варнави розпочалася після побиття камінням першомученика Стефана. Коли в Єрусалимі стало відомо про поширення християнства в Антіохії, апостоли доручили Варнаві відправитись туди. Цілий рік він разом із апостолом Павлом проповідував в Антіохії, багатьох навернув до Христа: «Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла і, знайшовши його, привів до Антіохії. Цілий рік збиралися вони в церкві і навчали багато народу; і ученики в Антіохії вперше почали зватися християнами» (Діян. XII. 25—26). Дізнавшись про голод, який вразив Єрусалим, антіохійські християни зібрали гроші і послали їх єрусалимській громаді через святих апостолів Варнаву і Павла. Невдовзі святителі повернулися із Єрусалима в Антіохію. Тут апостол Варнава очолив гурток «пророків і вчителів», у який входили Симеон Нігер, Луцій Кірінеянин, Манаїл, який виховувався разом із Іродом Антипою. В описах їхньої апостольської діяльності ім'я Варнави стоїть попереду імені Павла. Жителі Лістри порівнювали Варнаву із Зевсом, а Савла — з Гермесом (Діян. XIV. 12).

Навесні 45 року після Різдва Христового апостоли Варнава і Павло прибули на Кіпр і пройшли весь острів до Пафоса, де навернули до Христа римського проконсула Сергія Павла. Кіпр став першою країною, якою керував християнин, і з цього моменту Савл став називатися Павлом. У Китії (сучасна Ларнака) обидва апостоли зустріли Лазаря Чотириденного, який з причини переслідування юдеїв вимушений був покинути Палестину і переселитися на Кіпр. Варнава та Павло рукоположили його в єпископа Китії.

Із Пафоса апостоли відплили на кораблі до Малої Азії, про що згадує Євсевій Кесарійський в «Церковній історії». Далі вони відправились до Памфілії (Пергії та Аталії), Писидії (Антіохії Писидійської) і Лікаонії (Іконії, Лістри і Дервії), проповідуючи юдеям і язичникам. У цих містах вони заснували християнські громади, наштовхуючись на сильний опір з боку юдеїв. Повернувшись в Антіохію, обидва апостоли вступили в полеміку з юдейо-християнами щодо необхідності обрізання для християн. Для вирішення цього питання вони відправились до Єрусалима: «Тоді замовкли всі, що зібралися, і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення і чудеса, створені Богом через них серед язичників» (Діян. XV. 12). Єрусалимський собор апостолів 48 року прийняв рішення не обтяжувати християн із язичників дотриманням Мойсеєвого закону.

Через деякий час апостоли Варнава і Павло вирішили відвідати засновані ними християнські громади в Малій Азії. Однак між ними виник конфлікт через Іоана Марка (племінника апостола Варнави), якого апостол Павло не хотів брати з собою, оскільки той залишив їх ще у Памфилії під час першої подорожі. Ця суперечка вирішилась тим, що апостол Варнава відправився з Марком на Кіпр, а апостол Павло із Силою — в Малу Азію й далі — у Фракію та Елладу. Саме на цій події закінчується розповідь про апостола Варнаву в Новому Завіті. Незгода поміж апостолами не спричинила ворожнечі. Апостол Павло з повагою говорить про свого собрата Варнаву у Першому посланні до коринфян (IX, 6). Про пізнішу спільну діяльність апостолів є лише одна згадка в Посланні до колосян (IV. 10).

Розійшовшись з апостолом Павлом, Варнава у супроводі Іоана Марка сів у Лаодикії на корабель, що плив на Кіпр, вночі вони висадились на берег в Кроммиакиті. Їх прийняли у себе Аристон і Тимон, слуги язичницьких жреців. Переслідуваний ворогами апостол Варнава попрямував до міста Курион. Наближаючись, він зустрів процесію ідолопоклонників, яка рухалась до святилища. У ній було багато голих чоловіків і жінок. Варнава прокляв цю ганебну ходу і вмить обвалилася стіна міських укріплень, задушивши і покалічивши багатьох, а інші врятувалися у святилищі Аполлона. Тут апостолу перекрили шлях до міста і не пустили на проповідь. Наступного дня апостоли прийшли до поселення біля міста Амафунта, де звершувались язичницькі урочистості. Варісус збунтував проти Варнави юдеїв, що його супроводжували, і знову не вдалося апостолу увійти до міста. Після цих подій Варнава з учениками відправився до міста Кит, де його ніхто не прийняв, а потім звідти відплив до Саламіна.

Апостол Варнава, прибувши у Саламін, став проповідувати в синагозі, та Варісус і тут підняв бунт юдеїв проти апостола. Вони схопили його і вночі, надівши на шию мотузки, потягли із синагоги на іподром і далі за міські ворота, де й спалили на вогні. Прах Варнави зібрали в пелени і, запечатавши його свинцем, вирішили кинути в море. Однак Марку, разом з Тимоном і Родоном, вдалося вночі викрасти останки і поховати їх в одній із печер біля міста. Разом із мощами апостола Варнави вони поклали Євангеліє від апостола Матфея.