Варіаційна форма

Варіаці́йна форма – музична форма, що являє собою проведення завершеної за формою теми та ряд її проведень у повному обсязі, але у видозміненому вигляді. Кожне таке проведення називається варіа́цією. Твір, написаний у варіаційній формі часто називається варіа́ціями або те́мою з варіа́ціями.

Історія

Витоки варіаційнї форми сягають глибин фольклору. В народній пісні через варіювання наспіву — у співі чи грі — розкривалася творча фантазія анонімних авторів та виконавців. У пісенному фольклорі багатьох народів виникла куплетно-варіаційна форма, її аналогом в інструментальному фольклорі стала вільно імпровізована обробка популярного наспіву з мелодичними орнаментованими "візерунками" на канві повторюваної поспіль у ряді куплетів "теми" (зокрема в Україні у виконавській традиції троїстих музик, у бойків, і гуц. коломийках "до танцю" тощо).

У професійній музиці форма варіацій досягла найбільшого розквіту у 17-18 столітті. Тема варіацій являла собою цілком закінчену побудову, звичайно в формі періоду. Кожна з варіацій зберігала цю побудову в точності і разом із ним тональність та гармонічну основу теми, але по-новому розроблювала її фактуру, підсилюючи віртуозний елемент. Часто саме в цьому композитори та слухачі бачили основне призначення варіацій, внаслідок чого варіації нерідко створювалися не на власну, а на запозичену чи задану тему. Такі варіації іноді виникали в процесі імпровізації та в концертах композиторів-віртуозів.

Пізніше встановився інший тип варіацій, в якому прагнення наповнити п'єсу єдиним, безперервним змістовним розвитком приводить до все значнішої зміни теми в кожній із варіацій, її характеру й об'єму, до смислового об'єднання ряду варіацій і зникнення чіткої границі між ними. Такі варіації спираються на теми більшого об'єму і складнішої будови.

У 20 століття варіаційна форма представлена всім широким стилістичним спектром, характеризується паралельним співіснуванням та взаємоперехрещенням різних типів варіаційних структур, переосмисленням їхніх закономірностей у стилістичних моделях неокласицизму й необароко, неоромантизму та неофольклоризму тощо.

Застосування

Варіаційна форма нерідко виступає як самостійна композиційна форма, так і як складова в циклічній формі. Відомими приклади застосування варіаційної форми у барокових сюїтах є Пасакалія соль мінор Ґ. Ф. Генделя і скрипкова Чакона ре мінор Й. С. Баха. В класичну епоху варіаціями нерідко стає одна з частин сонатно-симфонічного циклу.

У післякласичну епоху показовою є тенденція впровадження варіацій у середину самостійної композійної структури, вбудовування варіаційного циклу в одну з її частин або нашарування варіацій на тлі 3-частинної чи сонатної композицій, іноді й синхронна їх взаємодія (як у фортепіанних прелюдіях, баладах, сонатах Б. Лятошинського).

В українській музиці варіаційна форма знайшла своє використання у вокальних та вокально-інструментальних композиціях на народному матеріалі, зокрема це «Галицькі пісні» Л. Ревуцького, «Зоре моя вечірняя» П. Майбороди, «Глибокий колодязю» Є. Станковича, куплетно-варіаційні обробки народних пісень Леонтовича.

Принципи побудови

Кожний історичний період розвитку варіацій пропонував свою версію форми, своє розуміння логіки й цілості варіаційної композиції. Найтрадиційнішою є форма, коли тема варіацій подається на початку твору. Інколи варіації не тільки починаються, але й закінчуються темою. Оригінальною версією є відсутність теми в «експозиційній» ділянці форми й поява її натомість лише наприкінці варіаційного циклу. У XX ст. тема як індивідуалізована та структурно оформлена тематична ідея втрачає свою актуальність, її місце займає «центральний елемент системи»: додекафонна серія як «будівельний матеріал», з якого викристалізовуються варіації, або одне співзвуччя, як своєрідний cantus firmus музичної композиції. Зрештою виникають варіаційні композиції, цілковито емансиповані від теми, як власне «варіації без теми».

Класифікація варіацій

Варіації розрізняють:

  • за ступенем відходу від теми:
    • строгі (зберігаються тональність, гармонічний план і форма)
    • вільні (широкий діапазон змін, у тому числі гармонії, форми, жанрового вигляду тощо; зв'язок із темою часом умовний: кожна варіація може досягати самостійності як п'єса з індивідуальним змістом);
  • за методами варіювання:
    • орнаментальні (або фігураційні)
    • жанрово-характерні
  • за кількістю тем:
    • однотемні
    • подвійні (потрійні),
  • особливими видами варіацій є

Існує також класифікація В. Задерацького

1) з tenore ostinato на основі техніки з cantus firmus;
2) з basso ostinato;
3) з soprano ostinato;
4) поліостінатні форми;
5) тема з варіаціями (клас, тип);
6) тема з варіаціями (романтичний, характерний тип);
7) симфонізовані варіації на класичній основі;
8) злито-варіаційні форми на основі теми в музиці 20 ст.;
9) Варіаційна форма на ґрунті серійної техніки;
10) У 20 ст. з новим трактуванням фактора теми.

Література
  • Протопопов В. Вариационные процессы в музыкальной форме. — М., 1967;
  • Його ж. Очерки по истории инструментальных форм XVI — начала XIX вв. — М., 1979;
  • Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. — Ленинград, 1971;
  • Головинский Г. Куплетная, вариационная форма и форма рондо. — М., 1971;
  • Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. Вариационная форма. — М., 1974;
  • Пэрриш К., Оул Дж. Образцы музыкальных форм от григорианского хорала до Баха. — Ленинград, 1975;
  • Задерацкий В. Музыкальная форма. — М., 1995. — Вып. 1; Якубяк Я. Аналіз музичних творів (Музичні форми). — Тернопіль, 1999; Холопова В. Формы музыкальных произведений. — С.Пб., 2001;
  • Медушевский В. Динамические возможности вариационного принципа в современной музыке // Вопросы муз. формы. — М., 1966. — Вып. 1;
  • Каи, Б. Об ограниченности вариационного цикла // СМ. — 1974. — № 2;
  • Іванченко В. Про фактурно-тематичне варіювання в епічних симфоніях С. Прокоф'єва і В. Губаренка // Укр. муз-во. — К., 1976. — Вип. 11;
  • Генова Т. Из истории basso ostinato XVII–XVIII веков (Монте- верди, Перселл, Бах и др.) // Вопросы музыкальной формы. — М., 1977. — Вып. 3;
  • Левандо М. Об остинатности в музыке XX века // Анализ, концепции, критика. — Ленинград, 1977;
  • Ігнатченко Г. Про взаємозв'язок фактурного розвитку і форми // Укр. муз-во. — К., 1989. — Вип. 15;
  • Albrecht A. Die Klaviervariation im 20 Jahrhundert. — Кбіп, 1961; Altmann G. Musikalische Formeniehre; 2 Aufl. — Miinchen, 1989;
  • Muller-Blattau J. M. Beethoven und die Variation // Neues Beethoven-Jahrbuch, V. — Bonn, 1933;
  • Nelson R. U. Stravinsky's concept of variation ;/ "МСГ.Там само. -V. XLVIII. — 1962. — N 3;
  • Його ж. Schonberg's variation !' Там само. — V. L. — 1964. — N 2.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.