Василишин Андрій Володимирович

Українець. Батько Володимир Васильович (1909–1983) і мати Анна Юхимівна (1911–1988) — колгоспники. Дружина Тамара Василівна (1937). Син Андрій (1968) — кандидат медичних наук, лікар лікарні «Київміськбуду».

Київська спеціальна середня школа міліції МВС СРСР (1959). Київський університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет (1966), юрист.

• 1950 — закінчив навчальний комбінат Міністерства радгоспів СРСР.
• Січень 1950 — жовтень 1952 — зоотехнік колгоспів Старокостянтинівського району та інкубаторної станції Хмельницької області, шофер автотранспортної контори (місто Старокостянтинів).
• Жовтень 1952 — грудень 1954 — солдат, курсант Авіашколи авіації далекої дії ЗС СРСР.
• Грудень 1954 — вересень 1957 — старший стрілець, командир вогнепального устатковання літака авіаполку авіації далекої дії.
• Вересень 1957 — вересень 1959 — курсант Київської спеціальної школи міліції МВС СРСР.
• Вересень 1959 — липень 1963 — оперуповноважений відділу боротьби з розкраданням державної власності Управління міліції міста Києва.
• Липень 1963 — лютий 1964 — слідчий Управління охорони громадського порядку міста Києва.
• Лютий 1964 — березень 1970 — слідчий, старший слідчий, старший слідчий з особливо важливих справ слідчого управління МВС УРСР.
• Березень 1970 — лютий 1972 — заступник начальника слідчого відділу УВС Київського облвиконкому.
• Лютий 1972 — квітень 1974 — начальник відділу дізнання МВС УРСР.
• Квітень 1974 — березень 1982 — начальник УВС Чернівецького облвиконкому.
• Березень 1982 — липень 1985 — начальник УВС Київського облвиконкому.
• Липень 1985 — липень 1990 — заступник Міністра внутрішніх справ УРСР, начальник УВС Київського міськвиконкому.
• 26 липня 1990 — 21 липня 1994 — Міністр внутрішніх справ УРСР, Міністр внутрішніх справ України.
• Липень 1994 — квітень 1995 — радник Міністра внутрішніх справ України.

Брав участь в розробці законів, розпоряджень і статутів України: «Про міліцію» (1990), «Про громадянство України» (1991), «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992), «Про війська внутрішньої та конвойної охорони» (1992), «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (1992), «Про попереднє ув'язнення» (1993), «Про дорожній рух» (1993), «Положення про Міністерство внутрішніх справ України» (1992), «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (1993), «Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (1991) та інші.

За керівництва створені служби і підрозділи: Національне бюро Інтерполу України, Служба міжнародних зв'язків, Головне управління боротьби з організованою злочинністю, підрозділ «Беркут» тощо; нові навчальні заклади, Національний музей «Чорнобиль» тощо.

11 червня 2005 — на II конгресі Української секції Міжнародної поліцейської асоціації в Києві обраний президентом УС МПА.

Член колегії журналу «Право України».

Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

• Орден «За заслуги» III ст. (27 червня 2013) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[1]
• Іменна вогнепальна зброя від Президента України
• Почесний працівник МВС України.
• Заслужений працівник МВС України.
• Заслужений працівник МВС СРСР.
• Заслужений юрист України (квітень 2003).
• Орден Червоної Зірки (двічі).
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003), Почесна грамота і пам'ятна медаль Верховної Ради України «10 років незалежності України».
• Ордени Святого мученика Трифона (РПЦ), «Христа Спасителя» (УПЦ КП), «За трудові досягнення» IV ступеня (Міжнародний відкритий рейтинг популярності «Золота Фортуна»), «Лицарської доблесті» V ступеня (Великий магістр Архистратига Михаїла), «Українського гетьманського війська», «Козацької слави» I ступеня.
• 26 медалей і 34 відомчі відзнаки МВС України та інших силових структур, зокрема: «Хрест Слави», «Лицар Закону», «За відзнаку в службі», «За мужність і відвагу».

Лейтенант (серпень 1959), старший лейтенант (жовтень 1962), капітан (вересень 1965), майор (жовтень 1968), підполковник (листопад 1971), полковник (квітень 1974), генерал-майор (жовтень 1978), генерал-лейтенант міліції (лютий 1990), генерал-полковник внутрішньої служби (25 грудня 1991)[2], генерал внутрішньої служби (19 серпня 1993)[3].

Занесений до книги «Визначні юристи сьогодення».

Почесний професор Національної академії внутрішніх справ України.

Почесне звання «Народний посол України» (Українське народне посольство).

• Василишин Андрій Володимирович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Персоналістична енциклопедія права