Радченко Володимир Іванович

Народився 23 жовтня 1948 року в Києві, українець.

Освіта: Київський технологічний інститут легкої промисловості (1966—1971), інженер-хімік-технолог; Вищі курси КДБ СРСР (місто Мінськ 1972); курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1986, Москва).

09.1971—09.1972 — курсант Вищих курсів КДБ СРСР.

09.1972—03.1982 — оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника відділу, начальник відділу УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області.

03.1982—10.1990 — старший оперуповноважений, начальник відділу, заступник начальника відділу УКДБ УРСР по Рівненській області.

10.1990—07.1991 — у діючому резерві КДБ СРСР.

07.1991—01.1992 — заступник начальника УКДБ УРСР по Рівненській області.

01.1992—08.1993 — начальник УСБУ в Тернопільській області[3].

08.1993—03.1994 — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

03.1994—07.1994 — заступник Голови СБУ — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

З 21.07.1994 — в.о. Міністра[4], 28.07.1994—03.07.1995 — Міністр внутрішніх справ України[5][6].

03.07.1995—22.04.1998 — Голова СБУ[7][8].

04.1998—02.2001 — перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони[9][10].

10.02.2001—02.09.2003 — Голова Служби безпеки України[11][12].

02.09.2003—20.01.2005 — Секретар Ради національної безпеки і оборони України[13][14].

Звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я з правом носіння військової форми (12.02.2005)[15].

08.2006—01.2007 — радник Голови СБУ.

11.2006—01.2007 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах[16][17].

Був членом Президії Ради національної безпеки при Президентові України; членом Ради з питань збереження національної культурної спадщини (06.1997—01.1998), член Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю (12.1994—12.1999); член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (10.1997—07.2000); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (10.2001—01.2004); голова Ради з питань розвідки при Президентові України; член Ради національної безпеки і оборони України (08.1996—02.2005); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (з 09.1998); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з 03.2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (з 04.2001); член Антикризового центру (11.2002—06.2005); член Комісії з питань реформування правоохоронних органів в Україні (з 05.2004).

Генерал армії України (з 2001). Генерал-полковник (07.05.1995)[18], генерал-лейтенант (15.06.1994).

Дружина Валентина В'ячеславівна — кандидат хімічних наук, професор; син Віктор (1971); дочка Олена (1983).

• «Орден Богдана Хмельницького» III ступеня (10.1998)[19]
• Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (1995, 2000)
• Орден «Знак Пошани» (13.12.1977)[20]

Вісім медалей. Почесна відзнака СБУ (1996). Відзнака Міністерства оборони України «Ветеран військової служби» (1997). Відзнака МВС України «Хрест Слави» (1997). Командорський хрест ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)[21][22].

• Служба безпеки України: історія та сучасність. До 20-ї річниці створення. — К.: Видавець Корбуш, 2012. — 384 с. : іл. ISBN 978-966-2955-25-5
• Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах. — К.: Друкарня Діапринт, 2008. — 504 с. ISBN 978-966-8886-09-6

• Радченко В. І. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Лідери України