Велика Албанія

Велика Албанія (алб. Shqipëria Etnike — «етнічна Албанія») — іредентистська[1] концепція об'єднання всіх територій, в яких албанський етнос переважає над державотворчим.

Велика Албанія
Континент Європа
Держава  Албанія і  Косово
Категорія мап на Вікісховищі d
 Велика Албанія у Вікісховищі
Мапа Великої Албанії

Як випливає з ідей Великої Албанії, до сучасної Албанії повинні бути приєднані північно-західні райони Республіки Македонія, південні рубежі Сербії, що включають Косово та Прешевську долину, і населені албанцями південні райони Чорногорії. Неофіційно своєю землею ідеологи албанського націоналізму вважають північні райони Греції, де майже не залишилося албанського населення.

У роки Другої світової війни концепція була реалізована за допомогою країн Осі.

Друга світова війна
Італійський протекторат Албанії, створений Італією в серпні 1941

Після капітуляції Югославії в квітні 1941 територія країни була поділена між країнами осі. 12 серпня 1941 указом італійського короля Віктора-Емануїла III на анексованих албанських територіях засновувано велике герцогство Албанію, що включає також у себе території Метохії, центрального Косово, західної частини Республіки Північна Македонія та східної Чорногорії.

У перші ж місяці протекторату десятки тисяч будинків сербських поселенців спалили албанці, а самих сербів депортовано. За час війни близько 100 тисяч сербів покинули Косово й утекли до Сербії та Чорногорії. Близько 10 тисяч сербів загинуло від рук албанців. Будинки та садиби біженців займали албанці, що прибували з Албанії відповідно до плану уряду Мусоліні. Всього в Косово за період війни розселилося від 80 до 100 тисяч албанців. Ці дії в Косово очолювала націоналістична організація Бали Комбетар.

Після капітуляції і виходу Італії з війни в 1943 році Косово взяли під контроль німці. У квітні 1944 року з албанців була сформована 21-ша гірська дивізія СС «Скандербег» (1-ша албанська).

Албанський націоналізм в кінці XX — на початку XXI століття

Армія звільнення Косово

Кріс Хеджес, який довгий час працював кореспондентом газети «Нью-Йорк Таймс» на Балканах провів ретельний аналіз внутрішнього складу та ідеології Армії визволення Косова і умовно виділив у ній три «фракції»:[2][відсутнє в джерелі]

  1. Албанська мафія, що спеціалізується на торгівлі героїном за маршрутом Афганістан-Туреччина-Косово-Боснія-Західна Європа[джерело?].
  2. Сталіністи, коріння яких у невеликих воєнізованих загонах маоїського штибу. Їх створення було інспіровано албанськими спецслужбами за життя Енвера Ходжі. Ця «фракція» довгий час служила каменем спотикання між албанським президентом-антикомуністом Салі Беріша і повстанцями UÇK. Відносини між Берішею і UÇK нормалізувалися тільки після того, як більша частина сталіністів і прихильників колишнього члена Союзу комуністів Ібрагіма Ругову було вбито за наказом Хашима Тачі. Частина вбивств була здійснена повстанцями UÇK, одягненими у форму сербських поліцейських[джерело?].
  3. Неофашисти. «Фракцію» очолюють діти й онуки тих, хто у Другу світову війну були учасниками воєнізованих формувань «Бали Комбетар» і 1-ї албанської дивізії СС «Скандербег». Це почасти пояснює рішення лідерів UÇK одягнути повстанців у чорну форму і як вітання викидати вперед руку[джерело?]. На Заході були сильно здивовані такою атрибутикою[джерело?]. Під тиском Заходу лідери УЧК змінили привітання: тепер воно схоже на те, що прийнято в армії США, — відкрита долоня біля скроні[джерело?].

Позиція грецького міністра

Міністр культури Греції Андоніс Самарас в інтерв'ю грецькій телекомпанії заявив:

«Скоп'є [тобто Колишня Югославська Республіка Македонія] скоро розвалиться і перестане існувати як єдиний суб'єкт міжнародних відносин»[3].

Див. також

Примітки
  1. Dennison I. Rusinow (1978). The Yugoslav Experiment 1948-1974. Los Angeles, California: University Of California Press. с. 245. ISBN 978-0-52003-730-4.
  2. Хашим Тачі пішов ва-банк / / Ехо планети. № 28 (587) 9-15 липня 1999.
  3. Грецький міністр передбачив розвал Югославської Македонії. Російська газети. 14 січня 2009. Процитовано 27 лютого 2009.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.