Велика пожежа в Нью-Йорку (1776)

Малюнок художника того часу, опублікований у 1776 році

До початку Війни за незалежність США у квітні 1775 року, Нью-Йорк був важливим торговим центром, але ще не перетворився на мегаполіс. Він займав лише південну частину острова Мангеттен, а його населення налічувало близько 25000 осіб[1]. До початку війни провінція Нью-Йорк була політично розділеною, там активно діяли організації патріотів і колоніальна асамблея, яка складалась з лоялістів[2]. Після битв при Лексінгтоні і Конкорді патріоти встановили контроль над містом і приступили до арештів і вигнання лоялістів[3].

На початку літа 1776 року, на ранній стадії війни, британський генерал Вільям Хау розпочав кампанію по захопленню міста і встановленню контролю над важливою з військового погляду міською затокою. Після заняття Стейтен-Айленда в липні, він здійснив успішний наступ на Лонг-Айленд за підтримки сил флоту під командою свого брата адмірала лорда Річарда Хау (це відбувалося наприкінці серпня)[4]. Американський генерал Джордж Вашингтон збагнув неминучість падіння міста й відвів більшу частину своєї армії на 16 км на північ на висоти Гарлема[5]. Деякі військовики, включаючи генерала Натаніеля Гріна і Джона Джея, переконували Вашингтона спалити місто, щоб позбавити британців бази та вигідної військової позиції[6]. Вашингтон поставив питання перед Другим Континентальним конгресом, який відкинув цей захід, заявивши: «місто в жодному разі не повинно бути пошкодженим»[7].

15 вересня 1776 року британські війська під командуванням генерала Хау висадилися на острові Мангеттен[8]. Наступного ранку британці рушили на Гарлемські висоти, де дві армії знову вступили в бій, тоді як інші сили рухалися до міста[9].

Вихід цивільного населення з міста розпочався ще в лютому, до того як британський флот увійшов у затоку. Прибуття перших сил континентальної армії спонукало деяких жителів, включаючи лоялістів, які зазнавали репресій з боку армії і патріотів, залишити місто[10][11]. Захоплення Лонг-Айленда лише прискорило процес. Під час перебування континентальної армії в місті командування використовувало багато покинутих будівель для військових потреб[12]. Коли британці зайняли місто, ролі змінилися і командування конфіскувало власність патріотів для потреб британської армії. Попри цю дію, розміщення військ та інші заходи окупаційної адміністрації істотно скоротили доступний міський житловий фонд[13].

Мапа 1776 року Нью-Йорка і його околиць (острів Мангеттен названий островом Нью-Йорк)

Зранку 21 вересня 1776 року вогонь охопив місто. Відповідно до розповіді очевидця — Джона Джозефа Генрі (американського військовополоненого, що перебував на борту британського корабля HMS Pearl), — пожежа почалася з таверни «Бійцівські півні» (Fighting Cocks Tavern) поблизу бухти Вайтхолл сліп (Whitehall Slip)[14]. Завдяки сухій погоді і сильним вітрам, полум'я швидко поширювалося по щільній міській забудові на північ і захід. Жителі вибігали на вулиці з тим майном, яке встигли схопити, і знаходили притулок на зарослих травою міських пустирях (нині City Hall Park). Вогонь перетнув Бродвей поблизу Бівер-стріт (Beaver Street), після чого знищив більшу частину міста між Бродвеєм і річкою Гудзон[15]. Пожежа лютувала вдень, а зупинилася внаслідок зміни вітру, а також завдяки діям деяких громадян і британських морських піхотинців, які прибули згідно з Генрі «на допомогу жителям»[14]. Північною межею охоплених пожежею кварталів був недобудований королівський коледж[15][16]. Точну кількість знищених пожежею будинків неможливо визначити, оцінки різняться від чотирьохсот до тисячі — 10-25 % з чотирьох тисяч міських будівель[14][17]. Серед згорілих виявилася церква Трійці, а капела Святого Павла вціліла[16].

У своєму рапорті, відісланому до Лондона, генерал Хау стверджував, що підпал був навмисним: це «найжахливіша спроба низки негідників спалити місто»[16]. Королівський губернатор Вільям Трайон підозрював участь Вашингтона і написав: «Багато обставин наштовхують нас на думку, що Вашингтон був зацікавлений у цьому злочинному акті» і «виявлено деяких офіцерів його армії, які переховувалися в місті»[18]. Багато американців також вважали, що пожежа була справою рук паліїв з табору патріотів. Джон Джозеф Генрі записав звіти морських піхотинців, які повернулися на корабель Pearl після боротьби з пожежею, де є слова: «були спіймані на місці злочину лиходії, які підпалювали будинки»[19].

Деякі американці звинувачували в підпалі британців з метою грабунку міста. Майор-гессенець зазначив, що деяким з тих, хто боровся з пожежею, вдалося «добре винагородити себе грабунком розташованих поруч будинків, не охоплених вогнем»[19].

Джордж Вашингтон у своєму листі Джону Хенкоку 22 вересня особливо відзначив, що причина пожежі йому невідома[19]. У листі двоюрідній сестрі Лінді Вашингтон писав: «Провидіння або якийсь хороший чесний хлопець зробили більше для нас, ніж ми схильні були зробити для себе»[20].

На думку історика Барнета Шектера (Barnet Schecter), жодне зі звинувачень у підпалі не витримує критики[18]. Сильним опосередкованим доказом на користь теорій підпалу є факт, що пожежа спалахнула в декількох місцях. Тим не менш, сучасні дослідники пояснюють цей факт тим, що вогонь поширювався завдяки палаючим клаптями покрівельної дранки дерев'яних дахів. Один мемуарист написав: «Вогонь переносився від хати до хати», жмути «переносилися вітром на деяку відстань»[18].

Британці допитали понад 200 підозрюваних, але жодних звинувачень не висунули[18]. У день пожежі в Куїнсі заарештовано Натана Гейла, американського капітана, який брав участь в шпигунстві на користь Вашингтона. Чутки про його зв'язок з пожежею так і не підтвердилися, ніщо не вказує на те, що його заарештовано (і в підсумку повішено) за щось інше, крім шпигунства[21].

Генерал-майор Джеймс Робертсон конфіскував вцілілі покинуті будинки, про які було відомо, що вони належать патріотам, і віддав їх британським офіцерам. У приміщеннях церков, які не належали до державної релігії (англіканська церква), розмістились в'язниці, лазарети і казарми. Деяких солдат розквартирували з цивільними сім'ями. Мав місце значний приплив лоялістів до міста, що призвело до подальшого перенаселення, багато лоялістів, що повернулися, змушені були розміщуватися в убогих наметових таборах серед обгорілих руїн. Пожежа переконала британців залишити місто під військовим управлінням і не передавати його цивільній владі. Злочинність і погана санітарія були постійними проблемами під час британської окупації. Ці проблеми не припинилися з настанням дня евакуації в листопаді 1783 року[22][23].

Охоплені вогнем райони показані в грі Assassin's Creed III, дія якої відбувається в Нью-Йорку до Війни за незалежність.

• Велика пожежа в Нью-Йорку (1845)

• Johnston, Henry Phelps. The campaign of 1776 around New York and Brooklyn. — Brooklyn : The Long Island Historical Society, 1878.
• Lamb, Martha Joanna. History of the City of New York. — N. Y. : A. S. Barnes, 1896.
• Schecter, Barnet. The Battle for New York. — N. Y. : Walker & Co, 2002. — ISBN 0-8027-1374-2.
• Trevelyan, Sir George Otto. The American Revolution: 1766–1776. — L. : Longmans, 1903.