Великокаліберний кулемет
Великокалі́берний кулеме́т — кулемет калібру 8—15 мм, призначений для боротьби з легкоброньованними наземними цілями (бронетранспортерами), вогневими точками і цілями, які перебувають за невеликими укриттями, на дальності до 1000 м, а також для ведення вогню по скупченнях піхоти та транспорту на дальності до 1500 м і по повітряних цілях, що летять на висоті до 1500 м.
.JPG.webp)
Опис
Сучасний великокаліберний кулемет, який має калібр 12,7-мм, дозволяє мати в боєкомплекті потужний набій з бронебійними, бронебійно-запалювальними та іншими кулями. Це забезпечує ураження наземних цілей з товщиною броні 15—20 мм на дальностях до 800 м, а вогневих засобів, живої сили і повітряних цілей — до 2000 м. Бойова скорострільність великокаліберних кулеметів при стрільбі по наземних цілях маже складати до 100 пострілів на хвилину чергами.
Великокаліберні кулемети суттєво доповнюють систему вогню у всіх видах бою. Зенітні великокаліберні кулемети знайшли широке застосування як засіб протиповітряної оборони підрозділів. Для тих же цілей такі кулемети встановлюються на танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти. Таким чином, великокаліберні кулемети — це найбільш потужний тип стрілецької зброї для ураження наземних і повітряних цілей, але при тому і найменш рухливий. Проте, інтерес до них не знижується. Це пов'язано з дальністю стрільби великокаліберних кулеметів, що дозволяє вести боротьбу з важливими цілями (снайпери, кулеметники в укритті, розрахунки вогневих засобів) і засобами повітряного нападу.
Рухливість великокаліберних кулеметів обмежена їх значною масою і розмірами. Кулемети ставляться на універсальні або спеціальні (наземні або зенітні) польові станки. З універсальним верстатом маса кулеметів може становити 140—160 кг, з легким наземним — 40-55 кг. Але поява значно полегшених великокаліберних кулеметів — російські НСВ-12,7 і «КОРД», сінгапурський CIS 50MG — наблизило їх рухливість і можливості маскування до єдиних кулеметів на верстаті. Варто зауважити, що вже не перший рік здійснюються й інші спроби — заміни великокаліберних кулеметів легкими автоматичними гарматами калібру 20—30 мм. Проте розробка досить легких (з урахуванням ваги самої зброї, установки і боєкомплекту) і мобільних зразків викликає серйозні труднощі. Поки такі гармати знайшли собі застосування як озброєння легких армійських автомобілів, легких вертольотів.
Перші великокаліберні кулемети з'явилися наприкінці Першої світової війни як потужний протитанковий засіб. У 1918 з'явився 13,35-мм великокаліберний кулемет в німецький імперській армії, потім у французькій (13,2-мм Гочкиса), англійський (12,7-мм Віккерса), американській (12,7-мм Браунінга) та інших арміях. Але, незабаром з'ясувалося, що новий клас зброї має воістину універсальні властивості. Крім бронетехніки, він був здатний боротися з літаками, встановлення його на танках і бронемашинах різко підвищував їх вогневі можливості, а в піхотному варіанті його кинджальний вогонь, без перебільшення був убивчим.
Конструювання великокаліберних кулеметів було і залишається долею лише кількох країн. Дійсно вдалих зразків за роки існування зброї цього типу було створено не так вже й багато. Досі чи не найпоширенішими в світі зразками є американський М2, який почав надходити в армію в 1933 році. У Радянській армії у 1938 році на озброєння були прийнятий перший 12,7-мм великокаліберний кулемет Дегтярьова і Г. С. Шпагіна (ДШК). Згодом був розроблений 14,5-мм великокаліберний кулемет С. В. Владимирова (КПВ).
Див. також
Джерела
- Радянська військова енциклопедія. «ОБЪЕКТЫ — РАДИОКОМПАС» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 15. — С. 626-629. — ISBN 00101-223. (рос.)