Великі Береги

збудована в 1895 році саме як освітня установа (гімназія). Сьогодні тут розмістився гуманітарно-природничий ліцей, який фінансується виключно реформаторською церквою. Тут угорською мовою навчаються понад сімдесят старшокласників. Про високий рівень цього сільського ліцею (98 % його випускників поступають у виші) знають і в Берегові, і в районі. Діти по буднях живуть у гуртожитках, одним з них (хлоп'ячим) виступає будівля колишньої лікарні, вочевидь, ще чеської доби. Ліцей узяв це занедбане приміщення в оренду на 10 років, і термін її сходить. У селі є бажання відродити лікарню. Тому за кошти іноземних (наразі британських) спонсорів поруч із старовинною будівлею будуються нові гуртожитки для учнів. Нові споруди органічно вписуються в ансамбль, не псуючи вигляду палацу. Внутрішнє оздоблення вже не відновити — багато років тут розміщався «Ідеологічний центр колгоспу ім. Леніна» (сільський клуб плюс центр агітпропу для селян).

Гуманітарно-природничий коледж, будівля 1905 р.

Знаходиться по дорозі на відоме озеро Береги (Берегі-то), неподалік від полотна вузькоколійки. Це цікавий взірець промислової архітектури чехословацької доби, орієнтовно 1930-з років.

Колишній паровий млин, 1920-1930-х рр.

В Великих Берегах збереглась велика кількість стародавніх (кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.) будинків в угорському стилі.

При в’їзді до села зі сторони Берегова знаходиться нині недіюче, але доглянуте та відгороджене парканом єврейське кладовище.

На християнському кладовищі встановлено меморіальний пам’ятник на честь загиблих під час сталінської депортації.

Старе єврейське кладовище

Можливо, саме завдяки цьому пришкільному гуртку та його незмінному керівникові Маріанні Профус вдалося зберегти і славу села. Колись без домотканого рушника з вишивкою не обходилося жодне свято — релігійне, весілля чи ювілейна дата. Нині міські жителі про ці традиції може і не пам’ятають, а на селі такі «дрібниці» досі мають велике значення. Принаймні у Великих Берегах, де у ці теплі вересневі дні відбувся І-ий фестиваль ткацької справи.

У наметах ткалі на старовинних дерев'яних верстатах розпочали свою звичну роботу. Все дуже нагадувало гру на музичному інструменті — фортепіано. Риплять кросна, вправно бігає «човник», руки час від часу здіймаються у повітря, а ноги вчасно натискають на спеціальні клавіші. Ткалі вбрані у народні угорські костюми. Приємно відзначити, що більшість із них — це 17-18-річні дівчата, які лише закінчили навчання. Дуже зосереджені на своїй роботі, вони ще й мали час для того, аби відповідати на запитання гостей-туристів.

Ідея провести такий фестиваль належить голові села Марті Чок. «Березьке ткацтво відоме далеко за межами області, — розповідає вона. — А наше село завжди було центром цієї майстерної справи. Дуже добре, що в сільській школі зберігають давні традиції. Не можу сказати, що для людей це неабиякий бізнес. Але однозначно: своїми майстринями ми пишаємося, вони примножують славу Великих Берегів».

На фестиваль приїхало чимало туристів з Угорщини, причому дехто на поїзді «Карпат-Експрес» — селом пролягає вузькоколійка. Колись потяг тут курсував щодня за маршрутом Берегово-Кушниця. «Нині цей маршрут планують відновити, — каже Марта Чок, — і не лише на свята. Думаємо, що зможемо організувати, аби туристи відвідали і село, і нашу школу, і музей ткацтва».

"Ці три верстати ми привезли зі шкільного музею, — розповідає Маріанна Профус, яка вже 30 років викладає ткацьку справу. — Учениці з радістю погодилися продемонструвати власні вміння. Також приїхали зі своїми роботами мої друзі, як-от Ґізелла Товт із Нового Села. Привезли зі школи музейні експонати, які не продаються. Це те, що вдалося розшукати у бабусиних скриньках. Таким чином ми показуємо, як ткали рушники сто і більше років тому. А це — екзаменаційні роботи наших учнів (показує. — Авт.). Вони також не для продажу — з ними їздимо на виставки. Нещодавно приїхали з угорського Солноку. Цього року вже експонували роботи в Ужгороді та Берегові, на черзі — «Тур'євроцентр».

Цікаво, що «найновішим» верстатам уже понад 30 років. Адже у 1979-му, коли у Великих Берегах при колгоспі ввели ткацьку справу, декілька з них було виготовлено майстрами на замовлення. У пришкільному музеї зберігається й раритетний верстат, якому близько 120 років. «Сьогодні, на жаль, таких майстрів майже не залишилося, — каже Маріанна Профус. — Тому бережемо кожен верстат як зіницю ока».

Щороку в гуртку займається по 10-15 дітей. Але наступного року буде всього чотири випускниці. «Адже якщо саму техніку може освоїти практично кожен, проте не всі мають належне терпіння, не всім це мистецтво припадає до душі. Тому, аби зробити якісну річ, потрібно докласти дуже багато зусиль».

Спочатку дівчата займаються бахромою, потім переходять до вишивки і лише тоді беруться за ткацьку справу. В основному виготовляють рушники, наволочки, скатертини. Адже максимальна ширина кросен — 60 сантиметрів. Тому сорочки-вишиванки на верстатах не роблять. Для цього потрібна й натуральна нитка — з бавовни, коноплі, льону. А сировина нині дуже дорога. «Треба близько 40 метрів ниток лише на один верстат, — каже майстриня. — Тому весь час шукаємо спонсорів, звертаємося до різних організацій, аби допомагали нам, не дали занепасти нашій унікальній справі. Останній грант отримали через спілку угорських учителів. Отже, на наступний рік нитками ми забезпечені».

Про подібні музеї ткацтва в Україні інформації немає. На жаль, заклад не працює щодня, отже туристам слід домовлятися наперед. Однак є можливість побачити, як трудяться ткалі в домашніх умовах, де можна і купити вироби, і спробувати своє вміння. Зокрема, нещодавно у село приїхали жінки із Житомира, які випадково почули про цей музей.

«Не можу сказати, що мої учениці у дорослому житті зароблятимуть ткацтвом великі гроші, — каже Маріанна Профус. — Це швидше захоплення у вільний від роботи час. З іншого боку, замовлень мають удосталь. Бо кожен у селі хоче мати такий подарунок — особливо на свята, скажімо на весілля. В угорському селі домотканий рушник чи скатертина — обов'язковий елемент побуту». На фестивалі показували ще одну цікаву річ — як із сухого кукурудзяного листя плетуть традиційні угорські іграшки. «Такі фігурки були популярними у старі часи, бо інших забав для дітей не існувало», — каже Жужанна Райплик, учителька молодших

Під час фестивалю провели ще й конкурс краси серед наймолодших — на сцені кружляли маленькі янголята у бальних сукнях. Голова села Марта Чок продовжує розповідь: «За останні два роки нам вдалося відновити Будинок культури (в першу чергу, зробили новий дах), провести ремонт у дитячому садку, де замінили вікна. І все це завдяки власним надходженням до бюджету. Адже у сільській раді нині зареєстровані 174 підприємці, які вчасно сплачують податки. Причому, це не лише заклади торгівлі. Маємо і цегельний завод, і спільне підприємство „Хох-Берег“, де шиють рукавички для спортсменів, будівельні та сільськогосподарські фірми. До кожного особисто маю свій підхід — заохочую, як умію».

У найближчих планах — завершити будівництво нового корпусу ліцею. Тоді сільська амбулаторія переселиться у будівлю ліцею, натомість сільська рада має перейти у приміщення амбулаторії. Крім того, сільрада виграла державний тендер на ремонт доріг комунального значення, а це близько півмільйона гривень. Тож дві вулиці вже цього року заплановано покрити асфальтом. Марта Карлівна вважає, що у села Великі Береги — велике майбутнє. За Австро-Угорщини воно навіть отримало статус містечка, однак після революційних подій 1703 року стало занепадати через непомірні податки для населення. Лише тепер отримали шанс для всебічного розвитку. Хоча це і досить сміливе припущення, але, можливо, вже через кілька років на мапі Закарпаття з'явиться нове місто з назвою Великі Береги.

А з фестивалю поїхали додому трохи розчарованими лише гості з Івано-Франківщини, які привезли з Яремчі та Космача українські вишиванки. Практично жодної не продали. Слід зауважити, що і ціни на них починалися аж із 400 гривень. Звичайно ж, ручна робота коштує дорого. Але вироби майстринь із Великих Берегів набагато дешевші. А тут уже нічого не вдієш — конкуренція.

Кататися, стоячи на кермі, крутити педалі руками, виконувати різноманітні акробатичні фігури в повітрі — всі ці трюки стають реальними завдяки техніці велосипедного спорту в залі. У світі це далеко не новий вид спорту. В Німеччині, Чехії, Франції він має столітню історію і його розвиток активно підтримується. Україна ж донедавна до цього спорту причетна не була. Але нині нашій області є чим пишатися, адже єдиний його осередок розміщений саме в нашому краї — в с Великі Береги Берегівського району. Подібного немає більше ніде в Україні, і навіть у Росії, Білорусі, Молдавії. У 2000 році директору Великоберезької школи Гейці Тихомиру Тихомировичу зателефонували з Угорщини і запропонували співпрацю. Справа в тому, що для них так само було в новинку займатися велоспортом, і тому існувала потреба й інтерес розповсюджувати його далі. А оскільки так вийшло, що сам Тихомир Тихомирович тренер широкого профілю, і його спеціалізація — легка атлетика, то пропозиція спробувати розвивати цей спорт на Закарпатті його, звичайно, зацікавила. Тоді ж вони прийняли гостей з Німеччини та Угорщини, всього18 чоловік. Вони зробили показовий виступ, подарували 4 велосипеди і запросили тренера на тренерські курси до Угорщини. Вони погодились, бо дітям дуже сподобався виступ, у багатьох навіть виникло бажання займатися на професійному рівні. Тихомир Тихомирович поїхав туди разом з дружиною, яка теж тренує, і сином. Головний секретар велосипедного спорту в залі Ганс Борн порадив їм як новій країні в цьому виді спорту взяти участь у чемпіонаті світу. Тоді вони навіть своїх костюмів не мали, але повернулися зі змагання з чітким розумінням того, як потрібно працювати для гідного результату. І вже з січня почали активно займатися, одразу відкрили групу при школі. Спочатку вона складалася з 12 чоловік, а зараз у них уже 30 дітей. Для того, аби почати займатися велоспортом необхідно, щоб координація була хороша і, звичайно, базова фізична підготовка. Втім, якщо дитина здібна, то її можна всьому навчити. Зараз вони займаються з трьома групами з 4 по 11 клас тричі на тиждень. І вже побували на змаганнях в Австрії, Німеччині, Франції, Словаччині, Угорщині. Щороку організовують чемпіонати України. Якщо нас запрошують на показові виступи — обов'язково їдемо. Ось так потрохи і набирають досвіду та нових знань. У 2006 році учні школи Андрій Фізаші та Степан Гейці посіли 6 місце на чемпіонаті Європи в Австрії та отримали звання кандидатів у майстри спорту. Георгій Боднар та Роланд Кочі стали сьомими на чемпіонаті Європи у Франції. Крім того, учні неодноразово перемагали на чемпіонатах Угорщини — у 2003-му взяли всі три призові сходинки. Зараз майже весь тягар лежить на батьках. Оскільки велоспорт у залі ще не є олімпійським видом, то й фінансування від столиці вони не отримують. Втім, частково допомагають район та область, коли покривають добові витрати. А в Європі вони не маленькі — мінімум 50 евро на добу потрібно на харчування однієї дитини, 25-35 євро — на ночівлю. Але візи, транспортні видатки — без батьків тут не обійтися. Крім того, цей вид спорту досить дорогий. Хороший велосипед коштує 1000—1500 євро, і їх в Україні не виготовляють. Технічно їх майже повністю забезпечують іноземні спонсори. Через те, що у школи немає належної матеріально-технічної бази, вони тренуються лише з школярами. Якби подібних гуртків в Україні було більше, це гарантувало б конкуренцію між спортсменами і викликало б у дітей ще більший азарт. Хоча їхні вихованці вже починають поширювати цей спорт у Дрогобичі, Львові, а в майбутньому, сподіваємось, і в Івано-Франківську. По-друге, прикро те, що Китай, Малайзія, Гонконг можуть дозволити собі запрошувати тренерів із Німеччини, а вони — єдина країна у цьому виді спорту, що займається без наставників. До них приїжджають на рік два рази, побудуть тиждень — і знову їдуть. Тому тренують, виходячи зі свого викладацького досвіду. Коли вони тільки починали працювати, були такі елементи, що, думали, ніколи їх не зможуть повторити. Але зараз виконують майже всі вправи з кваліфікаційної книги. Крім того, діти з таким натхненням повертаються зі змагань, набираються такої кількості вражень, що позбавляти їх цього задоволення було б просто несправедливо. Спорт не тільки дає їм можливість подорожувати, але й робить їх впевненішими, самостійними, забезпечує гарний настрій і розвиває силу волі. І тому дуже хочеться, щоб вони не стояли на місці, аби було невпинне зростання, адже це справді дуже красивий вид спорту, який вартий того, аби ним цікавилися. Спортсмени Крістіан Гей та Алекс Кучера у парних виступах вибороли ІІІ місце на чемпіонаті Європи серед юніорів. Чемпіонат проходив з 3 по 4 червня 2011 року в Австрії. У чемпіонаті взяли участь спортсмени із 13 країн Європи. Україну представляли спортсмени: Аннамарія Балега, Крістіан Гей та Алекс Кучера. Пари з Німеччини та Чехії випередили Крістіана Гей та Алекса Кучера, посівши відповідно перше та друге місця у парних виступах. В одинарних виступах Апекс Кучера зайняв 12 місце, Крістіан Гей — 14 місце, а Аннамарія Балега — 17 місце.

• Великі Береги — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
• Великі Береги славетні селянськими будинками, ткацтвом, вином та озером
• «Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»