Вельф IV
Вельф IV (нім. Welf IV; бл. 1030/1040 — 9 листопада 1101) — герцог Баварії (Вельф I) 1070–1077, 1096–1101, син маркграфа Альберто Аццо II д'Есте і Кунігунди Альтдорфської, сестри герцога Каринтії Вельфа III . Родоначальник другого дому Вельфів.
Вельф IV | |
---|---|
нім. Welf IV | |
Народився | 1035[1][2] |
Помер |
6 листопада 1101 Пафос, Пафос, Кіпр |
Поховання | Вайнгартен |
Країна | Баварія |
Діяльність | суверен |
Титул | Герцог |
Посада | герцог Баварії |
Рід | Вельфи і Дім Есте |
Батько | Альберто Аццо II |
Мати | Kunigunde of Altdorfd |
Брати, сестри | Фулько I д'Есте і Гуго V (граф Мена) |
У шлюбі з | Judith of Flanders, Countess of Northumbriad і Ethelinde of Northeimd |
Діти | Вельф V[3], Генріх IX Чорний і Adelheid von Bayernd[3] |
| |
Біографія
1055 року помер Вельф III, граф Альтдорф і герцог Каринтії. Він володів великими земельними володіннями в Швабії, Реції і Баварії. Оскільки прямих спадкоємців у нього не було, Вельф III заповідав усі володіння монастирю Альтдорф, де абатисою була його мати — Іміца, вдова графа Вельфа II. Вона ж вирішила передати ці володіння Вельфу IV, сину своєї доньки Кунігунди і італійського маркграфа Альберто Аццо II д'Есте.
Отримавши спадок, Вельф перебрався до Німеччини, де одружився з дочкою герцога Баварії Оттона Нортхеймського.
У 1070 розгорівся конфлікт між Оттоном Нордгеймським і імператором Священної Римської імперії Генріхом IV. Оттон, який отримав Баварію від вдовуючої імператриці Агнеси де Пуатьє, матері Генріха IV, під час малолітства останнього, володів землями на західній і південній околицях гірського масиву Гарц. Ставши повнолітнім, Генріх IV спробував повернути контроль над Гарцем, а володіння Оттона перешкоджали політиці імператора. У підсумку Генріх IV звинуватив Оттона в плануванні замаху на імператора і позбавив титулу герцога Баварії. Вельф не став підтримувати тестя. Його шлюб був бездітний, тому Вельф скористався моментом і розлучився з дочкою Оттона. У підсумку в Різдво 1070 Генріх IV передав титул герцога Баварії Вельфу.
Коли почалася боротьба імператора Генріха IV з папою за інвеституру, Вельф в березні 1077 підтримав обрання антикоролем Рудольфа Швабського. За це Генріх IV змістив Вельфа, який у травні 1077 втік до Угорщини, з поста герцога Баварії, утримавши герцогство за собою.
Однак незабаром Вельф повернувся до Німеччини. Він став одним з воєначальників, що билися проти імператора. У серпні 1078 армія, очолювана Вельфом і Бертольдом II Церінгенським в битві на річці Неккар розбила селянську армію імператора.
Після того, як в 1080 антикороль Рудольф Швабський загинув в битві при Ельстер, Вельф надавав усіляку підтримку його синові, Бертольду Рейнфельдському, обраному в 1079 швабською знаттю герцогом на противагу імператорському ставленику — Фрідріху I Штауфену. Вельф в союзі з Бертольдом II Церінгенським активно брав участь в розв'язаній в Швабії війні. Влітку 1081 Вельф підтримав обрання нового антикороля — Германа Зальмського. На початку 1084 Вельф захопив і розграбував Аугсбург, проте в серпні був змушений залишити місто, до якого наближалася армія імператора.
В 1086 році Вельф в союзі з антикоролем Германом Зальмським в битві при Блейсфілді на річці Майн розбив армію Генріха IV.
12 квітня 1088 Вельф знову захопив Аугсбург, взявши в полон князя-єпископа Зігфріда II.
Успішний спротив Вельфа поступово призвів імператора Генріха IV до думки повернути йому Баварію і укласти з ним мир. Переговори почалися в Різдво 1089 в Регенсбурзі і продовжилися в лютому 1090 в Шпайере. Однак ще в 1089 році папа римський Урбан II завдяки дипломатії домігся укладення шлюбу між противницею Генріха IV сорокатрирічною маркграфинею Тоскани Матільдою і сімнадцятирічним Вельфом V, сином Вельфа IV. Через це переговори про мир між імператором і Вельфом IV успіхом не увінчалися, а сам Вельф вступив в союз з папою проти Генріха IV. Союз призвів до концентрації влади на півдні Німеччини та півночі Італії в руках супротивників імператора.
Однак незабаром переговори між Вельфом і Генріхом IV, який успішно проводив кампанію в Італії, поновилися. У серпні 1091 Вельф IV відправився в Верону, де знаходився табір імператора, але переговори знову успіхом не увінчалися, Вельф відмовився визнати папою Виберта, суперника Урбана.
Незабаром боротьба Вельфа проти імператора відновилася. В 1093 Вельф знову напав на Аугсбург. У тому ж році Вельф підтримав заколот Конрада, старшого сина Генріха IV, який був зведений в Мілані на трон короля Італії.
Проте взимку 1095 Вельф V розлучився з Матільдою Тосканською, що ознаменувало розпад вельфсько-тосканського союзу. Влітку Вельф IV повернувся в Германію і відновив переговори з імператором. У підсумку, в 1096 році Вельф IV і Генріх IV помирилися, при цьому Вельф знову отримав Баварію.
У 1097 році помер Альберто Аццо II д'Есте, батько Вельфа IV, і він відправився в Італію, щоб пред'явити права на батьківську спадщину, на яку претендували також його брати Фульк і Гуго (Уго), сини від другого шлюбу з Гарсендою Менською. Але в підсумку успіху Вельф не добився, всі володіння батька успадкував Фульк.
В 1098 володіння Вельфа збільшилися за рахунок Східної Швабії.
У квітні 1101 немолодий вже Вельф IV відправився в хрестовий похід. Однак в Єрусалимі він захворів і помер в дорозі додому в Пафосі на Кіпрі. Його останки пізніше були привезені до Німеччини і були поховані в родовій гробниці в абатстві Вайнгартен в Альдторфі.
Шлюб та діти
1-ша дружина: N, італійка. Про цей шлюб повідомляє К. Джордан[4], проте ніяких інших свідчень про цей шлюб немає.
2-га дружина: після 1061 (розлучення 1070) Етелінда (пом. після 1070), донька Отона Нортхеймського, герцога Баварії, та Ріхези. Дітей від цього шлюбу не було.
3-тя дружина: з бл.-1071 Юдіт Фландрська (бл. 1033 — березень 1094), дочка Бодуена IV Бородатого, графа Фландрії, та Елеонори Нормандської, Тостіга Годвінсона, ерла Нортумбрії. Діти:
- Вельф V (бл. 1073 — 24 вересня 1124), герцог Баварії (Вельф II) з 1101.
- Генріх IX Чорний (бл. 1074 — 13 грудня 1126), герцог Баварії з 1124.
- Кунігунда (Куніца) (пом. 6 березня 1120); чоловік: Фрідріх III Рохо (пом. 2 листопада 1096), граф Діссена.
Література
- Dieter R. Bauer, Matthias Becher (Hrsg.). Welf IV. Schlüsselfigur einer Wendezeit. Regionale und europäische Perspektiven // Zeitschrift für bayerische Landesgeschichte, Beiheft, Reihe B; 24. — München: C.H. Beck, 2004. — ISBN 3-406-10665-X
- Sigmund Ritter von Riezler. Welf IV. // Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Bd. 41. — Lpz.: Duncker & Humblot, 1896. — S. 666–670. (нем.)
- Бульст-Тиле Мария Луиза, Йордан Карл, Флекенштейн Йозеф. Священная Римская империя: эпоха становления / Пер. с нем. Дробинской К. Л., Неборской Л. Н. под редакцией Ермаченко И. О. — СПб.: Евразия, 2008. — 480 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-8071-0310-9
Посилання
- Welf IV. als W. I. Herzog von Bayern (нім.). Mittelalterliche Genealogie im Deutschen Reich bis zum Ende der Staufer. Архів оригіналу за 3 травня 2012. Процитовано 24 грудня 2011.
- DUKES of BAVARIA (WELF) (англійською). Foundation for Medieval Genealogy. Процитовано 24 грудня 2011.
Примітки
- Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #129754129 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- тезаурус CERL — Consortium of European Research Libraries.
- Lundy D. R. The Peerage
- Jordan K. Henry the Lion: a Biography.