Баварія

Баварія знаходиться на півдні Німеччини і ландшафтно включає в себе:

• Баварські Альпи на півдні землі,
• Альпійське передгір'я, яке простягається між течією Дунаю та трьома великими озерами Баварії,
• гірські масиви на сході землі (Баварський ліс),
• плоскогір'я Швабського та Франкоського Альбу.

Найнижча точка землі по відношенню до рівня моря (107 м над рівнем моря) знаходиться в Калі-на-Майні (Нижня Франконія) на кордоні з землею Гессен. Найвищою точкою Баварії і одночасно Німеччини є гора Цугшпітце (2962 м над рівнем моря) на півдні землі біля містечка Гарміш-Партенкірхен.

Найважливішою водною артерією Баварії є р. Дунай. Найбільшими притоками Дунаю, розглядаючи з заходу, є:

• праві: Іллер (Iller), Лех (Lech), Ізар (Isar) та Інн (річка) (Inn)
• ліві: Верніц (річка) (Wöhrnitz), Альтмюль (Altmühl), Нааб (Naab), Реген (річка) (Regen).

Праві притоки беруть свій початок в Альпах, тому і є більш повноводними, ніж ліві. Інн в місті впадання в Дунай (м. Пассау на кордоні з Австрією) несе набагато більше води, ніж сам Дунай. Лєх місцями є теж повноводнішим, ніж Дунай.

Клімат переходить з відносно врівноваженого на північному заході в континентальний на сході. Температура нижче 0 °C тримається протягом близько 100 днів. Вітри з заходу приносять близько 70 мм опадів, на північних схилах Альп — місцями до 180 мм.

За часів правління Октавіана Августа центральна частина сьогоднішньої землі Баварії, тзв. Стара Баварія (нім. Altbayern), заселена тоді кельтськими племенами, стала частиною Римської імперії. Після розпаду імперії місцеве кельтське населення, що заначно романізувалося за часів римського правління, та замешкалі на південь від течії Дунаю римляни поступово асимільовувалися з проникаючими з півночі на колишні римські території германцями і так із плином часу на цих територіях викристалізувалося плем'я баварців (баюварів, нім. Baier відповідно Bajuwaren). Про колишніх кельтських мешканців свідчать ще до сьогодні назви місцевостей, річок та водоймищ.

З 555 р. н. е. достеменно відомо про існування баварського племінного герцогства, яке за часів Меровінгів стало частиною імперії франків. Остаточним кінцем доби цього тзв. «старого герцогства» вважається 788 р. — рік перемоги імператора франків Карла Великого над баварським герцогом Тассіло ІІІ.

Занепад імперії Каролінгів зробив можливим відновлення самостійності баварських герцогів і початок доби тзв. «нового герцогства». Кінець панування Каролінгів характеризувався посиленням самостійності окремих територій їхньої імперії. Цьому процесу сприяло, починаючи з близько 862 р., і посилення зовнішньої загрози у вигляді нападів угрів. Початком «нового герцогства» вважають 907 р. — рік загибелі маркграфа Люїтпольда І Баварського в битві з угорцями під Прессбургом (сьогодні: Братислава). Саме сходження його сина Арнульфа І на герцогський престол пов'язують з відновленням самостійності баварськох герцогів в так званому «новому герцогстві». Після перемоги в битві на річці Лех розпочинається друга хвиля баварської екпансії на схід, в ході якої до герцогства приєднуються землі сьогоднішньої Нижньої Австрії, Істрії та Крайни (Словенії). Проте початок конфлікту з династією Оттоніанів веде знову до посилення залежності герцогства від німецької королівської корони. В 976 р. від Баварії на користь новоствореного герцогства Каринтії відокремлюється південно-східна частина. Водночас правлячий на східних теренах герцогства в Marcha Orientalis (Ostarrichi) рід Бабенбергів намагається все більше вести незалежну від баварських герцогів політику. Але починаючи з 1070 р., за часів правління Вельфів, влада баварських герцогів зазнає нового зеніту. Однак тривалий конфлікт між родами Штауфенів та Вельфів за владу на німецьких землях закінчується остаточно в 1180 р. перемогою Фрідріха І Барбаросси з роду Штауферів над Генріхом Левом з роду Вельфів і відокремленням від Баварського герцогства Штирії та маркграфства Істрії та остаточним занепадом «нового герцогства».

З 1180 по 1918 років Баварське герцогство знаходиться під правлінням династії Віттельсбахів. В 1255—1503 Роках Баварія переживає період численних поділів на окремі герцогства. Протягом короткого періоду об'єднання за часів правління Людовика IV Баварця герцогство переживає новий зеніт слави, коли Людовік IV в 1328, перший із династії Вітельсбахів, одержує корону імператора Священної Римської імперії. Кінець періоду поділів було покладено 1506 року династичним законом про першочерговість наслідування за народженням (lex primogenitur).

Баварія відігравала основну роль у контрреформації, а баварські герцоги в результаті Тридцятилітньої війни змогли приєднати до своїх володінь додаткові території та здобули титул курфюрста. В 1620 р. війська Католицької Ліги під проводом баварського полководця Тіллі здобули важливу перемогу над протестантами в битві на Білій Горі під Прагою. В результаті цього війська під проводом Тіллі окупували Пфальц. Як подяку за участь баварських військ на боці Католицької Ліги герцог Максиміліан І отримав в 1623 р. титул курфюрста, а в 1628 р. право приєднати до свого герцогства окупований ним Пфальц як контрибуцію. Баварія часів абсолютизму була два рази за короткий час окупована Австрією під час іспанської та австрійської династичних війн унаслідок великодержавної політики Максиміліана ІІ та його сина Карла Альбрехта.

За часів Наполеона Баварія перебувала спочатку на боці Франції, що дозволило їй здобути значні земельні володіння в ході здійсненої під егідою французів секуляризації, так, наприклад, Баварія змогла приєднати тимчасово до своїх володінь Зальцбург і Тіроль. У 1806 р. баварські герцоги одержали титул короля. Завдяки вчасній зміні сторін на користь противників Наполеона Баварія, як країна-переможець, змогла зберегти після Віденського конгресу 1814 р. значну частину приєднаних під час наполеонівських війн володінь. Вона, хоч і мала змиритися з втратою Тіролю та правобережного рейнського Пфальцу, але отримала як компенсацію франконські землі. Король Людвиг I розбудував столицю Мюнхен в першій половині XIX ст. до рівня великого культурного та наукового центру зі своїм університетом. Людвиг I відмовився від престолу під час весняних заворушень 1848 р., основною причиною була його афера з танцівницею Лолою Монтес. Його наступник Людвіг II ввійшов в історію передусім завдяки будівництву дорогих палаців як, наприклад, Нойшванштайн, як казковий принц. В 1866 р. Баварія зазнала на боці Австрії поразки в війні з Пруссією (Австро-Прусська війна). У 1871 р. Баварське королівство стало частиною новоствореної Німецької імперії, але зберегло своє право на власну пошту, залізницю та військо.

У 1918 р. династія Віттельсбахів у ході листопадових заворушень в Німеччині зреклася від престолу. 8 листопада 1918 р. Баварське королівство було проголошено вільною (демократичною) державою. Упродовж загальних заворушень соціалістичним угрупуванням вдалося на деякий час встановити в Мюнхені Баварську радянську республіку. В період Веймарської республіки Баварія стала сценою націонал-соціалістичного путчу 1923 р. Під час другої світової війни такі баварські міста, як Вюрцбург, Мюнхен та Нюрнберг, зазнали значних руйнувань.

Після 1945 р. військова адміністрація союзників свідомо направляла потоки німецьких біженців із Судетської області та Сілезії на територію малозаселеної Баварії. Унаслідок таких дій кількість населення Баварії зросла протягом періоду 1945—1949 рр. на чверть.

Після від'єднання Рейнського Пфальцу Баварія ввійшла в 1949 р. до складу новоствореної Федеративної Республіки Німеччина як одна з федеральних земель. У повоєнні роки розпочався процес бурхливого економічного розвитку, який перетворив Баварію за декілька десятиліть із традиційно аграрної на індустріально-розвинуту землю.

Маркус Зедер, голова земельного уряду з 16 березня 2018 року.

Розподіл місць у Баварському ландтазі за результатами виборів 14 жовтня 2018 року. Уряд очолює ХСС.

Розподіл 205 місць:

   Союз 90/Зелені (Зелені): 38
   Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН): 22
   Вільні виборці Баварії (ВВБ): 27
   Християнсько-соціальний союз (ХСС): 85
   Вільна демократична партія (ВДП): 11
   Позафракційні: 2
   Альтернатива для Німеччини (АДН): 20

З 1962 р. ХСС постійно здобувала більшість на виборах до ландтагу. Міністром-президентом Баварії з 17 липня 1993 р. є Едмунд Штойбер. 7 жовтня 2003 р. Едмунд Штойбер був знову обраний міністром-президентом землі, а 14 жовтня призначений ним кабінет був підтверджений ландтагом.

На 2007 рік до складу Баварського державного уряду входили:

• Едмунд Штойбер, міністр-президент Вільної держави Баварії
• Гюнтер Бекштайн, заступник міністра-президента і державний міністр внутрішніх справ
• Ебергард Зіннен, керівник державної канцелярії
• Емілія Мюллєр, державний міністр у справах федерації та ЕС
• Беате Мерк, державний міністр юстиції
• Томас Гоппель, державний міністр науки, досліджень та культури
• Зігфрід Шнайдер державний міністр шкільництва
• Курт Фальтгаузер, державний міністр фінансів
• Ервін Губер, державний міністр економіки, інфраструктури, транспорту та технологій
• Вернер Шнаппауф, державний міністр захисту навколишнього середовища, споживачів та здоров'я
• Йозеф Міллєр, державний міністр сільського та лісового господарства
• Кріста Штавенс, державний міністр праці, соціальних питань та у справах жінок і сім'ї
• Георг Шмід, державний секретар в МВС
• Карль Фреллєр, державний секретар в міністерстві шкільництва
• Ганс Шпітцнер, державний секретар в міністерстві економіки, інфраструктури, транспорту та технологій
• Оттмар Бернгард, державний секретар в міністерстві захисту навколишнього середовища, споживачів та здоров'я
• Юрген Гайке, державний секретар в міністерстві праці, соціальних питань та у справах жінок і сім'ї

Урядові округи (раєнції) є адміністративними органами, які становлять систему державної адміністрації землі та підпорядковуються безпосередньо земельному уряду. На чолі уряду округу стоїть президент округу (Regierungspräsident). Урядові округи об'єднують декілька повітів і міст на правах повіту, які своєю чергою об'єднують декілька громад. Уряди округів забезпечують здійснення безпосередньо на території округу завдань, що стосуються компетенції земельного уряду та здійснюють його представництво в окрузі.

Баварія поділена на сім урядових округів

Урядові округи Баварії

Територіям урядових округів, що становлять систему державної адміністрації, відповідають аналогічні округи (Bezirke) з такими ж назвами, які становлять другий рівень місцевого самоврядування над районами (третій рівень) та громадами (4-ий рівень). Ці округи мають своє виборне представництво (Bezirkstag), яке обирається кожні п'ять років. Округи, як і кожне самоврядне утворення, можуть мати свій герб та прапор.

Сім урядових округів Баварія діляться на 71 район та 25 міст на правах району

Райони і міста на правах району

Районне містечко Айхштет, 1999 р.

Вільна держава Баварія складається з 2.056 політично самостійних громад (Gemeinde, Kommune) та 215 територій, що не належать до громад (gemeindefreie Gebiete).

За типами громади розподіляються по наступному (стан на 1 жовтня 2004 р.)

• 25 міст на правах повіту (kreisfreie Städte)
• 28 великих міст, що входять до складу повітів (große Kreisstädte)
• 262 інші міста (Städte)
• 383 тзв. маркти (Märkte)
• 1.358 інших громад (sonstige Gemeinden)

З 2.031 громад, що входять до складу повітів, 991 громада є членом одієї з 314 асоціацій громад, 1.040 є самостійними громадами. (стан на 1 січня 2005 р.)

Доп.: Баварське земельне відомство надало цю статистику та опрацьовані дані[7]

Байройтський університет
Український вільний університет в Мюнхені
Університет Людовика та Максиміліана в Мюнхені
Мюнхенський технічний університет
Аугсбурзький університет
Університет ім. Отто Фрідріха в Бамбергу
Католицький університет Айхштадт-Інгольшдатд
Університет Фрідріха і Александра в Нюрнберзі і Ерлангені
Університет Бундесверу в Мюнхені
Пассауський університет
Регенсьбурзький університет
Баварський університет Юліуса і Максиміліана в Вюрцбурзі