Венеційський націоналізм

«Ми — нація, Венето — не Італія», передвиборча кампанія 2009 року у Венето

Статут міст регіону Венето закріпив поняття «венеційського народу»[8]. Венеційській мові, згідно з даними ЮНЕСКО, не загрожує зникнення[9], оскільки нею розмовляють у Венето, деяких частинах Фріулі-Венеції-Джулії, Хорватії, у Ріу-Гранді-ду-Сул і Санта-Катаріні в Бразилії і Чипіло у Мексиці.

1998 року Регіональна рада Венето схвалила резолюцію про самовизначення венеційського народу. Документ закріпив «права венеційці на демократичний і прямий референдум для вільного висловлювання свого права на самовизначення»[10]. 2006 року Регіональна рада офіційно звернулась до уряду з ініціативою змінити Конституцію Італії з метою надання Венето статусу автономної області, який мають його сусіди Фріулі-Венеція-Джулія та Трентіно-Альто-Адідже[11].

2007 року Венето надав венеційській мові разом з італійською статус офіційної, заснував офіційний вебсайт стандартною венеційською мовою і проголосив 25 березня Днем венеційського народу (Festa del Popolo Veneto) на річницю заснування Венеції[12][13]. 2011 року Регіональна рада офіційно звернулась до італійського парламенту з проханням захистити спеціальним законом венеційську мову як мову національної меншини[14].

У той час як ідея федералізації країни набуває дедалі ширшої підтримки у Венето, набуття незалежності ускладнюється. Останні опитування показують невпинне зростання прибічників незалежності Венето. Згідно з опитуванням, проведеним у грудні 2011 року, таких виявилось 50 % венеційців[15]. А в січні 2012 року, за даними газети «Il Gazzettino», ця кількість зросла до 53,3 %. Місцеві вибори також показують прихильність виборців до партій, що виступають за незалежність регіону[16][17].

2012 року рух «Венеційська незалежність» зібрав понад 20 000 підписів за проведення референдуму з питання незалежності. Однак за Конституцією Італії подібні заходи є незаконними. 6 жовтня був проведений мітинг на підтримку проведення референдуму[18].

• Венеціанська республіка
• Венето