Веприк (Миргородський район)

Найдавніше поселення, яке стало основою Веприка, виникло на високому правому березі однойменної річки. Давні вали, що пролягали поблизу містечка Лютеньки і Веприка (про них згадують у своїх працях історики О. Ф. Шафонський і В. Г. Ляскоронський), є залишками прикордонних укріплень, які проходили тут у 16 ст. між Московією і Польщею.

Саме містечко Веприк вперше згадується в писемних історичних джерелах першої чверті 17 ст. Воно входило до складу Веприцької сотні Гадяцького полку (до 1782). Жителі Веприка брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу 1648—54 проти польського гніту, у битві під Зборовом 1649. За переписом 1654 у Веприку — 1508 жителів, з них 700 козаків, 800 міщан. У 1658 містечко було спалене татарами, що їх закликав гетьман Іван Виговський. Тут була битва московських військ проти шведів (так звана Веприцька оборона 1708—09). У пам'ять про цю подію встановлено пам'ятний знак.

1764 Катерина II подарувала Веприк останньому гетьману України Кирилу Розумовському. Наприкінці 18 ст. частина населення Веприка потрапила у власність поміщиків П. С. Масюкова[2] і П. К. Тимофеєвої.

1812 у Веприку проходило формування 9-го кінного козацького Полтавського полку[3]. Веприцький козацький полк (командир — майор Товбич) мав на той час у своєму складі 638 чоловік, 498 коней.

За переписом 1859[4] у Веприку — 545 дворів, 4027 жителів, 4 церкви — (2 муровані): Миколаївська та Успенська (побудовані 1823 і 1837) та 2 дерев'яні: Георгіївська і Троїцька (1787, 1793), відбувалося 4 ярмарки на рік.

У 1890-х роках поміщики Масюков, Ліщинський і Мельник заснували Веприцьке акціонерне товариство, яке стало власником цукроварні, ґуральні, цегельного заводу. Значного поширення у містечку набуло ткацтво (виробництво полотна, ряден, скатертин) і кравецтво (пошиття свит, чумарок, піджаків).

Миколаївська церква	Успенська церква

На час перепису 1900 у Веприку (з прилеглими хуторами) Веприцької волості Гадяцького повіту — 930 дворів, 7085 жителів, 2 земські, 2 церковно-парафіяльні школи та 1 школа грамоти, відбувалося 4 ярмарки на рік.

Влітку 1905 у Веприку спалахнув селянський виступ, який тривав майже місяць. Після завершення слідства 40 селян було заарештовано і віддано до суду, керівників заворушення І. Хлібка та М. Ланчинського заслано до Сибіру. Кілька страйків відбулося в економії Веприцького товариства і в 1906 році. На 1910 у Веприку — 1176 дворів, 7393 жителі, діяло 2 парових млини, цукровий завод та миловарня.

Радянська окупація в січні 1918. У 1923—32 Веприк — центр Веприцького району (з 1930 віднесений до Сумської округи). На 7.IX 1923 — 8823 жителі. 1929 в селі організовано перший колгосп «Червоний колос», який об'єднав 24 селянських господарства. 1934 року створено МТС. Під час німецької окупації (6.ІХ 1941—10.ІХ 1943) до Німеччини вивезено 292 жителі, майже повністю була спалена головна вулиця села. У кінці серпня — на початку вересня 1943 Веприк став районом боїв з німцями. Село тричі переходило з рук у руки.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

У 90-х роках 20 століття Веприк — центральна садиба колгоспу «Заповіт Ілліча» (м'ясо-молочний та зерновий напрям, технічні культури). Збудовані електропідстанція, заклади соціальої сфери, розвивається економіка.

16 листопада 2014 року у селі було завалено пам'ятник Леніну.

• Амбодик-Максимович Нестор Максимович (нар.1744—пом.1812) — український учений-енциклопедист, один з основоположників вітчизняних наук, акушерства, ботаніки і фітотерапії.
• Микола Духов (нар.1904—пом.1964) — радянський конструктор. У Веприку йому встановлено погруддя.
• Гречко Віктор Васильович (нар.1922—пом.1992) — український вчений-правознавець, кандидат юридичних наук.

• Катерина Куришко — олімпійська чемпіонка мюнхенської Олімпіади.