Вержбицький Павло Андрійович

Народився в Житомирі, поляк за походженням. Станом на 01 січня 1918 року штабс-капітан 12 стрілецького полку (Жмеринка), з яким він брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю 24 січня 1917 за участь в бою 26 лютого 1915 року.

У 1917 — підполковник, викладач в Житомирській школі прапорщиків.

У 1918 — служив у складі 16-го пішого Бережанського полку Української Держави. 31 жовтня 1918 року був підвищений Військовою Офіцією до звання полковника. З 3 січня 1919 — в. о. начальника штабу, та від 6 січня 1919 — начальник штабу Південно-Західного району Дієвої Армії УНР. З 11 січня 1919 — помічник начальника штабу цього району. З середини січня 1919 року — інспектор класів Житомирської юнацької школи. З 2 червня 1919 — начальник Житомирської юнацької школи Дієвої армії УНР[1][2]. На початку грудня 1919 року — на нараді викладачів і юнаків запропонував розпустити школу. Він був заарештований старшинами першого випуску, ледве уник розстрілу.

На початку квітня 1920 р. — з'явився до розпорядження Військового міністерства УНР та звернувся з клопотанням про призначення на відповідну посаду. Отримав призначення на посаду Учбового куреня 4-ї запасної бригади Армії УНР[3]. Але 9-го квітня 1920 — Петлюра наказав відмовити йому в будь-якій посаді в Армії УНР.

16 грудня 1941 року з ініціативи Української Установи Довір'я в Німецькому Райху було створено «Комітет Допомоги Українським Полоненим з Совітської Армії в Німеччині» у складі якого був полковник Павло Вержбицький (одночасно був представником Українського Національного Об'єднання)[4].

Подальша доля невідома.

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923