Верона (уступ)

Уступ Верона (лат. Verona Rupes) — уступ на Міранді, супутнику Урана. Імовірно, найвище відоме урвище Сонячної системи.[1][2] Координати центру — 18,3°S, 12,2°W.[3] Утворює західний бік величезного грабену, що відходить від корони Інвернесс (лат. Inverness Corona) на північ. На півдні з'єднується з уступом Алжир (Argier Rupes), що тягнеться вздовж західного краю цієї корони. З верхнього (західного) боку уступу знаходиться кратерована область Сицилія (Sicilia Regio), а на сході (за грабеном) — аналогічна область Дунсінан (Dunsinane Regio)[4].

Верона (уступ)
лат. Verona Rupes

Уступ Верона, тягнеться від центру, праворуч
Висота орієнтовно: 5-15 км
Регіон супутник Міранда

Верона (уступ) у Вікісховищі

Околиці Verona Rupes. Вгорі видно перетяту область Inverness Corona та уступ Argier Rupes
Міранда. Verona Rupes — на нижньому краю; перетята прямокутна область вище — Inverness Corona. Південний полюс у центрі

Відкриття та найменування

Verona Rupes був відкритий 1986 року на знімках «Вояджера-2». Під час фотографування північна частина уступу була в тіні й залишилася недослідженою. Інших його знімків станом на 2014 рік не існує — жоден інший космічний апарат ще не досліджував Міранду зблизька.

Цей уступ отримав ім'я італійського міста Верона, де жили Ромео і Джульєтта, згідно з правилом називати деталі поверхні Міранди (окрім кратерів) на честь географічних об'єктів, що фігурують у творах Шекспіра. Міжнародний астрономічний союз затвердив цю назву 1988 року[3].

Опис та інтерпретація

Оцінки висоти Verona Rupes варіюють у широких межах: від 5[5] до 20[6][1] кілометрів. Якщо правильна друга оцінка, то це найвище відоме урвище Сонячної системи: воно більш ніж у 10 разів вище за стіни Великого каньйону. Це було зафіксовано в Книзі рекордів Гіннеса[1]. Падіння з такої висоти на Міранді зайняло б 12 хвилин[2]. Втім, за результатами детального дослідження, висота Verona Rupes лежить у межах 5–15 км і зменшується до краю відзнятої частини[7].

Ймовірно, цей уступ утворився завдяки розлому зі скидом: на його схилі видно вертикальні сліди, що могли з'явитися при взаємному русі й терті блоків кори[5]. З іншого боку, вони можуть бути наслідком осипання породи[7].

Примітки
  1. Natural world: the solar system: highest cliffs. Guinness World Records. Архів оригіналу за 21 травня 2006. Процитовано 16 листопада 2014.
  2. Verona Rupes: Tallest Known Cliff in the Solar System. Astronomy Picture of the Day. 4 квітня 2011. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 16 листопада 2014.
  3. Verona Rupes. Gazetteer of Planetary Nomenclature (англ.). International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 1 жовтня 2006. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 15 листопада 2014.
  4. The southern hemisphere of Miranda. Atlas of Uranian Satellites. USGS. 1988 (names added in 2013). Архів оригіналу за 16 листопада 2014. Процитовано 28 травня 2003.
  5. PIA00044: Miranda high resolution of large fault. JPL, NASA. 29 січня 1996. Архів оригіналу за 8 квітня 2013. Процитовано 16 листопада 2014.
  6. Miranda. USGS. 8 травня 2003. Архів оригіналу за 28 травня 2003. Процитовано 28 травня 2003.
  7. Stooke, P. J. (March 1991). Geology of the Inter-Corona Regions of Miranda. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference, volume 22, page 1341. Bibcode:1991LPI....22.1341S.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.